ЛЕВИЦЬКИЙ Михаїл (Михайло) (14(25).08.1774—14.01.1858) — діяч Української греко-католицької церкви. Н. в с. Ланчин (нині смт. Надвірнянського р-ну Івано-Франк. обл.). 1790 закінчив Станіславську г-зію, згодом — теологічний ф-т Віденського ун-ту. Здобув наук. ступінь д-ра богослов’я. Від 1797 працював префектом Львів. духовної семі-
Митрополит Михаїл Левицький. Портрет роботи художника А. Рейхана.
нарії, пізніше — викладачем пасторального богослов’я у Львів. ун-ті. Від 1808 — канонік Галицької греко-католицької митрополії у Львові, з 1813 — єпископ Перемишльський. Всіляко сприяв заснуванню нар. (парохіяльних) шкіл і виданню для них підручників. Був учасником Віденського конгресу 1814—1815. 17 серпня 1815 австрійс. імп. Франц I Габсбург призначив його митрополитом Галицьким, а Папа Римський Пій VII затвердив (8 березня 1816) це рішення. Будучи митрополитом, підтримав спочатку створення освіт. Т-ва священиків у Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща; 1816), а потім — дяковчительського ін-ту (1817). Разом з І.Могильницьким домагався запровадження в школах Східної Галичини викладання укр. мовою. Опікувався Львів. ген. духовною семінарією, запобігав втягуванню її вихованців у вир політ. баталій, оберігав їх від політ. компрометацій та від можливих репресій з боку каральних органів, спрямовував їхню енергію на позитивну культурницьку працю. Поступово семінарія, будучи навч. закладам для духовенства,
набула також значення інституції, що активно сприяла нац. відродженню українців Галичини (виразником і символом цього процесу стала «Руська Трійця»). Разом з тим, з огляду на місц. обставини (небажання польс. громадськості будь-що чути про визвол. війну укр. народу під проводом Б.Хмельницького та постійне підозрювання галицьких українців і греко-катол. духовенства в прихильності до Росії і православ’я), підтримав висновок львів. цензора про недоречність видання у світ рукопису альманаху «Руської Трійці» — «Зоря». На підставі цього висновку гол. управління цензури при Мін-ві внутр. справ у Відні відмовило (1 липня 1835) в дозволі на опублікування «Зорі». Тоді «Руська Трійця» в обхід львів. цензури опублікувала частину цих матеріалів у альманаху «Русалка Дністрова» в Угорщині в м. Буда. Це спричинило заборону в серпні 1837 «Русалки Дністрової». 1841 Л. виступив із протестом проти ліквідації рос. урядом унії на підрос. Холмщині. На поч. 1840-х рр. схвалив заснування в селах нових укр. нар. шкіл. Напередодні «Весни народів» підтримав своїм авторитетом заходи представників вищого духівництва і міщан Львова, об’єднаних навколо Ставропігійського ін-ту, щодо заснування т-ва «Галицько-руська матиця» для видання популярних книг для народу та друкування тижневика «Галицька пчола». Інформував органи влади про наявні у Львові зібрання документів до історії українців Галичини й рекомендував залучити для їх опрацювання історика Д.Зубрицького. Від 1848 став примасом Галичини. Під час революції 1848—49 в Австрійс. імперії (див. Революції 1848—1849 в Європі) благословив створення Головної руської ради, підтримав її гол. програмну вимогу — поділ Галичини за етнічним принципом на дві провінції — укр. і польс., а також надання укр. (сх.) частині краю статусу національно-територіальної автономії, яка стала б гарантією вільного розвитку українців Австрійс. монархії. У с. Унів (нині село Перемишлянського р-ну Львів. обл.) брав участь у засіданнях місц.
рус. ради й заохочував присутніх до праці над просвітою народу. 1856 став першим кардиналом УГКЦ. В останні роки життя разом із Перемишльським єпископом Григорієм Яхимовичем сформулював осн. принципи засад мирного співжиття Римо- і Греко-катол. Церков, згодом ці напрацювання лягли в основу укладеної в Римі представниками цих обрядів т. зв. Конкордії про зрівняння в правах і мирне співжиття обох Церков у Галичині. Похований у с. Унів. Літ.: Іриней Назарко. Київські і галицькі митрополити. Біографічні нариси (1590—1960). Рим, 1962; Галицькі митрополити. Львів, 1992; Стеблій Ф. Левицький Михайло. В кн.: Довідник з історії України, т. 2. К., 1995; Nabywaniec S. Antoni Ange»»owicz i Micha» Lewicki, pierwsi greckokatolicсy Metropolici Halicko-Lwowscy «Resovia Sacra. Studia teologiczno-filozoficzne diecezji Rzeszowskiej», 1996, № 3. Ф.І. Стеблій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Левицький Михаїл» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
