ЛУЖИЦЬКА КУЛЬТУРА — археологічна культура. Існувала в 14—3 ст. до н. е. Назва походить від історично-геогр. області Лужиці на пн. сх. Німеччини (тут уперше були знайдені поселення і могильники, що згодом стали вважатися типовими для цієї ар-
290 ЛУКА
Лужицька культура. Шпильки, гривна та фібула.
Лужицька культура. Кераміка.
ну кольорову, а з початку залізного віку — і чорну металургію. Поховальний обряд — тiлоспалення із захороненням решток кісток в урнах, переважно в безкурганних могильниках (т. зв. поля поховань). На думку дослідників, основу ідеологічних уявлень носіїв Л.к. складали солярні культи. Питання про етнічну належність носіїв цієї к-ри дискутується — зокрема, згідно з деякими версіями, вони були праслов’янами, за ін. припущеннями — кельтами, за однією з гіпотез — германцями. Вважається, що Л.к. генетично пов’язана з тшинецькою крою тшинецько-комарівської історико-культурної спільності та з унетицькою к-рою, а сама еволюціонувала в пшеворську культуру. хеол. к-ри). Характерні для неї пам’ятки (у т. ч. скарби бронз. речей) знайдено на значній за площею території, її пд. межею є землі Середньої Чехії і Моравії, пн. — Балт. море, зх. — р. Ельба, сх. — зх. райони Білорусі і України. На території України такого типу пам’ятки поширені від верхньої і середньої течії Зх. Бугу (прит. Вісли) на схід до р. Горинь (прит. Прип’яті, бас. Дніпра). Головними з них є: Ульвівок, Тяглів, Рованці. Найдавніші з пам’яток — найбільш західні — датуються кін. 2 тис. до н. е. Окремі прояви цієї к-ри на пам’ятках чорнолiської культури доходять на сх. аж до Полтавщини. Найдовше Л.к. існувала на землях Польщі (до 4—3 ст. до н. е.). Госп-во лужицьких племен базувалося на орному землеробстві та придомному скотарстві. Носії цієї к-ри мали неукріплені поселення та городища, розвинеЛіт.: Kostrzewski J. Kultura »uпycka na Pomorzu. PoznaЅ, 1958; Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Лужицкая и высоцкая культуры. В кн.: Археология Украинской ССР, т. 2. К., 1986; Баран В.Д. та ін. Походження слов’ян. К., 1991. В.I. Клочко.
сентенцій, що засуджують лінощі, закликають відвідувати церкву, благочестиво молитися, бути добрим і незлопам’ятним, милосердним, дотримуватися християн. заповідей тощо. Зокрема, там мовиться: «Любов майте до будь-якої людини, а найбільше до братії, і не має бути так, щоб одне — на серці, а інше — на вустах» (переклад О.Сліпушко). Дослідники вказують на вплив проповіді Л.Ж. на зміст «Повчання» Володимира Мономаха. Тв.: Тимковский Р. Поучение архиепископа Луки к братии. «Русские достопамятности», ч. 1. М., 1815 (передруки в: Буслаев Ф. Историческая хрестоматия церковнославянского и древнерусского языков. СПб., 1861; Евсеев И.Е. Поучение Луки Жидяты, архиепископа Новгородского. «Памятники древнерусской церковноучительной литературы», вып. 1. СПб., 1894. Літ.: Добромыслов В. Святой Лука Жидята, второй епископ Новгородский. «Странник», 1865, № 10, 11; Соболевский А.И. Материалы и исследования в области славянской филологии и археологии. «Известия отделения русского языка и словесности императорской АН», 1910, т. 88, № 3; Замалеев А.Ф., Зоц В.А. Мыслители Киевской Руси. К., 1987; Тисяча років української суспільно-політичної думки, т. 1. К., 2001; Філософська думка в Україні: Бібліографічний словник. К., 2002. В.С. Горський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛУЖИЦЬКА КУЛЬТУРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
