ЛЕОНТОВИЧ Володимир Михайлович (псевдоніми — В.Левенко, Давній та ін.; 05.08.1866— 10.12.1933) — укр. громад. і політ. діяч, письменник, меценат. Н. на х. Оріхівщина (нині село Хорольського р-ну Полтав. обл.). Його батько належав до давнього укр. шляхетського роду (див. Леонтовичі), а мати походила з франц. роду Альбрандів, який оселився в Україні в часи Французької революції кінця 18 століття. Навч. в Лубенській, а згодом — у Прилуцькій г-зіях. Закінчив юрид. ф-т Моск. ун-ту (1888). Деякий час працював спочатку радником Лубенського повітового земства (див. Земства), а потім — радником Полтав. губернського земства, обирався почесним мировим суддею. Опікувався нар. бібліотеками Полтавщини.
Як письменник дебютував 1891, опублікувавши у Львові повість «Солдатський розрух». Співробітничав із часописами «Зоря», «Киевская старина», «Літературно-науковий вістник», «Українське слово» та ін. Від 1906 разом зі своїм дядьком (чоловіком рідної тітки по матері) В.Симиренком та Є.Чикаленком видавав у Києві першу щоденну укр. газ. «Громадська думка», а згодом — газ. «Рада». 1915—17 займав посаду уповноваженого к-ту Всерос. союзу міст Південно-Західного фронту (див. також Союзи земств і міст). Матеріально допомагав М.Коцюбинському. Належав до ліберального крила укр. нац. руху, був членом київ. Старої громади (див. Громади) та київ. осередку Товариства українських поступовців (ТУП). На початку березня 1917 разом з ін. провідними діячами ТУП підписав відозву «До українського громадянства» із закликом підтримувати Тимчасовий уряд, укр. пресу, нац. школу, т-ва «Просвіта» (див. Просвіти) тощо. 17 березня під час демонстрації в Києві йшов на чолі колони т-ва «Просвіта» й ніс синьо-жовтий прапор. На реорганізаційному з’їзді ТУП (25—26 березня 1917) був обраний до тимчасового ЦК Союзу українських автономістівфедералістів, а в червні — заст. голови ради цього союзу. На Всеукраїнському національному конгресі в квітні 1917 делегований у члени Української Центральної Ради від Союзу укр. автономістів-федералістів. Помітної ролі в діяльності УЦР не відігравав. Кер-во УЦР ставилося до нього з певною недовірою як до землевласника (Л. був власником понад 800 десятин землі і цукроварні). Л., у свою чергу, негативно оцінював програму соціальних реформ уряду УНР, особливо щодо соціалізації землі. Після приходу до влади П.Скоропадського отримав пропозицію ввійти до складу уряду, але, як й ін. однопартійці, відмовився. Разом з тим він підтримав аграрну реформу гетьмана, працював у спец. комісії з розробки проекту земельного закону, а з 22 жовтня 1918 займав посаду міністра земельних справ в уряді Ф.Лизогуба. Продовжив доробку проекту аграрної реформи, роз-
робленого під кер-вом його попередника В.Колокольцева. Законопроект дістав схвалення П.Скоропадського, обговорювався на засіданні Ради міністрів Української Держави, але був повернутий до земельної комісії. 1919 змушений був переховуватися від більшовицької влади (мешкав у Києві та Конотопі). Потім емігрував, жив у Болгарії, Югославії, Німеччині, Чехословаччині. У Берліні працював у газ. «Українське слово». Займався літ. справою. Опублікував кілька спогадів, зокрема про В.Симиренка та М.Коцюбинського. У «Споминах утікача» писав, зокрема, що «у тому катаклізмові, який виготовляє анормальність большевицького ладу, згинуть, на жаль, не самі їхні мрії, а зупиниться досягнення багатьох справді корисних реформ. Через зневір’я та економічний занепад можемо посунутися назад, може, на сотні років, і добре ще, коли не загинемо зовсім». П. у м. Прага (Чехословаччина). Похований там само (поряд з могилою О.Олеся). Зусиллями онуків Л., зокрема письменниці Олени Леонтович, 2004—06 було опубліковано зібрання його творів. Тв.: Пани і люди. К., 1892; Per pedes apostolorum. Б/м, 1897; Старе і нове. К., 1913; Оповідання. К., 1918; Спомини утікача. К., 1922; Хроніка родини Гречок. К., 1922; Українці в Криму за часів генерала Врангеля. «Тризуб», 1933; Зібрання творів: У 4-х томах. К., 2004—2006. Літ.: Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. К.—Філадельфія, 1995; Верстюк В.Ф., Осташко Т.С. Діячі Української Центральної Ради: Бібліографічний довідник. К., 1998; Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр., т. 1—2. К., 2002; Чикаленко Є. Щоденник, т. 1—2. К., 2004. А.О. Буравченков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Леонтович Володимир Михайлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
