ЛЕГІОНИ ПОЛЬСЬКІ — заг. назва польс. добровольчих військ. формувань, які діяли в складі військ іноз. д-в після того, як Польща втратила свою незалежність (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795). Перші такі військ. формування були сформовані 1797 й діяли до 1803. Вдруге вони були створені й воювали 1848—49. Втретє були сформовані й брали участь у бойових діях 1914—17. 1797 легіони були сформовані за ініціативою генерал-поручника Яна-Генрика Домбровського (1755—1818) на території Італії. Підпорядковувалися командуванню франц. армії й брали
Легіони польські. Полковник Ю. Пілсудський із своїм штабом в м. Кельце (АвстроУгорщина, нині Польща). Серпень 1914.
участь у бойових діях на її боці. Початково утримувалися коштом створеної Наполеоном Бонапартом (див. Наполеон I) Ломбардської Республіки, згодом — франц. скарбниці. У легіонах служили переважно полонені французами поляки з австрійс. війська й втікачі з колиш. Речі Посполитої (у т. ч. й з укр. земель). Генерал-поручник Я.-Г.Домбровський бажав мати військо, оперте на свідому дисципліну й патріотичне виховання. Тому для неписьменних жовнірів влаштовували курси читання й письма, бесіди з вітчизн. історії, друкували книжки. Офіцери в легіонах були не лише командирами, а й вихователями. Легіонери співали пісню «Jeszcze Polska nie zgin“»a» (первісно називалася «Мазуркою Домбровського»; слова 1797 написав легіонер-офіцер, поет Юзеф Вибіцкі (1747—1822); нині це польс. нац. гімн). За час існування легіонів крізь їхні лави пройшло бл. 25 тис. вояків. Найбільшим був їхній особовий склад 1801, тоді вони нараховували 15 063 жовніри й офіцери. Після укладення Францією 1801 в Люневіллі (Франція) миру з Австрією (проти якої гол. чин. і воювали Л.П.) значна частина вояків на знак протесту залишила службу. Інших легіонерів франц. власті вислали на о-в Сан Домінго (нині о-в Гаїті) для боротьби з місц. повстанцями, однак, прибувши на острів, чимало польс. вояків перейшли на бік місц. населення. Невдовзі легіони були розформовані. Вдруге легіони були створені 1848 у Ломбардії, Венеції й П’ємонті за ініціативою польс. поета Адама Міцкевича (1798— 1855). Воювали проти Австрії за свободу Ломбардії. Заг. гасла їхньої боротьби були викладені у «Збірці засад», там зазначалося, зокрема, що легіонери повинні воювати за свободу сумління й слова, за рівність усіх (у т. ч. євреїв і жінок) перед законом, а також мають гуртуватися з поневоленими слов’ян. народами. Незважаючи на те, що легіони не отримали благословення Папи Римського Пія IХ, вони 16—17 червня 1849 на чолі з А.Міцкевичем вступили до Риму (Італія). Невдовзі потому, після здобуття Риму 22 липня французами, ле-
гіони вийшли з міста й були розформовані. Після початку Кримської війни 1853—1856 А.Міцкевич виїхав до Стамбула з наміром сформувати там польс. частини при турец. війську для боротьби з Російською імперією, однак 1855 він помер, а його задум так і не був реалізований. Втретє Л.П. були створені 1914 за ініціативою Ю.-К.Пілсудського. Брали участь у бойових діях на боці австро-угор. та нім. війська 1914—17. До їхніх лав вступали ті поляки, євреї та українці (гол. чин. греко-католики), які були звільнені від військ. служби або ж делеговані до Л.