ЛЕВАШОВ Василь Васильович (21(10).10.1783—05.10(23.09).1848) — військ. і держ. діяч Російської імперії, генерал-ад’ютант (1817), генерал од кавалерії (1833), граф (1833), член Держ. ради Рос. імперії (1838). Позашлюбний син генерала (з 1800 — обер-єгермейстера) В.Левашова (1740—1804). Дворянські права набув за імп. Павла I. 17 (6) лютого 1799 оформлений реєстратором канцелярії петерб. губернатора, за рік після чого став колезьким асесором.
Від 25 (13) березня 1801 служив майором Лейб-кірасирського полку, 27 (15) грудня 1802 переведений штаб-ротмістром до лейб-гвардії Кавалергардського полку, брав з ним участь в антинаполеонівських кампаніях рос. армії 1805—07. Від 1806 — ротмістр. Улітку 1807 командував конвойним напівескадроном при імп. Олександрові I на переговорах Олександра I з франц. імп. Наполеоном I Бонапартом у м. Тільзіт (нині місто Совєтськ Калінінградської обл., РФ). Од 1808 — полковник. Учасник Війни 1812 та зарубіжного походу рос. армії 1813— 14. За хоробрість у Бородінській битві 1812 (у критичний момент битви здійснив ефективну атаку рештками підрозділів свого полку) удостоєний ордена св. Георгія 4-го ст. 7 січня 1813 (26 грудня 1812) підвищений у чині до генерал-майора. 22 (10) вересня 1813 призначений шефом Новгород. кірасирського полку. 1815 очолив лейб-гвардії Гусарський полк (дислокувався поблизу царських резиденцій під Санкт-Петербургом). 1816 керував навчанням вихованців Царськосельського ліцею їздити верхи на конях підлеглого йому запасного ескадрону (саме в той час ліцеїстами були, зокрема, В.Вольховський і О.Пушкін). Від 29 (17) липня 1818 командував 2-ю бригадою Гвард. легкої кавалерійс. д-зії. Від 2 листопада (21 жовтня) 1820 керував комісією військ. суду, створеною при Петропавловській фортеці у зв’язку із заворушеннями солдатів лейб-гвардії Семеновського полку. 5 червня (24 травня) 1824 знову очолив
бригаду та Гусарськой полк. 26 (14) грудня 1825 придушував антиурядовий виступ декабристів (див. Декабристів рух). Був найближчим помічником імп. Миколи II у допитах арештованих, невдовзі введений до слідчого к-ту (з травня 1826 — комісія) з розпізнання заколоту, а також відряджений царем від цієї комісії до спец. Ревізійної комісії Верховного кримінального суду з покарання заколотників. Від поч. 1826 — генерал-лейтенант. Від 13 (1) липня того ж року командував 1-ю кірасирською д-зією, через рік — гвард. берейторською школою. 1827 головував у комісії при 1-му гвард. корпусі для розгляду діяльності В.Раєвського як злочинної. 20 (8) лютого 1831 направлений виконувати обов’язки тимчасового військ. губернатора Подільської та Волин. губерній, водночас на нього було покладено управління цивільними справами в цих губерніях. Згідно з указом від 22 січня 1932 (за ст. ст.), зайняв посаду київ. військ. губернатора, подільського та волин. генерал-губернатора. 16 (4) лютого 1832 одержав право керувати також цивільною частиною Київ. губ. Підтримав ініціативу відкриття в Києві Ун-ту св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Його дружина Євдокія (у дівоцтві — Пашкова; 1796—1868) заснувала Київ. учще для нужденних дівчат. Конфліктував із фельдмаршалом кн. Ф.Остен-Сакеном (сприяв розформуванню підлеглої тому 1-ї армії). 21 (9) червня 1835 увільнений з посади. Наприкінці 1835 став черніг., полтав. і харків. генерал-губернатором («військовим губернатором, керуючим цивільною частиною Полтавської, Чернігівської і Харківської губерній»), виконував ці обов’язки до 10 листопада (29 жовтня) 1836. У той час з’ясовував причини занепаду козац. госп-в, у зв’язку з чим зібрав у Полтаві представників волостей Полтав. і Черніг. губерній, підготував доповідь про заходи із запобігання подальшому зубожінню козац. госп-в, підтримав ідею переселення незаможних козаків. Боронив місц. привілеї (попри заг. уніфікаторські зусилля).
Від 8 лютого (27 січня) 1839 головував у департаменті економії Держ. ради Рос. імперії. Від 24 (12) травня 1841 керував к-том з конярства (згодом перетвореним на к-т держ. конярства), від 9 листопада (28 жовтня) 1846 — особливим к-том, створеним для розгляду питань влаштування соляної галузі в Росії. 1847 очолив Держ. раду та Комітет міністрів Російської імперії. Нагороджений багатьма рос. та іноз. орденами, у т. ч. св. апостола Андрія Первозваного з алмазами, св. рівноапостольного кн. Володимира 1-го ст. (великого хреста), св. кн. Олександра Невського, св. Анни 1-го ст. з діамантами, св. Георгія 4-го ст., а також прусськими орденами Червоного Орла 2-го ст. і «За заслуги» — Пур ле Мерит (Pour le Merite), баварським Військ. орденом Максиміліана-Йосифа 4го ст., ганноверським орденом Гвельфів, нідерландським орденом Лева. Удостоєний золотої шаблі з написом «За храбрость» і золотої шаблі з алмазами. П. від холери в м. С.-Петербург, похований у Свято-Духівській церкві Олександро-Невської лаври. 1869—1919 вул. Шовковична в Києві мала офіц. назву «Левашовська». Літ.: [Михайловский-Данилевский А.И.] Военная галерея Зимнего дворца. СПб., 1847; Середонин С.М. Исторический обзор деятельности Комитета министров, т. 2. СПб., 1902; Голомбиевский А. Граф Василий Васильевич Левашов. В кн.: Сборник биографий кавалергардов: 1801—1826. СПб., 1906; Военная галерея 1812 г. СПб., 1912; Левашовы. В кн.: Военная энциклопедия, т. 14. Пб., 1914; Левашов. Там само; Глинка В.М. Пушкин и Военная галерея Зимнего дворца. Л., 1988; Бовуа Д. Шлехтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831— 1863). К., 1996; Шандра В.С. Київське генерал-губернаторство (1832—1914). К., 1999; Її ж. Малоросійське генералгубернаторство: 1802—1856. К., 2001. П.Г. Усенко.
з відзнакою закінчив Петерб. медико-хірургічну академію і був залишений у ній для підготовки до професорського звання. Був учнем С.Боткіна. 1884—86 — у наук. відрядженні за кордоном. Від 1886 до 1902 працював зав. кафедри факультетської клініки Казанського ун-ту. 1899 обраний іноз. чл.-кор. Паризького терапевтичного т-ва. У січні 1903 призначений на посаду професора Новорос. ун-ту (нині Одеський національний університет) на кафедру факультетської терапевтичної клініки. Розробляв питання лікування захворювань серця й шлунка. 1905 обраний головою Т-ва рос. лікарів. У грудні 1907 призначений ректором Новорос. ун-ту. За роки ректорства (до 1913) чимало зробив для якісного поповнення викладацького складу ун-ту, для зміцнення його наук. бази. Активно займався сусп. діяльністю, був гласним Одес. міської думи, почесним мировим суддею. 1909 організував у місті Жін. мед. курси. 1912 був обраний депутатом 4-ї Державної думи від м. Одеса; у Думі став товаришем (заст.) голови, а згодом — головою фракції правих. 1915—17 брав активну участь у правомонархічному русі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Левашов Василь Васильович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
