МАКАРІЙ ІІ (імовірно, 1470 — лютий 1556) — митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1534—56). Н. в Моск. д-ві, там же був і рукопокладений на священика. Був одруженим, мав дітей, його брат 1537 став архімандритом Києво-Печерської лаври. Макарій, будучи священиком, входив до оточення вел. кн. литов. Олени Іванівни, доньки вел. кн. моск. Івана ІІІ Васильовича, дружини вел. кн. литов. Олександра. Разом зі своєю сім’єю переїхав 1495 до м. Вільно (нині м. Вільнюс). Став архімандритом Лещинського Свято-Успенського монастиря на Поліссі, потім — єпископом Пінським, а від 1528 — Луцьким і Острозьким. У зв’язку з тяжкою хворобою київ. митрополита Йосифа ІІІ Русина Макарій з волі короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда I Старого почав виконувати обов’язки
442 МАКАРОВ
С.О. Макаров.
С.А. Макарчук.
МАКАРОВ Степан Осипович (08.01.1849(27.12.1848)—13.04 (31.03).1904) — рос. флотоводець, мореплавець, океанограф та суднобудівник. Віце-адмірал (1896). Н. в м. Миколаїв у родині прапорщика флоту. Закінчив Мор. уч-ще в Ніколаєвську (нині м. Ніколаєвськ-на-Амурі Хабаровського краю, РФ; 1865). Служив на кораблях Тихоокеанської ескадри (1863—64) та броненосної ескадри Балт. флоту (1869). Від 1876 — на Чорноморському флоті. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 командував пароплавом «Великий князь Константин» і вперше в рос. флоті застосував торпеди Уайтхеда супроти турец. кораблів. Очолював морську частину Ахалтекінської експедиції генерал-лейтенанта М.Скобелєва (1880—81). Командував пароплавом «Тамань», який вивчав протоку Босфор і відкрив у ній глибоководні течії (1881—82). Очолював навколосвітню експедицію на парусно-паровому корветі «Витязь» (1886— 89), який проводив океанографічні дослідження в Тихому океані. Від 1890 — молодший флагман Балт. флоту. 1891 — гол. інспектор мор. артилерії. Очолював рос. ескадру в Середземному м., яка перебазувалася (1894—95) в Тихий океан унаслідок очікуваної війни з Японією. Від 1896 командував ескадрою Балт. флоту, а від 1899 — комендант Кронштадтського порту та військ. губернатор м. Кронштадт (нині місто, підпорядковане С.-Петерб. міськраді, РФ). Керував спорудженням криголама «Ермак», на якому здійснив експедиції до архіпелагів Шпіцберген, Земля Франца-Йосифа та Нова Земля (1899, 1901). Від лютого 1904 керував Тихоокеанською ескадрою, зокрема діями кораблів під час російсько-японської війни 1904— 1905 при обороні Порт-Артура (нині м. Люйшунь, Китай). Загинув неподалік Порт-Артура на броненосці «Петропавловськ», що підірвався на япон. міні. Автор низки наук. праць, які заклали підвалини теорії про незатоплюваність суден, а також студій з військово-мор. справи, океанографії тощо. За праці з гідрології Чорного та Середземного морів удостоєний премії Пе-
терб. АН, а за роботи з океанографії Тихого океану — премії петерб. АН та золотої медалі Геогр. т-ва. 1913 на Якірній площі в Кронштадті встановлено пам’ятник С.Макарову. Праці: О непотопляемости судов. «Морской сборник» (СПб.), 1875, № 6; Об обмене вод Черного и Средиземного морей. СПб., 1885; «Витязь» и Тихий океан, т. 1—2. СПб., 1894; Об исследовании Северного Ледовитого океана. СПб., 1897; «Ермак» во льдах, ч. 1—2. СПб., 1901; Броненосцы или безбронные суда. СПб., 1903; Вопросы морской тактики и подготовки офицеров. М., 1943; Океанографические работы. М., 1950; Мир не вечен..: «Рассуждения по вопросам морской тактики» и другие сочинения. СПб., 1997. Літ.: Бутаков А. Памяти Степана Осиповича Макарова. «Морской сборник» (СПб.), 1904, № 9; Врангель Ф.Ф. Вице-адмирал Степан Осипович Макаров, ч. 1—2. СПб., 1911—13; Еремеев Л.М. Адмирал Макаров. М.—Л., 1939; Крылов А.Н. Вице-адмирал Макаров. М.—Л., 1944; Добровольский А.Д. Адмирал Степан Осипович Макаров, выдающийся русский путешественник и океанограф. М., 1949; Лурье А. С.О. Макаров. М., 1949; С.О. Макаров: Документы, т. 1—2. М., 1953—60; Островский Б.Г. Адмирал Макаров. М., 1954; Деятельность вице-адмирала С.О. Макарова в судостроении. Л., 1977; Семанов С.Н. Адмирал Макаров. Калининград, 1997. О.В. Ясь.
об’єднання (УНДО), виступав за ідейно-політ. підпорядкування УВО кер-ву УНДО. 1927—29 — ген. секретар УНДО, 1930—35 — посол (депутат) до польс. сейму. 1943—44 — майор д-зії СС «Галичина». Після Другої світової війни жив у Зх. Німеччині. 1948—51 — член Виконавчого органу Укр. нац. ради. П. у м. Бад-Годесберг (ФРН). Літ.: Довідник з історії України, т. 2. К., 1993. О.Ю. Зайцев.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАКАРІЙ ІІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
