ЛЮБЛІНСЬКИЙ (Мотошнович, Мотошнович Люблинський, Motosznowicz LubliЅski) Юліан (Юлій) Казимирович (1798 або 1799 — 07.09(26.08).1873) — один із засновників Товариства з’єднаних слов’ян, мемуарист. Дістав прізвище від назви села Люблинець (нині с-ще міськ. типу Ковельського р-ну Волин. обл.), яким володіли його предки. Н. в сім’ї збіднілого шляхтича Казимира (Казимежа) Мотошновича та його дружини Констанції. Після смерті батька 1803 відданий до школи ченців-піарів у Межиріччі Корецькому Рівнен. повіту Волинської губ. Закінчив там навчання 1809, після чого продовжив освіту вдома. 1817 новоградволинська шляхта обрала його засідателем нижнього земського суду (див. Земські суди). Потому він вступив до Кременецького ліцею. 1818 за дорученням кн.
А.Чарторийського впорядковував діловодство Віленського ун-ту (нині Вільнюський університет). Од 1819 — вільний слухач від-ня адміністрації та права Варшавського ун-ту. Брав участь у нелегальному молодіжному русі, за відзначення річниці Конституції Речі Посполитої Третього травня 1791 отримав догану від властей. Згодом арештований за революц. зв’язки й 1822 у кайданах висланий під нагляд поліції до Новограда-Волинського, за місцем проживання матері. 1823 разом із А.Борисовим і П.Борисовим заснував Т-во з’єднаних слов’ян, перекладав присягу його членів і правила («катехізис») франц. та польською мовами. Формально відійшов од т-ва, коли воно пристало до Пд. т-ва (див. Декабристів рух). Затриманий властями 27 (15) лютого 1826, з Житомира допроваджений на петерб. гауптвахту Гол. штабу, 14 (2) березня ув’язнений у Петропавловській фортеці й там залишався до 19 (7) лютого 1827. У липні 1826 за 6-м розрядом інкримінованої йому провини засуджений на 5-річну каторжну працю та наступне поселення з позбавленням дворянства (невдовзі термін каторги було скорочено до 3-х років). Із 16 (4) квітня 1827 перебував у Читинському острозі, у серпні 1829 переведений до Тункінської фортеці Іркутської губ. (нині с. Тунка в Республіці Бурятія, РФ). Жив на призначену йому від казни солдатську пайку. Одружився з місц. козачкою Агафією Тюменцевою, виховував 2-х синів і 3-х доньок. Бідував. Намагався впровадити в тій місцевості хліборобство. 1845 переведений до с. Жилкино (нині село Іркутської обл., РФ), служив по відкупу в Іркутську. 1856 амністований, 1857 приїхав до СанктПетербурга. Наступного року влаштував дітей Зенона та Михайла до кадетського корпусу, замешкав у Славуті під прихистом Л.Сапіги. 1872 осів у С.-Петербурзі. Писав нотатки мемуарного характеру, передав їх О.Герцену. П. у м. С.-Петербург. Похований на Маріїнському цвинтарі. Літ.: Восстание декабристов: Материалы, т. 5, 8. Л., 1925—26; Кубалов Б.Г. Декабристы в Восточной Си-
бири. Иркутск, 1925; Нечкина М.В. Общество соединенных славян. М.— Л., 1927; Чулков Н.П. Автобиография Ю.К. Люблинского. «Литературное наследство», 1956, т. 60, кн. 1; Бахаев В.Б. Общественно-просветительская и краеведческая деятельность декабристов в Бурятии. Новосибирск, 1980; Декабристы: Биографический справочник. М., 1988. П.Г. Усенко.
фактичному матеріалі й не вдавався до класових ідеологем, уникав всіляких зібрань і ухилявся від т. зв. виховної роботи зі студентами. Від 1929 — на пенсії. П. у м. Ростов-на-Дону. Праці: Иван Подкова: эпизод из отношений Подолии к Молдавии в XVI в. «Подольские епархиальные ведомости», 1878, № 18—19; Отчет о занятиях стипендиата для приготовления к профессорскому званию Н.Любовича в архивах и библиотеках Варшавы, Петербурга, Вильны и Слуцка. «Университетские известия», 1879, № 11; Общественная роль религиозных движений. Там само, 1881, № 1; История реформации в Польше: кальвинисты и антитринитарии. Варшава, 1883; Альбрехт, герцог Прусский, и реформация в Польше. «Журнал Министерства народного просвещения», 1885, № 8; Обзор литературы по истории Польши XVI в. за истекший 1884 г. «Известия Санкт-Петербургского славянского благотворительного общества», 1885, кн. 6; О нунции Коммендонте в Польше. «Журнал Министерства народного просвещения», 1887, № 1—2; Отчет Н.Н. Любовича о заграничной командировке на летнее вакационное время 1886 г. «Университетские известия» (К.), 1887, № 8; К истории иезуитов в литовско-прусских землях в XVI в. Там само, 1888, № 4; Начало католической реакции и упадок реформации в Польше. Варшава, 1890; Казацкое донесение об угрожающем татарском нападении на пределы Польши. «Киевская старина», 1893, № 10; Польская историческая литература 1890 г. «Варшавский дневник», 1897, № 112—114, 129— 130; Грюнвальдская битва. Варшава, 1911; Несколько документов по истории реформации в Литве из Ватиканской библиотеки. «Записки общества истории, филологии и права при Варшавском университете», 1914, вып. 7. Літ.: Кареев Н.И. Отзыв о сочинении проф. Любовича под заглавием «Начало католической реакции и упадок реформации в Польше». В кн.: Отчет о четвертом присуждении премий Макария, митрополита Московского. СПб., 1892; Бузескул В. и др. Записка об ученых трудах Н.Н. Любовича. «Известия Академии наук: Серия 6», 1924, № 12/18; Белозеров С.Е. Ростовский государственный университет 1915—1965. Ростов-на-Дону, 1965; Голобуцкий В.А. Страницы из моих воспоминаний. «История СССР», 1966, № 3; Славяноведение в дореволюционной России: Биобиблиографический словарь. М., 1979; Кареев Н.И. Прожитое и пережитое. Л., 1990. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮБЛІНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
