ЛУЧКАЙ Михайло Михайлович (справжнє прізвище — Поп; 19.11.1789—03.12.1843) — мовознавець, фольклорист, історик. Н. у с. Великі Лучки (нині село Мукачівського р-ну Закарпат. обл.; бл. 11 км від м. Мукачеве). Гімназійну освіту здобув (1805—12) в Ужгороді та Великому Варадині
Лучкай М. «Grammatica SlavoRuthena». Буда, 1830. Титульний аркуш.
(нині м. Орадя, Румунія). Навч. в духовній семінарії (конвікті) у Відні (1812—16), відвідував лекції в ун-ті. Був учнем відомих славістів В.Копітара та Й.Добровського. 1816 повернувся у рідне село, був там священиком. Від 1817 — бібліотекар, архіваріус та керівник консисторії Мукачівського єпархіального управління, дир. міської школи в Ужгороді. 1828— 29 був цензором у Буді (нині у складі м. Будапешт — столиця Угорщини). 1829 за рекомендацією єпископа Олексія (Повчія) був запрошений як придворний парох до герцога Карла-Людовіка Бурбона в м. Лукка й у звязку з цим виїхав до Італії. 1830 видав «Граматику слов’яно-руську» («Grammatica Slavo-Ruthena»; 1989 опубл. в укр. перекладі). Це була перша в Закарпатті укр. граматика з широким використанням нар. розмовної мови та фольклору. Містила зіставно-порівняльний опис фонетичної та морфологічної систем церковнослов’ян. мови укр. редакції зі зразками укр. закарп. говірок. Невдовзі повернувся у Закарпаття, став священиком в Ужгороді (на Цегольні, 1830—43). 1831 оприлюднив «Церковні бесіди на всі неділі рока на поученіе народнеє» (у 2-х книжках). Тривалий час служив єпархіальним шкільним референтом, сприяв заснуванню та впорядкуванню парафіяльних шкіл на території єпархії. Виступав проти спрямованої на денаціоналізацію укр. населення Закарпаття політики угор. уряду, вказував на кровну спорідненість закарпатських українців з українцями ін. західноукр. земель та Наддніпрянщини. 1843 підготував до друку лат. мовою 6-томну «Історію карпатських русинів». Невдовзі помер у м. Ужгород, похований у крипті біля Цегольнянської церкви. По його смерті рукопис «Історії карпатських русинів» було продано за борги автора й передано до Будапешта. Там він, однак, не був опублікований. Лише 1962 його розшукали в архівах. 1983—91 у Пряшеві (нині м. Прешов, Словаччина) в «Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику» видано перші 4 томи у перекладі укр. мовою (праця містить копії втра-
319 ЛУЧКАЙ
320 ЛЬВІВ
чених нині документів Мукачівської єпархії — грамоти, листи, протоколи). В архівах зберігся рукопис Л. проспекту і початку (літера А й частково Б) українсько-(русько)латинсько-угорсько-нім. словника, а також матеріал до статті про мови Ефіопії. Праці: Граматика слов’яно-руська. К., 1989.
Літ.: Булахов М.Г. Восточнославянские языковеды: Биобиблиографический словарь, т. 3. Минск, 1978; Лизанець П.М. Михайло Лучкай і його граматика. В кн.: Лучкай М.М. Граматика слов’яно-руська. К., 1989; Стеблій Ф. Лучкай Михайло. В кн.: Довідник з історії України, т. 2. К., 1995. Ф.І. Стеблій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУЧКАЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
