ЛИПКІВСЬКИЙ Василь Костянтинович (19(07).03.1864—27.11. 1937) — церк. і освіт. діяч, історик, перший митрополит Української автокефальної православної церкви (1921—27). Н. в с. Попудня Липовецького пов. Київ. губ. (нині село Монастирищенського р-ну Черкас. обл.) в родині священика. Від 1873 вчився в духовному уч-щі в м. Умань, з 1879 — у духовній семінарії в м. Київ, з 1884 — у Київській духовній академії. 1889 отримав ступінь кандидата богослов’я, захистивши дис. на тему: «Борьба Маккавеев с сирийскими царями, ее причины и значение в истории иудеев». 18 листопада 1889 призначений законовчителем 1класного та 2-класного міськ. учща в м. Шпола. Від 27 травня 1890 працював у м. Черкаси законовчителем спочатку 2-класного міськ. уч-ща, а потім (з 27 жовтня цього ж року) — чол. прогзії. 20 жовтня 1891 висвячений на священика. Від 28 жовтня цього ж року — член Черкас. повітового від-ня єпархіальної училищної ради. Був понадштатним священиком Черкас. собору. 16 лютого 1892 переведений на посаду настоятеля собору в м. Липовець (нині місто Він. обл.). Цього ж року 8 березня став головою Липовецького від-ня єпархіальної училищної ради, а з 5 травня призначений благочинним церков Липовця та довколишніх сіл. Від 26 серпня 1896 виконував також обов’язки повітового інспектора церковнопарафіяльних шкіл. За його сприяння в повіті було відкрито кілька нових шкіл, у т. ч. школу для дівчаток, а також второкласну школу в с. Трощі (нині село Липовецького р-ну Він. обл.), у ній готували вчителів для церковно-парафіяльних шкіл (див. Парафіяльні школи). У своїй пед. праці спирався на підтримку сільс. громад, вбачаючи саме в такій підтримці гол. засаду успіху шкільної справи. Написав кілька розвідок з історії краю, присвя-
також І.Свєшніков, В.Цигилик, Л.Крушельницька, В.Баран, Л.Вакуленко. Поселення Л.к. розташов. по берегах невеликих річок та струмків. Житла переважно заглиблені, овальної та чотирикутної в плані форми. Наземні будівлі мали каркасно-глинобитну конструкцію. На поселеннях виявлено велику кількість ям госп. призначення. На Ремезівському с-щі відкриті залізоплавильні горни. Осн. поховальний обряд — тілоспалення. Обгорілі залишки людських кісток разом із приналежностями одягу покійного (пряжки, фібули), а також особистими речами (ножі, шила, прясла, ключі, дзеркальця, кресала тощо) вміщувалися в урни або, значно рідше, в ями. Урнами служили в основному гончарні або ліпні посудини різної форми, більшість з них мали покришки. Частина поховань — тілопокладення пн. орієнтації. У Верхній Липиці вони складають 11 %, у Болотні — 23 %. Тілопокладеннями є й багаті поховання з рим. бронз. посудом, розкопані в Колоколині та Чижикові. Керамічний комплекс Л.к. складають гончарні (біконічні горщики на кільцевому піддоні, двовухі посудинки, глечики, чаші на високій ніжці) та ліпні (горщики, миски й лійчасті кухлі з масивною ручкою) вироби. Походження Л.к. пов’язане з просуванням у перших десятиріччях 1 ст. на територію Верхнього Подністров’я дакійської людності (див. Даки). Літ.: Smiszko M. Kultury wczesnego okresu epoki cezarstwa rzymskiego w Malopolsce Wschodniej. Lw\w, 1932; Цигилик В.М. Населення Верхнього Подністров’я перших століть нашої
чених давнім звичаям нар. життя, минулому церк. братств, обставинам запровадження унії церковної у 18 ст. та повернення місц. громад на православ’я після приєднання Правобережної України до Російської імперії. Від 7 серпня 1903, згідно з ухвалою Училищного к-ту при Найсвятішому Синоді (див. Синод), став дир. церковно-вчительської школи в м. Київ. 31 серпня того ж року призначений постійним членом Київ. єпархіальної училищної ради. 16 вересня 1905 за поданням митрополита Київського Флавіана (Городецького) звільнений з посади дир. церковно-вчительської школи за прихильність до укр. справи й призначений настоятелем Солом’янської церкви в Києві. 10—18 жовтня 1905 головував на з’їзді духовенства Київ. єпархії (з’їзд набув назви «революційного», оскільки на ньому були поставлені питання про запровадження виборних засад у церк. житті, про пожвавлення життя парафій, про відродження давніх нар. церк. звичаїв). Невдовзі потому потрапив під начальницьку
151 ЛИПКІВСЬКИЙ
В.К. Липківський.
