МАЗУРЕНКО Юрій Петрович (1885—03.11.1937) — держ. і громад. діяч. Н. в слободі Криворіжжя (Криворядне) Донецького округу Області війська Донського (нині село Ростовської обл., РФ) в родині заможного селянина-адвоката. Брат В.Мазуренка та С.Мазуренка. Закінчив приходське уч-ще, 6-ту Петерб. г-зію, юрид. ф-т Петерб. ун-ту (1914). З 1904 — член Російської соціал-демократичної робітничої партії (меншовиків). 1905—07 за революц. діяльність заарештований і засуджений до року ув’язнення. З 1915 — у рос. армії: доброво-
лець («вольноопределяющийся»), прапорщик, підпоручик, поручик. 1917 — уповноважений військ. міністра при 5-й армії, командир зведеного загону в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург); у грудні 1917 — січні 1918 — голова Військ. к-ту Пд.Зх. та Румун. фронтів у Києві. З травня 1918 — член Української соціал-демократичної робітничої партії. 1918 — у підпіллі, брав участь у протигетьманському повстанні 1918; На поч. 1919 — комісар к-ри і мист-в та в закордонних справах, голова дипломатичної місії Української Народної Республіки в Москві; Один з лідерів фракції УСДРП-незалежних, що прийняла рад. платформу (див. Українська соціал-демократична робітнича партія (незалежників)). У квітні—серпні 1919 — член Всеукраїнського революційного комітету УСДРП («незалежників»), очолював гол. повстанський штаб; 26 червня 1919 підписав ультиматум укр. рад. урядові; згодом за наказом Гол. отамана Армії УНР С.Петлюри був заарештований у Кам’янціПодільському; у листопаді 1919 як представник УСДРП («незалежників») виїхав до Москви для переговорів з ЦК РКП(б) про єдиний фронт. З січня 1920 — член Української комуністичної партії та її ЦК. У лютому 1920 разом з більшовицьким Всеукр. революц. к-том повернувся до Харкова. З квітня 1921 — нач. гол. управління рад. колективних госп-в Нар. комісаріату земельних справ УСРР. У грудні 1921 вийшов з УКП, з 1923 — член КП(б)У. З квітня 1922 — заст. зав. відділу кодифікації та водночас (з 1925) — член колегії Нар. комісаріату юстиції УСРР; 1930— 31 — голова Всеукр. т-ва культ. зв’язків із закордоном; 1932— 33 — член президії Держплану УСРР; з вересня 1933 — нач. Держстрахконтролю при Держплані (згодом — при Наркоматі комунгоспу) УСРР; з серпня 1934 — нач. планово-фінансового сектору Наркомгоспу УСРР. Водночас — на викладацькій та наук. роботі: проф. Харків. ін-ту нар. госп-ва та голова Харків. наук. т-ва при ВУАН. 5 грудня 1934 заарештований, 28 березня 1935 Військ. колегією Верховного суду СРСР за ст. 54-
8 і 54-11 Карного кодексу УСРР засуджений у справі «контрреволюційної боротьбистської організації» до 10 років таборів з конфіскацією особисто належного йому майна. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення (див. Соловки). За постановою особливої трійки Управління НКВС Ленінгр. обл. РРФСР від 9 жовтня 1937 страчений в урочищі Сандармох поблизу м. Медвеж’єгорськ (Карелія, РФ). Реабілітований. Літ.: Малий словник історії України. К., 1997; Остання адреса: До 60річчя соловецької трагедії, т. 1. К., 1997. С.А. Кокін.
кевич О.С. Георгій Майборода. К., 1973; Гольба В. Слово про майстра. «Музика», 1983, № 6; Зінькевич О.С. Георгій Майборода. К., 1983; Охмакевич Н. Неповторність мистецької долі. «Музика», 1984, № 1; Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997; Особова справа Майбороди Георгія Іларіоновича / Спілка композиторів України. П.М. Бондарчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мазуренко Юрій Петрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
