ЛЕВИТСЬКИЙ Леонід Макарович (20(08).03.1892 — після 1960, за окр. відомостями — 1973) — освітній діяч, науковець, д-р мед. наук. Н. в м. Богуслав у сім’ї викладача Богуславського духовного уч-ща. Навч. спочатку в Богуславському духовному уч-щі (1902 уч-ще було переведене до Києва і об’єднане з Києво-По-
дольським духовним уч-щем), а потім — у Київ. духовній семінарії. 1910 поступив до Варшавського ун-ту. У квітні 1913 одружився і до 20-х рр. перебував у шлюбі з Оленою Іванівною Козловською. 1914 закінчив повний курс природничого від-ня фіз.-мат. ф-ту ун-ту і паралельно 2 курси мед. ф-ту (за конкурсну студентську працю «Протоплазматические органоиды и их развитие в клетках верхушки роста корня Vicia Faba» був удостоєний золотої медалі ради ун-ту). Працював викладачем природознавства і географії в Нікопольському комерційному уч-щі. Восени 1915 отримав університетський диплом зі ступенем кандидата природничих наук. У вересні 1917 перейшов на посаду викладача «природоведения, географии и естествознания» в 1-му Київ. комерційному уч-щі. Водночас з січня 1918 (і до травня 1920) працював приват-доцентом Укр. нар. (з серпня 1918 — держ.) унту в Києві. Також з травня 1919 (і до грудня 1920, з перервою) працював у вечірній робітн. школі № 5 (викладачем, дир., зав., головою шкільної ради). Був інструктором позашкільного підвідділу Київського губернського відділу нар. освіти, членом правління Союзу вчителів-інтернаціоналістів. Від грудня 1919 (і до травня 1920) займав посаду зав. позашкільного підвідділу Київ. губернського відділу нар. освіти. Від січня 1920 — член КП(б)У. У травні—серпні цього ж року (під час відновлення в Києві за допомоги польс. військ влади Директорії УНР) працював у Харкові у позашкільному відділі Наркомату освіти УСРР. Від вересня 1920 завідував Київ. губернським відділом нар. освіти. Активно проводив політику українізації освіти, однак через періодичні конфлікти з керівником Київ. губкому КП(б)У і Київ. губвиконкому Я.Гамарником змушений був змінити роботу. Від грудня 1921 — ректор і політ. комісар Київ. мед. ін-ту (нині — Нац. мед. ун-т ім. О.Богомольця), а згодом — також «куратор» (на громад. засадах) Академії наук та ін. київ. наук. установ: у червні 1921 — лютому 1922 — представник Наркомату освіти УСРР при Всеукр. АН, з
1922 (і до 1930) — голова Київ. бюро Наук. комітету Укрголовпрофосвіти (уповноважений Укрнауки в Києві). Ініціював створення у Києві н.-д. кафедр як «радянської альтернативи» ВУАН. 1929 закінчив аспірантуру. Водночас (з 1922) — студент (поступив на 3 курс), а з 1926 — аспірант кафедри факультетської терапевтичної клініки (кер. Ф.Яновський) Київ. мед. ін-ту. Опікувався забезпеченням медичного ін-ту належними приміщеннями, клінічною базою, кадрами тощо. Був фундатором і першим головою Наук. т-ва студентів-медиків при ін-ті, організував видання трьох випусків збірника праць членів т-ва. Був також членом редколегії і редактором відділу організації мед. освіти органу ін-ту «Українські медичні вісті», де особисто опублікув матеріали з проблеми легеневих кровотеч. У квітні 1927 залишив посаду ректора і перейшов на постійну роботу до ВУАН. 1928 був підданий жорсткій критиці групою студентів мед. ін-ту в газ. «Правда» (3 жовтня, № 230) за діяльність на посаді ректора, але ЦК КП(б)У після розслідування визнав звинувачення на його адресу безпідставними, а характер статті «антипартійним». Не раз обирався членом Київ. міськради, Київ. губвиконкому, Київ. міськкому КП(б)У, правління Київ. губвідділу профспілки працівників освіти та ін. місц. парт. і рад. органів. 1928 призначений членом Комісії з обстеження ВУАН (комісія розпочала реформу академії). Був заст. керівника т. зв. Партійної частини Президії ВУАН. Київ. мед ін-ту і публічно захистив працю на звання старшого наук. співробітника. 1930 головував у комісії з обслідування архівів ВУАН. Невдовзі був звільнений від обов’язків уповноваженого Укрнауки в Києві. Від жовтня 1930 працював старшим наук. співробітником ВУАН і паралельно асистентом кафедри клінічної терапії Київ. мед. ін-ту, а з грудня 1930 — також і заст. директора новоствореного Ін-ту експериментальної біології і патології Наркомату охорони здоров’я УСРР. Після смерті Ф.Яновського здійснював наук. дослідження під кер-вом акад.