Митрополит УАПЦ Василь Липківський.
Свято-Покровська церква на Солом’янці у Києві, де у 1905— 1919 був настоятелем Василь Липківський. Фото 2009.
152 ЛИПКІВСЬКИЙ
«опалу», проте продовжував займатися пед. працею, публікував статті на церковно-громад. тематику. У серпні 1916 був обраний головою 1-го з’їзду бджолярів Київ. єпархії. Після Лютневої революції 1917 головував на Київ. єпархіальному з’їзді духовенства і мирян (12 квітня 1917), на ньому були поставлені питання про відродження укр. церк. традицій, про демократизацію церк. життя, виборність духовенства, а також прийнято ухвалу, що «в автономній Україні має бути незалежна від Синоду Українська церква». У травні цього ж року за його участю в Києві було організоване «Братство Воскресіння Христа». У колі діячів цього братства утвердилася ідея про необхідність скликання Всеукр. церк. собору, який мав вирішити питання про устрій православної церкви в Україні, насамперед про її автокефальний статус (див. Автокефальна церква). Для втілення цієї ідеї в життя було створено Всеукраїнську православну церковну раду (ВПЦР), Л. увійшов до її складу, йому доручили видання «Вістей Українського православного церковного собору» (вийшло 2 вип.). Всеукр. церк. собор розпочав засідання за Української Народної Республіки в січні 1918, однак через воєнні події припинив свою роботу (див. також Війна Радянської України за підтримки РСФРР проти УНР 1917— 1918), його засідання відновилися лише через 6 місяців, вже за
Пам’ятник митрополиту Василеві Липківському у м. Бавнд-Брук, (штат Нью-Джерсі, США). Скульптор П. Капшученко. 1983.
нової влади — Української Держави. Проте на цей раз справу організації роботи з’їзду взяли у свої руки ті єпископи, які були проти автокефального статусу правосл. церкви в Україні, й зуміли провалити відповідну ухвалу, також не була підтримана пропозиція про запровадження укр. мови в богослужіння. Після встановлення на укр. землях рад. влади, яка оголосила відокремлення церкви від д-ви, ВПЦР (на той час Л. був заст. її голови) ухвалила рішення про заснування укр. парафій. За безпосередньою участю Л. перші укр. правосл. громади в Києві були створені при: Свято-Микільському соборі на Печерську (див. Київський Свято-Микільський пустинний монастир), Андріївській церкві, Софійському соборі та Іллінській церкві. 22 травня 1919 у Свято-Микільському соборі укр. мова вперше прозвучала в службі Божій, а 29 червня 1919, у день св. апостолів Петра і Павла, у Софійському соборі відбулася перша служба Божа, повністю відправлена укр. мовою. Цьому передувала величезна праця самого Л. над перекладами богослужбових текстів укр. мовою. На зборах Старокиїв. парафії 3 серпня 1919 Л. було одноголосно обрано настоятелем Софійського собору. Рос. єпископат в Україні позбавив Л. сану й заборонив відправляти службу Божу. Проте ВПЦР не визнала цих рішень. Натомість рада пришвидшила підготовчу роботу зі скликання нового Всеукр. правосл. церк. собору. Собор почав свої засідання на Покрову Пресвятої Богородиці 14 (1) жовтня 1921 в храмі Святої Софії. Найважливішими його питаннями стали: формування укр. єпископату, обрання всеукр. митрополита, запровадження укр. мови в богослужінні, організація церк. життя на засадах давніх укр. традицій. 20 жовтня 1921 делегати собору після всенічної служби та причастя, вдавшись до старовинного способу висвяти, прийнятого в Александрійській церкві (див. Александрійський патріархат), через покладання рук священиків-делегатів собору благословили протоієрея Л. на служіння митрополитом УАПЦ.