П. з австро-угор. війська, а також добровольці з польс. теренів під рос. займанщиною. Більшість з них перед Першою світовою війною брала участь у польс. парамілітарних орг-ціях (вони діяли легально на території Австро-Угорщини і нелегально — на території Рос. імперії): Zwizek Walki Czynnej (Союз активної боротьби), Zwizek Strzelecki (Стрілец. союз), Polskie Druуyny Strzeleckie (Польс. стрілец. дружини), Druуyny Sokole (Сокільські дружини), Towarzystwo Gimnastyczne Sok\» (Т-во гімнастичне Сокіл), Druуyny Bartoszowe (Бартошові дружини). Формуванню легіонів передувала спроба Ю.-К.Пілсудського підняти на початку I світ. війни на території Царства Польського повстання проти Рос. імперії. 6 серпня 1914 він спрямував з Кракова до Царства Польського т. зв. 1-шу Кадрову роту (1 Kompaniа Kadrowа) зі 144 вояків. Повстання, однак, не вибухнуло. У той же час ініціативу щодо організації легіонів підхопили галицькі польс. політики, угодовськи налаштовані до Австро-Угорщини. Вони створили загальнонац. репрезентацію під назвою Naczelny Komitet Narodowy (Гол. нац. к-т). Початково планувалося сформувати 2 легіони по 9 тис. вояків кожний. І вже наприкінці серпня 1914 в Кракові було укомплектовано Legion Zachodni (Зх. легіон), а у Львові — Legion Wschodni (Сх. легіон). Останній, однак, у вересні був розформований. З того часу назва «Легіони Польські» вживається щодо частин, які постали на базі Зх. ле-
гіону. Це були 3 бригади. Найраніше утворилася 1-ша бригада під командуванням Ю.-К.Пілсудського (після його відмови від командування бригаду в жовтні 1916 очолив полк. М.Янушайтіс). Вона стала й найчисленнішою (бл. 25 тис. вояків). До її складу входили 1-й, 5-й і 7-й полки піхоти та 1-й полк уланів. Брала участь у бойових діях 11-го корпусу австро-угор. війська. 2-га бригада (т. зв. Карпатська або Залізна) була створена в травні 1915 в Коломиї, первісно нею командував полк. Ф.Кіттнер (з серпня 1916 — полк. Ю.Галлер). Складалася з 2-го й 3-го піхотних полків й 2-го полку уланів. Найменшою була 3-тя бригада (4-й та 6-й піхотні полки), створена одночасно з 2-ю 1915. Нею командували полковники: спочатку — В.Гжесіцкі, потім — С.Шептицький (перед тим як очолити бригаду, він мав намір стати командувачем Легіону Українських січових стрільців, однак укр. політики Галичини не дали на це згоди), згодом — З.Зєліньскі, дещо пізніше — Б.Роя. Як військ. формування всі 3 бригади підпорядковувалися Командуванню Легіонів Польських, а останнє, у свою чергу, — Гол. командуванню австрійс. війська. Політично ж Л.П. були підпорядковані Гол. нац. к-ту з резиденцією в Кракові. Командування Легіонів Польських очолювали австрійс. офіцери-поляки: ген. К.ДурскіТжаска (з вересня 1914 до лютого 1916), ген. С.Пухальскі (з лютого до листопада 1916), полк. С.Шептицький (з листопада 1916 до квітня 1917), полк. З.Зєліньскі (з квітня до серпня 1917). Найбільші бої легіонерів відбулися під Новим Корчином (вересень 1914), Анелінем і Лясками (16— 21 жовтня 1914), Кривоплотами, Марцинковичами, Ловчувками (22—25 грудня 1914), у Карпатах (жовтень 1914), Молотковим (29 жовтня 1914), Рафайловим, Кірлібабою, Раранчою (13 червня 1915), Конарами (16—25 червня 1915), Ястковим (29—31 липня 1915). Після здобуття 1915 Центр. д-вами території Царства Польського Л.П. були передислоковані на Волинь (1-ша й 3-тя бригади — 6 вересня, 2-га — 8 жовтня). Там легіонери під командуванням Ю.-К.Пілсудського
