МАКАРІВ — с-ще міськ. типу Київської області, райцентр. Розташов. на р. Здвиж (прит. Тете-
рева, бас. Дніпра). Населення 11,8 тис. осіб (2005). Поблизу селища знайдено знаряддя праці та рештки поселень доби пізнього неоліту і бронзового віку, виявлено залишки давньорус. городищ 9—12 ст. Біля М. проходив один зі Змійових валів — захисних споруд Київської Русі. Початкова історія М. пов’язана із с. Вороніне, яке входило до числа Ясинецьких маєтків литов. феодалів Івашенцевичів (Васенцевичів). Макар Васенцевич, який став постійно жити у Вороніному, змінив своє прізвище на Макарович, а назву села на М. Наприкінці 16 ст. Микола (Михайло), внук Макара, перетворив макарівське дворище на фортецю: побудував замок, оточив його валами, на гребені яких спорудив частокіл з дерев, що мали загострені стовбури. Фортеця мала кілька добре укріплених воріт з постійною обороною. Через рови перекидалися містки. З пд. замок захищала річка Здвиж. Ім’я наступного власника М., польс. коронного стражника С.Лаща, асоціювалося з неймовірною жорстокістю щодо селян. Під час національної революції 1648—1676 багато шляхтичів шукало захисту в Макарівському замку. Але їх розсіяли сел. загони на чолі з М.Кривоносом. Разом з повстанцями загону М.Кривоноса місц. селяни напали на маєток X.Харлінського, який володів М. після С.Лаща. Маєток було розгромлено і спалено. Звістка про ці події швидко поширилася серед селян навколишніх сіл і сприяла піднесенню визвол. руху на всьому Поліссі. Жителі М. організували козац. сотню на чолі з Г.Петрицьким, яка брала участь у Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Батозькій битві 1652, у боротьбі проти І.Виговського. 1660 польс. шляхта повернулася до М. Тут розмістився польс. гарнізон, який нещадно розправлявся з найменшими проявами непокори. Безчинства панів викликали 1664—65 нове повстання поліських селян, яке очолив овруцький полк. Децик. 1665 повстанці обложили макарівський замок і при активній підтримці місц. мешканців штурмом оволоділи ним. Багато жите-
лів вступило до війська Децика і рушило з ним у визвол. похід по Правобережній Україні. Вони брали участь у визволенні від шляхти Бишева, Мотовилівки, Білої Церкви. 1672 до М. вступило польс. військо на чолі з полк. Яном Пивом, але надовго закріпитися в М. йому не вдалося. 1694 М. звільнили козаки С.Палія. Але за умовами Прутського трактату 1711 М. залишився під владою Польщі. На поч. 18 ст. село належало одному з найбільших магнатів Правобережжя кн. Любомирському. 1768, під час Коліївщини, гайдамацький загін під проводом Івана Бондаренка зайняв М. і вигнав шляхту й орендарів, зруйнував замок, унійну церкву і костьол. Новий власник містечка ксьондз К.Росцішевський разом з надвірною міліцією залишив замок і втік до Олевська. М. на деякий час став центром діяльності загону Івана Бондаренка, якому вдалося поширити повстання на сусідні села. Підступно схоплений, І.Бондаренко був страчений у Чорнобилі. Унаслідок поділів Польщі (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) М. 1804 став волосним центром Київ. пов. Київської губернії. 1846 в ньому мешкали 946 жителів. 1866 в М. діяли невеликі підпр-ва: винокурний, пивоварний і два шкіряних з-ди, цегельня. Щороку тут відбувалося 14 ярмарків. На поч. 20 ст. М. вже був великим містечком, яке належало поміщику М. фон Мекку. У ньому налічувалося 569 дворів, проживало 5783 особи. Напередодні Першої світової війни діяли медоварний, пивоварний і шкіряний з-ди, сірникова ф-ка, цегельня і водяний млин. 1917 М. став осередком гострої боротьби між місц. органами Української Центральної Ради і більшовицьким революц. к-том. Наприкінці лютого 1918 містечко окупували нім. війська (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), наприкінці 1918 М. потрапив під владу Директорії Української Народної Республіки. У лютому 1919 встановлено рад. владу. Добровольча армія, яка захопила містечко в серпні 1919, утримувала
його до грудня, після чого рад. владу було поновлено. На поч. травня М. захопили поляки, а в червні 1920 відступили, спаливши його. Тоді ж у містечку було остаточно встановлено рад. владу. 1923 М. став районним центром у складі Київської округи, з 1932 — у складі Київ. обл. Під час Другої світової війни М. з 10 липня 1941 по 8 листопада 1943 окупований, перебував у складі рейхскомісаріату «Україна». На території Макарівського р-ну базувалися партизан. з’єднання С.Ковпака та М.Наумова. 1956 М. став с-щем міського типу. У М. народилися: укр. і рос. письменник, церк. і культ. діяч Данило Туптало (Димитрій Ростовський; 1651—1709), майстер худож. слова, нар. арт. України А.Паламаренко (н. 1939). Літ.: Похилевич Л.І. Перекази про населені місцевості Київської губернії: статистичні, історичні та церковні нотатки про всі хутори, села, городки та міста, що знаходяться в межах губернії. К., 1864; ІМіС УРСР: Київська область. К., 1971; Нариси з історії Макарівського району. К., 2006; Сайт «Макарів». Web: http://makariv.com.ua. Я.В. Верменич.
Священномученик Макарій, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі. Ікона роботи художника І. Їжакевича із Свято-Макарівської церкви у м. Київ. 1947.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАКАРІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
