ЛИЗОГУБИ — укр. козацькостаршинський (згодом — дворянський) рід 17—20 ст. Його представники мали значні земельні володіння на Полтавщині і Чернігівщині. Засновники роду походили з м-ка Гельм’язів (нині село Золотоніського р-ну Черкас. обл.). Висунулися із рядових козаків на високі старшинської посади в 2-й пол. 17 ст. Іван Кіндратович (р. н. невід — п. 1662) був канівським (1659) та уманським полковником (1659—62). Яків Кіндратович (р. н. невід. — п. 9 серпня 1698) при гетьманові Я.Сомку з 1662 очолював Канівський полк, при гетьманові І.Брюховецькому перебував у складі укр. посольства до рос. царя Олексія Михайловича (1667); 1670—73 виконував обов’язки гетьмана наказного при гетьманстві П.Дорошенка. Був учасником російсько-турецької війни 1676— 1681 та Кримських походів 1687 і 1689. Брав участь у змові проти гетьмана І.Самойловича (1687), унаслідок якої до влади прийшов І.Мазепа. Отримав при цьому уряд черніг. полковника (1687— 98). Засвідчив полководський хист як наказний гетьман при взятті Азова (1696; див. АзовськоДніпровські походи 1695—1696). Мав великі маєтності, в т. ч.
Ф.А. Лизогуб.
142 ЛИЗОГУБІВСЬКИ
Іван Якович Лизогуб.
старовинне м-ко Седнів (до 16 ст. Сновськ), які (разом із черніг. полковництвом) успадкував син Юхим (р. н. невід. — п. 1704). Яків Юхимович (22 жовтня 1675—1749) був високоосвіченою людиною, займав посади генерального бунчужного (1713—28) та генерального обозного (1728—49), очолював кодифікаційну комісію, яка займалася підготовкою кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ». Вважається автором Лизогубівського літопису. З метою відновлення гетьман. влади в Україні їздив 1745 разом з ін. депутатами до Санкт-Петербурга, де й помер. Похований у Свято-Троїцькій Олександро-Невській лаврі. Андрій Юхимович (1673—1737) — конотопський сотник (1716—19) і бунчуковий товариш (1737). Активно скуповував козац. землі, торгував худобою, побудував у Конотопі кам’яну церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Семен Юхимович (р. н. невід. — п. 1734) навч. в Київ. колегіумі (див. Києво-Могилянська академія; 1699). Був значковим товаришем (1707), знатним військовим (1709) та бунчуковим товаришем (1715—34). Бунчуковими товаришами із родини Л. були також: Антон Андрійович (роки займання посади невідомі), Ілля Якович (1760—76), Іван Семенович (1748), Семен Семенович (1742— 60), Василь Семенович (1760), Костянтин Семенович (1741), Яків Іванович (1760—71), Яків Григорович та Григорій Григорович (1746—67). В останній чв. 18 ст. Л. набувають дворянських прав, стають поміщиками Російської імперії, за службу якій отримують чини відповідно із загальноімперськими законами. Іван Якович (1761, за ін. даними, 1762—1819) став колезьким асесором (1786—1816), маршалком дворянства Городнянського пов. (1805) та маршалком дворянства Чернігівської губернії (1816—19). Олександр Іванович (1790—1839) — композитор і піаніст, зачинатель укр. фортепіанної музики. Андрій Іванович (1804—64) — поміщик родового маєтку Л. у містечку Седнів, був добрим знайомим Т.Шевченка (останній гостював у нього двічі — 1846 і 1847, створив рисунки і портрети Л.). Його син Дмитро Андрійович (1849—79; див. Д.Лизогуб) став одним з організаторів
А.І. Лизогуб. Портрет роботи Т. Шевченка. 1846.
політ. тероризму в Рос. імперії, а другий син — Федір Андрійович (1851—1928; див. Ф.Лизогуб) — міністром та головою Ради міністрів Української Держави. За його ініціативи у парку м-ка Седнів на кошти, зібрані місцевими жителями, 1904 споруджено пам’ятник Т.Шевченку. З роду Л. походив (по материнській лінії) М.Гоголь. Літ.: Модзалевский В.А. Малороссийский родословник, т. 3. К., 1912; Лазаревский А.М. Люди старой Малороссии. К., 1982; Дорошенко Д. Нарис історії України, т. 2. К., 1992; Самохіна Н. Родина Лизогубів та її внесок у розвиток культури. В кн.: Скарбниця української культури: Збірник наук. праць. Чернігів, 2006, вип. 7. Т.І. Лазанська.
напр., про родоначальника Лизогубів — козака Клима, який загинув 1648 при облозі Львова. Гол. увага автора Л.л. зосереджена на історії укр. козацтва, особливо на повстаннях 16—17 ст. (згідно з термінологією сучасної укр. історіографії — національної революції 1648—1676). Велике місце відводиться історії укр. правосл. церкви, участі козаків у Північній війні 1700—1721 та російсько-турецькій війні 1735—1739, а також питанням про місц. кліматичні зміни. Погляди на минуле України автора Л.л. багато в чому типові для проросійськи налаштованих укр. старшин-автономістів. Копію даного літопису дістав Ф.Лебединцев, а видав і дослідив В.Антонович. Дж.: Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. К., 1888. Літ.: Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХIХ ст.). К., 1959; Апанович Е.М. Рукописная светская книга ХVIII в. на Украине: Исторические сборники. К., 1983. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛИЗОГУБИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
