ЛОРЕР Микола Іванович (1795, за ін. даними, 1797 або 1798 — 1873) — військовик, декабрист, поет, колекціонер, мемуарист, масон. З дворян Херсонської губернії. Син чиновника, радника вознесенського губернського правління Івана Івановича Лорера (згодом — херсон. віце-губернатора) та Катерини Овсіївни (у
дівоцтві — княжни Циціанової). Після смерті батька виховувався на Полтавщині Петром Васильовичем Капністом (див. Капністи). За словами самого Л., у родині П.Капніста він «був прийнятий як син». Спочатку отримав домашню освіту, а від 3 квітня (22 березня) 1812 навч. в Дворянському полку при 2-му Кадетському корпусі в м. СанктПетербург. Від 3 грудня (21 листопада) 1812 — армійський прапорщик. Улітку 1813 переведений до лейб-гвардії Литов. полку для формування там резервного батальйону, квартирував у Варшаві. Учасник протинаполеонівського закордонного походу рос. армії 1813—14, у складі 2-ї гвард. д-зії брав участь у баталіях під Дрезденом (Німеччина), Кульмом (нині поселення Хлумець, Чехія), Лейпцигом (Німеччина), Парижем (Франція). Від 1817 — підпоручик із зарахуванням до штату Литов. полку, з 1818 — поручик. 23 (11) листопада 1819 взяв відставку. 2 червня (21 травня) 1820 повернувся до гвардії (до Моск. полку), 1822 підвищений у званні до штабс-капітана. На початку 1824 його земляк — кн. Євген Оболенський — прийняв його (Л.) до революц. Пн. т-ва (див. Декабристів рух). Навесні цього ж року, ностальгуючи за «батьківщиною Україною», як згадував він сам, перейшов служити під командування полк. П.Пестеля майором В’ятського піх. полку у м-ко Лінці (див. Іллінці), став членом Пд. т-ва. Переховував «Руську Правду». 26 (14) грудня 1825 тимчасово заступив полкового командира й за 2 дні потому, як друг і соратник П.Пестеля, був викликаний на розмову до прибулих генерал-ад’ютантів Павла Кисельова і Олександра Чернишова. Під час бесіди відкинув виявлену щодо нього підозру в причетності до антиурядової конспірації. 4 січня 1826 (23 грудня 1825) заарештований у Тульчині через донос урядові від товариша по службі капітана Аркадія Майбороди. Зізнався в належності до таємного т-ва. 8 січня 1826 (27 грудня 1825) відправлений під вартою до С.-Петербурга. 15 (3) січня його допитував імп. Микола I.
В ніч на 16 (4) січня 1826 ув’язнений до одиночної камери каземату Петропавловської фортеці. 22 (10) липня покараний Верховним кримінальним судом за 4-м розрядом визначеного держ. злочину на 15-літню каторгу з подальшим засланням (термін примусової праці згодом було скорочено до 12, потім — до 8, врешті-решт обмежено 6 роками). До 8 лютого (27 січня) 1827 утримувався в Алексеєвському равеліні Петропавловської фортеці, потім був перевезений у кайданах до Сибіру. Від весни 1827 перебував у Читинському острозі, з осені 1830 — в Петровському з-ді (нині м. Петровськ-Забайкальський, Забайкальський край, РФ). Наприкінці 1832 поселений у с. Мьортвий Култук Іркутської губ. Невдовзі, на прохання своєї племінниці Олександри Смирнової (була фрейліною цариці Олександри Федорівни), висловлене монархові, переведений до м. Курган Тобольської губ. (нині обласний центр РФ). Мав добрі стосунки з родиною декабриста Михайла Наришкіна та дружини останнього — Єлизавети (донька П.Коновніцина-старшого, сестра І.Коновніцина й П.Коновніцинамолодшого), а також із О.Бригеном. Улітку 1837 відправлений на Кубань — до Чорномор. округи, рядовим Тенгінського піх. полку. Навідував Керч, зустрічався там з давнім приятелем — місц. градоначальником кн. Захаром Херхеулідзевим. 