81 ЛЕВИТСЬКИЙ
82 ЛЕВИТСЬКИЙ
М.В. Левитський.
М.Стражеска. До 1932 залишався представником Наркомату освіти УСРР у Раді ВУАН. Брав участь у переговорах з О.Богомольцем і Д.Заболотним щодо їх переходу на роботу до ВУАН. 1932 опублікував 4 наук. статті в «Журналі медичного циклу ВУАН». 31 липня 1933 звинувачений у затримуванні просування пролетарських кадрів під прикриттям висування укр. кадрів і виключений з партії як «класовий ворог, буржуазний націоналістдворушник». За 2 тижні потому заарештований і за сфальсифікованим звинуваченням в участі у контрреволюц. організації рішенням Судової трійки при колегії ДПУ УСРР від 14 лютого 1934 засланий на 3 роки до Казахстану. Покарання відбував у м. Уральськ, був призначений зав. медсанчастини місц. виправнотрудової установи та інспектором з медично-санітарного обслуговування місць ув’язнення Західно-Казахстанської обл. У вересні 1935 постановою Особливої наради при НКВС СРСР переведений до м. Саратов, працював консультантом, а згодом — зав. терапевтичного від-ня поліклініки № 5 при Саратовському з-ді комбайнів. Після завершення у серпні 1936 строку покарання залишився працювати на тій самій посаді. Підготував низку наукових праць (залишилися в рукописах). У травні 1939 написав лист до ЦК ВКП(б) з клопотанням про допомогу. У березні 1940 захистив у Саратовському мед. ін-ті канд. дис. «Об изменении гемостатической функции организма после облучения рентгеновскими лучами внутренних органов». Від липня 1940 займав посаду лікаря поліклініки з-ду № 17 у підмосковному Подольську. З початком окупації вермахтом зх. регіонів СРСР (див. Друга світова війна) у липні 1941 мобілізований і кілька місяців був нач. від-ня в евакогоспіталі № 2942. Після розформування госпіталю і у зв’язку з хворобою у грудні 1941 був демобілізований і призначений зав. терапевтичним від-ням лікарні № 47 у Москві. Від травня 1942 переведений зав. від-ням порушеного харчування, згодом — старшим наук. співробітником клініки лікувального харчування Ін-ту харчування
Академії мед. наук СРСР. 1943— 47 був також учасником і двічі керівником щорічних експедицій з вивчення септичної ангіни. 1948 отримав учене звання старшого наук. співробітника. Нагороджений медалями «За оборону Москвы», «За победу над Германией», «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.» Писав численні клопотання про реабілітацію. На поч. 1950-х знову ледве не став жертвою чергової хвилі репресій (у доповідній записці В.Абакумова про «засміченість кадрів» Ін-ту харчування Академії мед. наук СРСР згадано і прізвище Л.). 1954 захистив докторську дис. «Проницаемость капилляров периферической сосудистой системы при нарушении питания и влияние на ее белка в пищевых режимах». Досліджував також особливості харчування хворих, у яких через ракове захворювання було видалено шлунок, та проблеми лікувального харчування при ожирінні. У червні 1957 реабілітований, а в грудні цього ж року рішенням К-ту парт. контролю при ЦК КПРС поновлений у партії. У різні роки опублікував кілька газетних статей з проблем організації освіти і науки, а також бл. 40 наук. робіт у журналах «Вопросы питания» і «Клиническая медицина» і фунадментальну монографію (у співавт.) з проблем ожиріння (нині не втратила свого значення і користується значною популярністю). На поч. 1960-х вийшов на пенсію. Подальша доля Л. дослідникам його біографії поки що не відома. Праці: Терапия легочных кровотечений. «Українські медичні вісті», 1928, № 3—4; Роля й завдання Наукового Т-ва студентів медиків у зв’язку з переходом на нові методи навчання. В кн.: Збірник праць членів Наукового Товариства студ.-медиків при Київському Медичному інституті, ч. 1. К., 1925; Основные линии реконструкции Всеукраинской Академии наук. «Пролетарская правда», 1930, 22 июня (№ 142); Polycythaemia rubra s. vera (morbus Vaquez-a). В кн.: Збірник пам’яті академіка Теофіла Гавриловича Яновського. К., 1930; Ожирение. (Патогенез, клиника, лечение), вид. 1—2, М., 1957—1964 (у співавторстві).
Дж.: ЦДАГО України, ф. 263, оп. 1, спр. 40541; ДА м. Києва, ф. 94, оп. 3, спр. 98; особова справа Л. в архіві Ін-ту харчування Академії медичних наук Російської Федарації. Літ.: Москаленко В.Ф., Ляхоцький В.П. Таврований епохою. «Науковий вісник Національного медичного університету імені О.О.Богомольця», 2006, №1. І.Б. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛЕВИТСЬКИЙ ЛЕОНІД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