Не раз більшовицькі власті всіляко перешкоджали діяльності Л. як митрополита. Вони брали з нього підписку про невиїзд з Києва, заарештовували, забороняли виступати з проповідями. Незважаючи на те, він зумів побувати в 500 парафіях різних міст і сіл. Його проповіді стали зразком проповідницького мист-ва. Деякі з них публікувалися в ж. «Церква і життя», який він сам редагував. Значну їх частину він переправив до Канади (за кордоном вони побачили світ окремою книгою). У жовтні 1927 через прямий тиск на УАПЦ з боку Державного політичного управління УСРР 2-й Всеукр. собор УАПЦ (див. Всеукраїнські православні церковні собори УАПЦ 1921, 1927, 1930) був вимушений усунути Л. від кер-ва УАПЦ. Невдовзі потому, в січні 1930, більшовицькі власті організували проведення надзвичайного «собору» УАПЦ, який ліквідував УАПЦ. У вересні 1937 Л. одержав листа з Канади із запрошенням стати там на чолі Укр. церкви. 22 жовтня того ж року він був заарештований. НКВС УРСР звинуватив його в тому, що він був «одним з керівників націоналістичної фашистської організації українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу». 20 листопада засуджений до розстрілу й невдовзі страчений. Місце поховання не відоме. На Лук’янівському некрополі є його символічна могила, на ній встановлено пам’ятний хрест. 1982 у м. Бавнд-Брук (США, шт. Нью-Джерсі) на укр. правосл. цвинтарі св. Андрія Первозваного йому зведено пам’ятник. 1989 реабілітований «за відсутністю складу злочину». 1997 на Свято-Покровській церкві в Києві на Солом’янці , де він 1905—19 був настоятелем, йому встановлено меморіальну дошку 2000 йому встановлено пам’ятник у м. Тернопіль біля церкви Різдва Христового. Праці: Уния и воссоединение униатов в 1794—1795 году в пределах нынешнего Липовецкого уезда. «Киевские епархиальные ведомости», 1895, № 21, 23; Псаломщики и цер-
ковные школы. Там само, 1899, № 17; К истории причтовых помещений. Там само, 1899, № 18—19; Канунный мед. Там само, 1900, № 11; Дело о суеверии священника (1805 г.). «Киевская старина», 1901, декабрь; Киевский епархиальный банк. «Киевские епархиальные ведомости», 1913, № 28—30; Церковная пасека. Там само, № 15—16; Історія Української Православної Церкви. Розділ VII: Відродження Української Церкви. Вінніпег, 1961; Листи 1933—1937. Б.м., 1980; Проповіді на неділі і свята. Слово Христове до українського народу. [США], 1988. Літ.: Зінченко А. Визволитися вірою: життя і діяння митрополита Василя Липківського. К., 1997; Перший Всеукраїнський Православний церковний собор УАПЦ 14—30 жовтня 1921 року: Документи і матеріали. К.—Львів, 1999; Митрополит УАПЦ Василь Липківський. Web: http://www. lypkivsky.narod.ru. А.Л. Зінченко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛИПКІВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