1838 став унтер-офіцером. Від 1840 — прапорщик (у воєн. експедиціях проти горців Кавказу уникав застосовування зброї). 1841 лікувався на Кавказ. мінеральних водах у П’ятигорську та Желєзноводську (нині міста Ставропольського краю, РФ), потому з Фанагорійського укріплення дістався Керчі, де й залишився взимку 1841/42. Звільнений у відставку із забороною в’їзду до столиць. Від 1842 мешкав то в Херсоні, то в с. Водяне (Лорине на р. Громоклія) Херсон. пов. 1843 одружився з Надією Василівною Ізотовою (1820—49). 1851 було скасовано поліційний нагляд за ним і дозволено в’їзд до Москви. Від 1855 мав право мешкати та-
кож у С.-Петербурзі. 1856 амністований імп. Олександром II. Деякий час проживав у Києві. 1857 та 1860 у журналі «Русская беседа» вмістив нотатки «Из воспоминаний русского офицера». 1862 у позацензурній книжці «Собрание стихотворений декабристов» (побачила світ у Лейпцигу) опублікував свою поезію «Наполеон». 1862—67 склав спогади (надруковані посмертно — у часописах «Русский архив», 1874, і «Русское богатство», 1904; оригінали зберігаються в Архіві Рос. АН). 1872 його прозою «Лейб-кучер Илья Байков» у ж. «Русский архив» була започаткована серія «Рассказы и воспоминания». Тривалий час збирав пам’ятки, пов’язані з декабристами. Зберіг текст вірша О.Пушкіна «Во глубине сибирских руд…». У різні роки гостював у родини Капністів у Полтаві та в с. Велика Обухівка (нині село Миргородського р-ну Полтав. обл.). 1866 подарував доньці графа Олексія Капніста — Олександрі — альбом ним особисто копійованих документів і матеріалів із власного архіву (нині — у Відділі рукописів Рос. держ. б-ки в Москві). Здобув славу талановитого оповідача, його виступами захоплювалися сучасники. Почуте від нього як свідка подій у Франції згодом виклав у романі «Русский в Париже 1814 года» письменник Микола Бестужев. Поширені в літературі про Л. відомості, що він помер у м. Полтава, взято під сумнів («Полтавщина: Енциклопедичний довідник». Київ, 1992). Тв.: Записки декабриста. Иркутск, 1984. Літ.: Гельвих А. Лорер. В кн.: Русский биографический словарь [т. 10]. СПб., 1914; Восстание декабристов: Материалы, т. 8. Л., 1925; Декабристы, т. 1. Л., 1925; Воспоминания и рассказы деятелей тайных обществ 1820-х годов, т. 1—2. М., 1933; Восстание декабристов: Документы, т. 12. М., 1975; Павлова Л.Я. Декабристы — участники войн 1805—1814 гг. М., 1979; Чистова И.С. О кавказском окружении Лермонтова (по материалам альбома А.А. Капнист). В кн.: М.Ю. Лермонтов: Исследования и материалы. М., 1979; Кузьмина Л.И. Лорер Н.В. В кн.: Лермонтовская энциклопедия. М., 1981; Поэзия и письма декабристов. Горький, 1984; Декабристы: Биографический справочник. М., 1988; Декабристы в воспомина-
ниях современников. М., 1988; Зильберштейн И.С. Художник-декабрист Николай Бестужев. М., 1988; Мемуары декабристов. М., 1988; Павлов Ю.П., Воробьев В.И. Декабристы в Сибири (справочные материалы). В кн.: Сибирь и декабристы, вып. 5. Иркутск, 1988; Михайлова М.С. Свод данных о декабристах (1826—1856 гг.). Красноярск, 1989; Смирнова-Россет А.О. Дневник. Воспоминания. М., 1989; Евсеева М.К. Лорер. В кн.: Русские писатели: 1800—1917, т. 3. М., 1994; Усенко П.Г. Керчь в судьбах декабристов. В кн.: 175 лет Керченскому Музею Древностей: Материалы международной конференции (27—29 июля 2001 г.). Керчь, 2001. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛОРЕР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
