ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, Лівобережжя — 1) загальноприйнятий історично-геогр. термін, який вживається, гол. чин., для означення укр. земель (у різні часи, проте, не однакових за заг. площею) на лівому березі Дніпра; 2) у серед. 17 ст. так називали ту частину Укр. козац. д-ви (див. Гетьманщина), яка 1654 на правах автономії ввійшла до складу Рос. д-ви й офіційно виділилася у своїх територіальних межах унаслідок Андрусівського договору (перемир’я) 1667. Охоплювала сучасні Чернігівську область, Полтавську область, зх. р-ни Сумської області, лівобереж. частини Київської області та Черкаської області, пн. регіон Дніпропетровської області. У політично-адм. відношенні до неї тяжів Київ з невеликою (до 3-х верст) навколишньою територією на Правобережжі. За Нового часу щодо Л.У. застосовували також назви: Малоросія, Малорос. край, а також Гетьманщина (напівофіційно). Після ліквідації царизмом гетьманату інституту (1764), автономного суспільно-політ. устрою (1781) і козац. полків
Крим (див. Кримські походи 1687 і 1689). Рух поширився на Переяславський полк, Гадяцький полк, Прилуцький полк, Стародубський полк, Лубенський полк, Миргородський полк та Чернігівський полк. Супроводжувався захопленням власності козац. старшини, купців, крамарів, орендарів, руйнуванням їхніх маєтків, грабунками церк. власності. З обранням на гетьманство І.Мазепи влада вжила негайних заходів для припинення непослуху. У полки надійшли накази ловити повсталих, ув’язнювати їх та розслідувати їхні дії, а також було розіслано гетьманський універсал щодо необхідності розбору скарг потерпілих у суд. порядку. Водночас, за свідченням Літопису Самовидця, було дане розпорядження щодо припинення дії оренди на винокуріння. Невдовзі повстання було жорстоко придушене силами укр. та рос. військ. Схоплених учасників повстання допитували, найбільш активних страчували, інших піддали тілесним покаранням, у частини з них було конфісковане майно. Літ.: Лучицкий И. Три документа к истории бунта в Малороссии в 1687 году. «Киевская старина», 1884, т. 9, № 6; Дабижа А. Горленки (очерки прилуцкой старины). Там само, 1887, № 10; Костомаров Н.И. Исторические монографии и исследования. В кн.: Костомаров Н.И. Собрание сочинений, т. 15, кн. 6. СПб., 1905; Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. К., 1959; Літопис Самовидця. К., 1971; Величко С.В. Літопис, т. 2. К., 1991; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Нью-Йорк—К.—Львів—Париж—Торонто, 2001; Щоденник Патріка Гордона за часів його перебування в Росії. «Сіверянський літопис», 2001, № 1—2. В.В. Станіславський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
