МАГІСТРАТСЬКІ СЕЛЯНИ — категорія населення, яке залежало від органів міськ. управління в Україні 14—18 ст. Зростання магістратського (див. Магістрат) землеволодіння та кількості залежних М.с. ішло в міру виникнення і зміцнення функціонування міст: із зх. регіонів, Правобережної України на Лівобережну Україну та Слобідську Україну. Протягом 2-ї пол. 17 — 18 ст. становище М.с. зазнало помітних змін: серед них поступово поглибилася майнова нерівність, урізноманітнився характер їхнього т. зв. послушенства: до серед. 16 ст. вони сплачували, гол. чин., чинш, потім додалися значні натуральні побори, а від 17 ст. — ще й всілякі відробітки. Осн. прибутки з цього діставалися міськ. урядовцям, патриціату. М.с. нерідко брали участь у війнах і нар. повстаннях, зокрема національно-
визвол. війні укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648—1676). На території Гетьманщини до більшості міст були приписані маєтності і в 2-й пол. 17 ст. таких налічувалося понад 100. Виняток становили хіба що міста Миргородського полку, органи самоврядування яких магістратських і ратушних володінь не мали. На кін. 18 ст. велика частина М.с. опинилася в залежності від приватних осіб, а іншим було надано статус державних селян. Літ.: Барвинский В.А. Крестьяне в Левобережной Украине в ХVII— ХVIII вв. Х., 1909; Історія селянства Української РСР, т. 1. К., 1967; Гуржій О.І. Еволюція соціальної структури селянства Лівобережної та Слобідської України (друга половина ХVII—ХVIII ст.). К., 1994; Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. К., 1999; Історія українського селянства, т. 1. К., 2006. О.І. Гуржій.
на більшій території Наддніпрянської України. У 18 ст. вони продовжували зберігатися в зх. регіонах. На Правобережній Україні земельна власність М. не тільки відновилася, а й помітно зросла. Унаслідок т. зв. 2-го поділу Речі Посполитої та приєднання Правобережжя до Російської імперії (1793; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) тамтешніх М. царський уряд зрівняв у статусі з рос. дворянством. У Лівобережній Україні, Слобідській Україні, на півдні України на М. перетворилися представники давніх старшинських родів (див. Козацька старшина), новоявлене панство. Їхні маєтки здебільшого проіснували до 1917. У Західній Україні земельна власність М. (Васильки, Крисківи, Миколаєвичі, Богдановичі та ін.) була ліквідована рад. владою на початку Другої світової війни. Літ.: Гуслистий К.Г. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з ХIV ст. по 1569 р.). К., 1939; Баранович А.И. Магнатское хозяйство на юге Волыни в ХVIII в. М., 1955; Маркина В.А. Магнатское поместье Правобережной Украины второй половины ХVIII в. К., 1961; Ковальчак Г.І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. К., 1988; Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХIV до середини ХVII ст.: Волинь і Центральна Україна. К., 1993; Бовуа Даніель. Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831—1863). К., 1996; Чубіна Т.Д. Рід Потоцьких: особистості на тлі епохи. Черкаси, 2007; Її ж. Рід Потоцьких в Україні (тульчинська лінія). Черкаси, 2008. О.І. Гуржій.
реселення народів. Займається проблемою ранніх слов’яно-германських контактів. Поглиблено вивчає історію населення України, яке залишило старожитності черняхівської культури (3 — поч. 5 ст.). Дослідив розкопками й увів до наук. обігу матеріали поселень та могильників рим. часу Каборга, Кам’янка-Анчекрак, Городок (усі в Миколаїв. обл.), Курники, Шершні, Козлов (усі в Він. обл.), Велика Снітинка (Київ. обл.) та ін. Працював на багатьох археол. пам’ятках ін. епох в Україні, а також на Чукотському п-ові РФ. Редактор низки укр. видань, член редколегії ж. «Archaeologia Bulgarica», чл.-кор. Нім. археол. ін-ту. Лауреат Держ. премії України в галузі н. і т. (1991). Праці: Черняховская культура Северо-Западного Причерноморья. К., 1987; Давня кераміка України. К., 2001 (у співавт.); Черняховская культура: Проблема этноса. Lublin, 2001; Пам’ятки черняхiвської культури в Київськiй областi. К., 2003 (у співавт.). Літ.: Мезенцева Г.Г. Дослідники української археології. Чернігів, 1997; До 50-річчя Бориса Магомедова. «АНТ» (К.), 2000, № 2—4. Р.В. Терпиловський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАГІСТРАТСЬКІ СЕЛЯНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
