ЛЮТІЗЬКИЙ ПЛАЦДАРМ — один із 23 плацдармів, захоплених у вересні 1943 військами Воронезького фронту (з 10 жовтня — Перший Український фронт) генерала армії М.Ватутіна (6 армій, з них 1 танкова) на правому березі Дніпра в ході переслідування відступаючих з’єднань нім. групи армій «Південь» генерал-фельдмаршала Е. фон Манштейна (3 армії, з них 2 танкові). Здобутий 27 вересня атакою частин 38-ї армії генерал-полк. Н.Чибісова. Ця атака не була санкціонована Ставкою Верховного Головнокомандування, через це Н.Чибісов був 27 жовтня знятий з посади, хоча двома днями пізніше й удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 7 жовтня, після визволення с. Лютіж (нині село Вишгородського р-ну Київ. обл.), рад. війська на Л.п. опинилися в безпосередній близькості до Києва (12 км від передових позицій до околиці міста). Разом з Букринським плацдармом, зайнятим 23 вересня 40-ю армією генерал-полк. К.Москаленка, вони створювали для німців загрозу виходу рад. військ до столиці України. По-
Державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році». Пам’ятник-музей визволителям Києва у с. Нові Петрівці. Архітектори А. Мілецький, В. Бакланов, скульптор І. Першудчев, 1958.
нування й оточення нім. військ успіху не мала, вони зазнали важких втрат, але зберегли орг. цілісність і відійшли. У ніч з 5 на 6 листопада Київ зайняли рад. війська. Документально зафіксовані втрати частин 1-го Укр. фронту в боях за вихід до Дніпра та за плацдарми (до 30 вересня) склали 177 504 особи, а за час Київської наступальної операції 1943 (з 3 по 13 листопада) — 30 569 осіб. Проте ці дані не є повними через відсутність відомостей про втрати серед щойно мобілізованих жителів визволених районів. Неофіц. число втрат сягає 417 тис. осіб. Після форсування Дніпра вперше було здійснено масове присвоєння звання Героя Рад. Союзу бійцям і командирам Червоної армії — його отримали 2438 осіб (20 % усіх нагороджених цим званням за весь період війни), які безпосередньо брали участь у форсуванні. Літ.: Москаленко К.С. На Юго-Западном направлении: 1943—1945: Воспоминания командарма, кн. 2. М., 1973; Манштейн Э. Утерянные победы. М., 1999; Россия и СССР в войнах XX века: Потери вооруженных сил: Статистическое исследование. М., 2001. І.І. Дерейко.
чатково Л.п. вважався додатковим. Проте після невдалих спроб наступу з Букринського плацдарму ударне угруповання в складі Третьої гвардійської танкової армії генерал-лейтенанта П.Рибалка, 23-го стрілец. корпусу, 7-го артилер. корпусу прориву, кількох окремих стрілец. та артилер. з’єднань було виведене назад на лівий берег і після цього форсувало Дніпро в районі Лютіжа (26 жовтня). Згідно з цим же наказом Київ належало взяти «не пізніше 5—6 листопада». Для покращення морально-психологічного стану виснажених боями військ здійснювалися масові нагородження бійців вищими держ. нагородами. 1 листопада частини 40-ї армії та Двадцять сьомої армії з метою сковування противника і маскування справжніх планів Ставки Верховного Головнокомандування відновили атаки з Букринського плацдарму. Вирішальний удар по нім. 4-й танк. армії генерал-полк. Г.Гота, що обороняла Київ, було завдано з Л.п. силами 38-ї (уже під командуванням генерал-полк. К.Москаленка), 3-ї гвард. танк. армії, 7-го артилер. корпусу прориву. Допоміжний удар та прикриття флангів наступаючого угруповання здійснювала Шістдесята армія генерал-лейтенанта І.Черняховського.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮТІЗЬКИЙ ПЛАЦДАРМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
