ЛЮБЕШІВ — с-ще міськ. типу Волинської області, райцентр. Розташов. на березі р. Стохід (прит. Прип’яті, бас. Дніпра), за 63 км від залізничної ст. КаміньКаширський. Населення 5,5 тис. осіб (2005). Перша письмова згадка про Л. (18 вересня 1484) міститься в «Декреті про поділ маєтків Ольбяза, Любешова, Бискупича і Росного з селами між М.Доркгевичем та Я.Довойновичем» (цей документ є складовою Литовської метрики). На думку істориків, 1484 Л. уже був достатньо розвинутий. Деякий час Л. був у складі Великого князівства Литовського. 1547 його власником став граф Лев Оброзцов. Після підписання Люблінської унії 1569 Л. разом з навколишніми землями перейшов у склад Корони Польської. 1653 спалений татарами, поступово відродився. 1684 литов. маршал Ян-Кароль Дольський заснував у Л. монастир отців піарів (згодом переданий ордену капуцинів). 1693 отримав статус містечка. При монастирі орденом піарів було засновано колегіум, він набув слави однієї з найкращих європ. шкіл. 1753—58 у школі при монастирі навч. Т.Косцюшко. 1756 власником Л. став ЯнАнтоній Чернецький, він протегував капуцинам. Наступний гос-
подар Л. кн. М.Вишневецький спорудив у Л. костьол і палац. Після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Л. увійшов до складу Російської імперії і став адм. центром Любешівської гміни Пінського пов. Мінської губ. Після 3-го поділу Польщі 1795 Л. був у складі Волинської губернії. 1817 приміщення любешівського осередку капуцинів згоріли. 1828 робилися спроби їх відновити, але 1832 царський уряд ліквідував монастир капуцинів у Л. Рад. влада в Л. була встановлена 1920, але за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 містечко відійшло до Речі Посполитої і 1921—39 перебувало в її складі. 1935 було відбудовано храм і монастир. У процесі радянізації Західної України 1939 містечко і округа протягом місяця перебували у складі Білоруської РСР. Після врегулювання кордону 18 січня 1940 — у складі УРСР; був створений Любешівський р-н у складі Волин. обл. Від 29 червня 1941 до 5 березня 1944 Л. окупований вермахтом (див. Друга світова війна). Протягом усього часу окупації на території Любешівського р-ну активно діяли партизан. загони та сили Організації українських націоналістів і Української повстанської армії. Деякий час партизанам рад. Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання вдавалося утримувати на території Л. рад. владу. 1962 Любешівський р-н було ліквідовано, 1965 — відновлено.
Істор. пам’ятки: келії монастиря піарів (1684—93), будинок монастирської школи 1753—58, в’їзна брама садиби 18 ст. Літ.: ІМіС УРСР: Волинська область. К., 1970; Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 р., т. 2. Вінніпег, 1986; Любешівщина: Історико-краєзнавчий нарис. Луцьк, 1996. Я.В. Верменич.
Любешів. В’їзна брама садиби 18 ст. Фото початку 21 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЮБЕШІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
