МАЙОРОВ Михайло Мусійович (справжні прізв. та ім’я — Біберман Меєр; 10.01.1890, за ін. даними, 22.01.1890 — 20.01.1938) — рад. парт. і держ. діяч. Н. в с. Скородне (нині село Гомельської обл., Білорусь) у сім’ї кравця. Працювати розпочав у 10 років у кравецький майстерні. Відтоді розклеював революц. прокламації. З 1906 — член Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків). 1906—12 займався революц. діяльністю в Києві, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ). Від 1907 був членом Подільського районного к-ту РСДРП(б), працював разом з Д.Мануїльським. Наприкінці 1912 відправлений на 3 роки на заслання до м. Усть-Сисольськ (нині м. Сиктивкар, Республіка Комі, РФ). Від 1915 працював як організатор більшовицької діяльності разом з Л.Кагановичем у Києві, переховувався від поліції в Царицині (нині м. Волгоград, РФ), де був заарештований на 9 місяців. Після звільнення переїхав до Саратова (нині місто в РФ), потім — до Москви. 1917 повернувся до Києва, став членом Київ. к-ту РСДРП(б), обраний керівником більшовицької фракції Київ. ради робітн. депутатів (див. Ради робітничих депутатів). Брав участь у VII Всерос. конференції РСДРП(б) у квітні 1917. Активний учасник Жовтневого перевороту у Петрограді 1917, на Другому Всеросійському з’їзді рад (жовтень 1917) обраний членом ЦВК Росії. Брав участь у захопленні влади більшовиками в Москві 1917, Київському (січневому) збройному повстанні 1918. Тоді ж призначений головою Всеукр. революц. к-ту по боротьбі з контрреволюцією, який до створення ВУЧК здійснював репресії проти супротивників більшовиків. Після входження на територію України нім. та австроугор. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територі-
М.М. Майоров.
єю України 1918) — голова Всеукр. парт. тимчасового к-ту та Київ. підпільного обласного к-ту КП(б)У (липень—жовтень 1918). Брав участь у створенні КП(б)У, на I з’їзді КП(б)У обраний до ЦК цієї партії. Упродовж 1919— 20 — у Червоній армії (див. Радянська армія), від липня 1920 до жовтня 1922 — голова Київ. губернської ради нар. госп-ва (див. Ради народного господарства), 1922—23 — 1-й секретар Одес. губкому КП(б)У, 1923—24 — голова Астраханського губернського виконкому. 1924—27 — голова Томського губернського виконкому, згодом — секретар Томського губкому ВКП(б). 1927— 30 — заст. голови Центр. контрольної комісії КП(б)У, нарком робітничо-сел. інспекції УСРР, 1930—31 — нарком постачання УСРР, 1932—33 — секретар Одес. обкому КП(б)У. У грудні 1932 наразився на різку критику Л.Кагановича, який очолював надзвичайну хлібозаготівельну комісію, що організувала вивіз збіжжя з голодуючої України (див. Голодомор 1932—1933 років в УСРР). У лютому 1933 М. пересунули на посаду секретаря Середньоазіатського бюро ЦК ВКП(б), де він працював до 1935. 1935—37 — заст. голови Центроспілки СРСР та РСФРР. Автор праць з історії Жовтневого перевороту 1917 та комуніст. партії. На ХV і ХVI з’їздах ВКП(б) обирався членом Центр. контрольної комісії КП(б)У, кандидат у члени політбюро ЦК КП(б)У (1932—33), член ВУЦВК та ЦВК СРСР. 14 жовтня 1937 репресований, 20 січня 1938 страчений.
2 червня 1956 реабілітований. Літ.: «УІЖ», 1967, № 11 (Додаток); Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918—1991). К., 2005; Голодомор 1932—1933 років в Україні: Документи і матеріали. К., 2007. В.Ю. Васильєв.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАЙОРОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
