ЛІБЕРМАН Овсій (рос. — Евсей) Григорович (02.12.1897—11.11. 1981) — учений-економіст, д-р екон. н. (1956), професор (1959), автор концепції екон. реформи, що, починаючи з 1965, впроваджувалася в нар. госп-ві СРСР під кер-вом голови РМ СРСР А.Косигіна (деякі дослідники історії СРСР, перш за все — іноземні, називають цей період історії СРСР «періодом економічної реформи Косигіна—Лібермана»). Н. в м. Славута в сім’ї службовця лісового маєтку. 1915 закінчив г-зію в м. Київ і поступив на юрид. ф-т Київ. ун-ту. Водночас працював статистиком Всерос. земської спілки. 1917, після революц. подій в Російській імперії, займав посаду секретаря Київ. міськ. продовольчої управи, 1918—20 був секретарем губернського Держ. контролю. Продовжував навчання в ун-ті. По закінченні ун-ту (1920) переїхав до Харкова, став там зав. орг. відділу Нар. комісаріату робітничо-сел. інспекції (НК РСІ) УСРР. Від 1923 — практикант Ін-ту праці НК РСІ УСРР. 1924—25 був у наук. відряджені в Німеччині, вивчав там методи організації
обліку вир-ва, займався справами закупівлі техніки для станції машинного обліку на заводі «Серп і Молот» (Харків). Від 1925 очолював лабораторію обліку й аналізу вир-ва в м. Харків. 1929 мав іще одне наук. відрядження до Німеччини. Від 1930 працював на кафедрі економіки та організації машино-буд. вирва Харків. інженерно-екон. ін-ту (ХІЕІ). 1933 екстерном закінчив машино-буд. ф-т ХІЕІ й очолив там кафедру економіки та організації машино-буд. вир-ва. Від 1938 перебував під слідством за сфабрикованим звинуваченням у шпіонажі, терористичній та шкідницькій діяльності (див. також «Єжовщина»). 1939 був засуджений. Наступного року звільнений, повернувся на попереднє місце роботи. 1940 захистив канд. дис. на тему: «Планування серійного виробництва встановленими партіями й баланс успішності цехів». Після окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) був евакуйований до Киргизії, працював там у фінансових органах. Від 1944 — у Науково-дослідному фінансовому інті в м. Москва. 1947 повернувся до Харкова на посаду зав. кафедри економіки та організації машино-буд. вир-ва ХІЕІ. Цього ж року здійснював проект із переводу на госпрозрахунок Харків. підшипникового з-ду; 1950 провадив оптимізацію роботи на з-ді «Тракторзапчастина». 1956 захистив докторську дис. на тему: «Шляхи підвищення рентабельності соціалістичних підприємств». 1959 створив при ХІЕІ Науково-дослідну лабораторію з економіки й планування промсті Харків. раднаргоспу. Безпосередня участь Л. у роботі з управління й оптимізації процесів пром. вир-ва дала йому можливість побачити системні вади в організації планового госп-ва СРСР і сформулювати низку пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності госп. діяльності окремих підпр-в. З цією метою він повернув до теор. апарату рад. екон. науки категорії «прибуток» та «рентабельність» і запропонував відповідні методи вимірювання ефективності госп. діяльності підпр-в. Разом з тим він наголосив на тому, що в справі планування роботи підпр-ва необхідно відмовитися від громіздкого апарату по-
казників (бл. 30) і перейти до визначення лише кількох провідних параметрів («система якісних нормативів тривалої дії»), гол. місце серед яких мало належати обсягу і номенклатурі продукції, яку передбачено виробити, та рентабельності. Згідно з логікою такої концепції, збільшення обсягів прибутку підпр-ва, що забезпечувалося підвищенням рентабельності, за умови виконання всіх планових замовлень давало можливість підпр-ву створити власний фонд матеріального заохочення і спрямовувати ці кошти на розширення вир-ва та стимулювання працівників. Цим самим підпр-ва отримували деяку самостійність у прийнятті рішень з організації власного вир-ва. Логічним продовженням таких новацій повинно було стати також надання підпр-вам самостійності у формуванні коопераційних зв’язків за допомогою системи прямих договірних відносин. Усе це також означало, що в економіці країни мала бути запроваджена оплата за використання сусп. ресурсів, а товарно-грошовий обіг і система держ. цін повинні стати осн. інструментами планування. Усі ці ідеї були викладені Л. у низці публікацій, здійснених у провідних виданнях (зокрема, у статті «План, прибуток, премія», опубл. у газ. «Правда» 1962), а також більш ґрунтовно в доповіді «Про вдосконалення планування й матеріального заохочення роботи промислових підприємств», що була 1962 подана до ЦК КПРС. Концепцію Л. підтримав 1-й заст. голови РМ СРСР А.Косигін, і вона стала офіц. доктриною екон. реформи, що з ініціативи А.Косигіна, на той час уже голови РМ СРСР, була розпочата в СРСР 1965. Від 1963 працював професором кафедри планування, статистики та обліку екон. ф-ту Харків. ун-ту (нині Харківський національний університет). Свої погляди на результати здійсненої в СРСР екон. реформи та перспективи її продовження найбільш повно і системно виклав у праці «Економічні методи підвищення ефективності суспільного виробництва» (1970; не раз перевидавалася за кордоном).
Нагороджений медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». П. у м. Харків. Праці: О планировании прибыли в промышленности. М., 1950; Хозяйственный расчет машиностроительного завода. М., 1950; Планирование промышленного производства и материальные стимулы его развития. «Коммунист», 1956, № 10; Об экономических рычагах выполнения плана промышленностью СССР. «Коммунист», 1959, № 1; План, прибыль, премия. «Правда», 1962, 9 сентября; Еще раз о плане, прибыли, премии. «Правда», 1964, 2 сентября; Экономические методы повышения эффективности общественного производства. М., 1970. Літ.: Ліберман О.Г. В кн.: Учені вузів Української СРСР. К., 1968; Нариси з історії Харківського національного економічного університету. Х., 2005; Селиванов В.М., Богатир А.Е. Либерман Е.Г. В кн.: Економічна наука в Харківському університеті. Х., 2005; Михайличенко Д.Ю. Создание коллектива ученых-экономистов под руководством проф. Е.Г. Либермана и его деятельность в 1947—1959 гг. В кн.: Історичні записки: Збірник наукових праць, вип. 10 (спеціальний). Луганськ, 2006. А.С. Аблов.
фи) з рубежу 8—7 ст. по 3 ст. до н. е., дав найбільш повну характеристику всіх складових скіфської к-ри, розкрив процес асиміляції скіф. елементами місц. к-ри. Наголошував, що переважання скіф. к-ри над місцевою фіксується лише з межі 5—4 ст. до н. е. Надавав великої ваги вивченню госп. засад давніх сусп-в. П. у м. Москва. Праці: Скифские курганы Киевщины. В кн.: Краткие сообщения Института истории материальной культуры, вып. 30. Л., 1949; К истории земледелия у скифских племен Поднепровья эпохи раннего железа в VII—II вв. до н. э. М., 1952; К истории скотоводства и охоты на территории Северного Причерноморья в эпоху раннего железа. «Материалы и исследования по археологии СССР», 1960, № 53; Памятники скифского времени бассейна Северского Донца. Там само, 1962, № 113; Проблема будинов и гелонов в свете новых археологических данных. Там само, 1969, № 151. Літ.: Крупнов Е.И. К 60-летию Петра Дмитриевича Либерова. «Советская археология», 1964, № 2; Мезенцева Г. Дослідники археології України. Чернігів, 1997. С.П. Юренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛІБЕРМАН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
