ЛИТВИНЕНКО-ВОЛЬГЕМУТ Марія Іванівна (дівоче прізв. — Литвиненко, за чоловіком — Вольгемут; 13(01).02.1892—03.04.1966) — оперна й камерна співачка (лірико-драм. сопрано), драм. актриса, педагог, музично-громадська діячка. Нар. арт. СРСР (1936). Професор (1944). Н. в м. Київ. Із 7-и років співала в церк. хорі, оволоділа там основами нотної грамоти. Від 14-и років брала участь в аматорських драм. спектаклях. 1912 закінчила Київ. муз. уч-ще Імператорського Рос. муз. т-ва (1912, клас вокалу М.Алексєєвої-Юневич). Цього ж року стала працювати в Музично-драм. укр. театрі М.Садовського в Києві, водночас концертувала. 1914—16 співала в Театрі муз. драми в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург; тут її слухав Ф.Шаляпін і високо оцінив її виконавське мист-во). Потому була солісткою: Київ. театру опери і балету (1916—17; 1922— 23, антреприза М.Багрова; 1935— 53), Укр. муз. драми в Києві (1919, брала участь у створенні цього театру разом із Л.Курбасом, А.Петрицьким, Я.Степовим та ін.), 1-го Трудового кооперативу укр. артистів у Вінниці (1920—22, організований Л.-В. та її чоловіком Г.Вольгемутом), Харків. театру опери та балету (1923— 35). Виступала у виставах Укр. нар. театру й Дніпроп. робітничого оперного театру (у Полтаві, Кривому Розі, Дніпропетровську, Сумах, Кременчуці). Під час окупації УРСР в роки німецько-рад. війни 1941—45 (див. Друга світова війна) разом з театром була евакуйована (1941—44) до Іркутська (нині місто в РФ), у складі виїзних концертних бригад співала перед воїнами Червоної армії (див. Радянська армія). Мала багатий за тембровими відтінками голос широкого діапазону, виконувала партії ліричного, драматичного сопрано й мецо-сопрано. На думку критиків, її спів відзначався винятковою чистотою й природністю вокального інтонування, бездоган-
ним звуковеденням, чіткістю й рельєфністю кожної фрази, досконалою вокальною технікою. Вона створила бл. 70-и різних за стилями, нац. приналежністю, істор. періодами музично-сценічних образів, у т. ч. класичні зразки інтерпретації укр. оперних партій, низку з яких виконала вперше. Серед них — Катерина, Мати («Катерина» М.Аркаса), Оксана, Одарка («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського), Наталка, Терпилиха («Наталка Полтавка» І.Котляревського— М.В.Лисенка), Настя, Дідона, Оксана, Панночка («Тарас Бульба», «Енеїда», «Різдвяна ніч», «Утоплена» М.Лисенка), Мирослава («Золотий обруч» Б.Лятошинського), Наталя («Вибух» Б.Яновського, 1-ше виконання), Ганна («Наймичка» М.Вериківського, 1-ше виконання), Варвара («Богдан Хмельницький» К.Данькевича, 1-ше виконання, а також її остання партія), Наташа («Русалка» О.Даргомижського), Ярославна («Князь Ігор» О.Бородіна), Купава, Сабурова, («Снігуронька», «Царева наречена» М.Римського-Корсакова), Татьяна, Марія, Ліза («Євгеній Онєгін», «Мазепа», «Пікова дама» П.Чайковського), Аїда, Амелія (однойменна опера, «Бал-маскарад» Дж.Верді), Тоска, Турандот (однойменні опери Дж.Пуччіні), Ортруда, Ельза («Лоенгрін» В.Р.Вагнера), Сантуцца («Сільська честь» П.Масканьї), Галька (однойменна опера С.Монюшка), Маженка («Продана наречена» Б.Сметани). Поміж ролей в оперетах і музично-драм. виставах — Панночка («Вій» М.Л.Кропивницького), Аза, Маруся, Маруся («Циганка Аза», «Маруся Богуславка», «Ой не ходи, Грицю» М.Старицького), Ґандзя (однойменний твір І.Карпенка-Карого), Уляна («Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка). Мала великий концертний репертуар із творів укр., рос., грузин., вірм., західноєвроп. композиторів різних істор. періодів, старовинних рос. романсів, укр. (понад 300) і рос. народних, франц., неаполітанських та ін. пісень. Гастролювала за кордоном, у Німеччині (Франкфурт-на-Майні, Берлін, Лейпциг, Мюнхен, Гамбург), Австрії, Югославії.