4—6 липня 1916 взяли участь у битві з рос. військами під Костюхнівкою (згодом ці бої були оповиті легендою, а образ 1-ї бригади, що діяла під проводом Ю.К.Пілсудського і вирізнялася серед ін. легіонів патріотичним настроєм її вояків та демократизмом стосунків між офіцерами й солдатами, набув статусу взірця елітарного з’єднання, її вояки після травневого 1926 перевороту Ю.-К.Пілсудського фаворитизувалися як у війську, так і в цивільному житті; її пісня «My pierwsza brygada» («Ми, перша бригада») стала неофіційним гімном Війська Польського й до сьогодні є популярною в Польщі). Через конфлікти з австрійс. і нім. командуванням Ю.-К.Пілсудський 26 вересня 1916 відмовився від командування 1-ю бригадою, а після того, як австрійс. імп. Франц-Йосиф I Габсбург і нім. імп. Вільгельм II Гогенцоллерн оголосили про створення залежного від Центр. д-в Царства Польського (т. зв. акція 5 листопада 1916) і від легіонерів стали вимагати присяги на відданість союзницькій австро-нім. армії, звернувся із закликом не складати такої присяги. Це призвело до того, що польс. легіонерів, які не склали присяги (а це була більшість вояків 1-ї i 3-ї бригад), інтернували до таборів у Беньямінові й Щип’юрні. Вояки 2-ї бригади склали присягу й увійшли до складу новосформованого Центр. державами Польс. допоміжного корпусу (Polskiego Korpusu Posi»kowego). Легіонерів, які склали присягу й були вихідцями з Галичини, зарахували до австрійс. війська. Ю.-К.Пілсудський і його начальник штабу полк. Казімєж Соснковський (1885—1969) були інтерновані у нім. фортеці в Магдебургу. Після відродження 1918 Польс. д-ви вояки Л.П. увійшли до складу Війська Польського. Не раз потому їм довелося на Поділлі й Волині мати бойові зіткнення з укр. селянством і військовими Армії Української Народної Республіки. 7 березня 1919 у бою з укр. військами був смертельно поранений і невдовзі помер колиш. легіонер підполк. Леопольд Ліс-Куля (1896—1919). Чимало колиш. легіонерів у міжвоєн. час стали урядовцями
99 ЛЕГІОНИ
100 ЛЕГІТИМНІСТЬ
2-ї Речіпосполитої, зокрема, майор Альфред Білик (1889— 1939) був воєводою тернопільським (1936—37) та львівським (1937—39). Служили колишні вояки Л.П. й держ. чиновниками у Станіславівському та Поліському воєводствах і на Волині. Літ.: Kukiel M. Zarys historii wojskowoСci w Polsce. Warszawa, 1922; Кулик А., Пташинський П. До історії збройної спілки української буржуазії та польських поміщиків для боротьби проти пролетарської революції: Польські легіони на Поділлі та Волині 1918 р.: Документи. «Архів Радянської України: Історично-архівознавчий журнал», 1932, № 4—5; Kieniewicz S. Legion Mickiewicza 1848— 1849. Warszawa, 1957; Nowak J.T. Droga уyciowa pu»kownika Lisa-Kuli. PrzemyСl, 1985; Mleczak J. Akcja werbunkowa Naczelnego Komitetu Narodowego w Galicji i Kr\lestwie Polskim w latach 1914—1916. PrzemyСl, 1988; U пr\de» niepodleg»oСci. 1914—1918: Z dziej\w polskiego czynu zbrojnego. Warszawa, 1988; LipiЅski W. Walka zbrojna o niepodleg»oСƒ Polski w latach 1905—1918. Warszawa, 1990; Suleja W. J\zef Pi»sudski. Wroc»aw, 1995; Klimecki M. Legiony Polskie. Warszawa, 1996; Polacy na Ukrainie: Zbi\r dokument\w, cz. 1: Lata 1917—1939, t. 3—4. PrzemyСl, 2001—2004. O.С. Рубльов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕГІОНИ ПОЛЬСЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