Записала на грамплатівки партії в операх С.Гулака-Артемовського, А.Вахнянина, М.Лисенка, П.Чайковського, низку укр. нар. пісень. 1920—22 викладала у Він. нар. консерваторії, у 1930-х рр. працювала з молодими співаками в Харкові, 1944—64 викладала в Київ. консерваторії (нині Національна музична академія України імені П.Чайковського). Розвивала принципи вокальної школи, прищеплені їй М.АлексєєвоюЮневич. Створила вокальну школу, її вихованці стали відомими солістами оперних театрів України, Росії, Молдови, вокальними педагогами. Виконала роль Одарки в екранізації опери «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського (Київ. кіностудія, 1953, реж. В.Лапокниш), озвучила партію Наталки в екранізації опери «Наталка Полтавка» І.Котляревського—М.Лисенка (1936). Авторка публікацій у пресі (понад 70) із питань вокальної та ширше — муз. к-ри, відгуків на події німецько-рад. війни 1941— 45, автобіографічних заміток. Лауреатка Сталінської премії (1946). Нагороджена 3-ма орденами Трудового Червоного Прапора (1936, 1948, 1951), орденом Леніна (1946). П. в м. Київ. Похована на Байковому цвинтарі (надгробок на її могилі 1971 виконав скульп. О.Олійник). 1967 її ім’ям названо вулицю в Києві. 1977 на будинку № 20 по вул. Пушкінській (Київ), де вона мешкала 1944—66, їй встановлено меморіальну дошку (скульп. О.Олійник, архіт. В.Гнєздилов). Портрети Л.-В. створили худож. О.Шовкуненко й скульп. І.Кавалерідзе (у ролі Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського). Тв.: Вітаємо молодого майстра [Про З.Гайдай]. «Радянська музика», 1936, № 8; 10 літ Харківської опери. Там само, № 24; Моя жизнь. «Вечерняя Москва», 1936, 28 сентября; Зустріч з композитором (до 95-річчя М. Лисенка). «Вісті», 1937, 21 березня; Всесоюзный конкурс вокалистов. «Огонек», 1938, № 35—36; Украинские артисты выехали на фронт. «Советская Украина», 1942, 19 февраля; Шевченківський образ. «Радянська жінка», 1947, № 3; Воспоминания артистки. «Советская Украина», 1953,
№ 10; Видатна українська співачка [Про О.Петрусенко]. «Радянська культура», 1960, 20 лютого (у співавт.); Воспоминания об Н.А. Обуховой. В кн.: Н.А. Обухова: Воспоминания, статьи, материалы. М., 1970. Літ.: Савинов Б. М.І. ЛитвиненкоВольгемут — народна артистка СРСР. К., 1946; Поляков А. М.І. ЛитвиненкоВольгемут. К., 1956; Стебун І. Марія Іванівна Литвиненко-Вольгемут. К., 1958; Исаченко И. Мария Ивановна Литвиненко-Вольгемут: Народная артистка СССР. К., 1960; Стефанович М. Київський державний ордена Леніна театр опери та балету ім. Т.Г. Шевченка. К., 1964; Швачко Т. Марія Литвиненко-Вольгемут. К., 1972; Її ж. Мария Литвиненко-Вольгемут. К., 1986; Тольба В. Статьи. Воспоминания. К., 1986; Шевчук О., Якименко Н. Концертне життя. В кн.: Історія української музики, т. 4. К., 1992; Станішевський Ю. Національна опера України. К., 2003; Українські співаки у спогадах сучасників. К.— Львів—Нью-Йорк, 2003; Бєляєва М., Муха А., Якименко Н. Музично-театральне життя. В кн.: Історія української музики, т. 5. К., 2004. О.М Немкович.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛИТВИНЕНКО-ВОЛЬГЕМУТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
