ЛАНГЛУА (Langlois) Шарль-Виктор (25.05.1863—26.06.1929) — франц. історик-медієвіст, спеціаліст з історії франц. середньовіччя, професор історії середніх віків і палеографії в Сорбонні, дир. Нац. архіву (з 1912), член Академії написів (1917). Н. в м. Руан (Франція). Осн. праці присвячені франц. середньовіччю, істор. бібліографії та методології історії.
Спільно зі своїм співавтором Ш.Сеньобосом (рос. переклад їхньої праці «Введение в изучение истории» побачив світ 1899, через рік після франц. видання), узагальнюючи досвід істориків 19 ст., розробив правила аналізу й синтезу в роботі з архів. джерелами. Аналітичний етап поділяв на дві стадії — «зовнішню критику документів» і «внутрішню критику документів». Зовн., або нижча, стадія критики обмежувалася встановленням характеру джерела, його зовн. особливостей, дати і місця написання. Метою внутр. критики була перевірка вірогідності даних, що містяться в досліджуваних докуменгтах. Для цього необхідно визначити міру інформованості автора джерела, скрупульозно зіставити дані цього джерела з ін. джерелами для встановлення узгодженості фактів. Окрім цього, слід з’ясувати мотиви і устремління автора документа, це дає змогу відрізнити в документі істинні факти від спотворених. Після аналітичної (підготовчої) роботи в руках історика зосереджується «маса дрібних фактів» і «ворох відомостей», які потрібно обережно «розсортирувати». Це — завдання синтетичного етапу роботи історика. Він має здійснюватися за певною схемою — складання однорідних фактів у серії та ряди в хронологічному порядку. Це дасть змогу «системно» накопичувати матеріал з історії мист-в, релігії, воєн., екон. історії, історії політичних установ тощо. Згодом такі історії мають бути поєднані у заг. історію. Запропоновану Л. схему початкового синтезу істор. матеріалу піддавав нищівній критиці Люс’єн Февр — засновник школи «Анналів». Він назвав її системою «старого бабусиного комода». В такому комоді в одній шухляді лежить «вишикувана від початкової дати до кінцевої» історія економічна, в другій — історія воєнна, в третій — історія політична і т. д. Усі ці історії суворо відокремлені одна від одної, ніяк не взаємодіють, а тому і не допомагають усвідомленню ні глибинного змісту кожної з них, ні істор. процесу в цілому.
Л. сприяв реформі викладання історії у вищій та серед. школі, упорядкуванню архів. справи у Франції, налагодженню радянсько-франц. наук. зв’язків у 1920-х рр. Серед його учнів була рад. медієвістка О.Добіаш-Рождественська. П. у м. Париж (Франція). Тв.: Le re`gne de Philippe III le Hardie. Paris, 1887; Les archives de l’histoire de France, vol. 1—2. Paris, 1891—92 (у співавт.); Manuel de bibliographie historique. Paris, 1896; Введение в изучение истории (пер. з франц.). СПб., 1899; Saint-Louis. Philippe le Bel. Les derniers Capetiens directs (1226—1328). В кн.: Lavisse E. Histoire de France.., t. 3. Paris, 1901; La vie en France an moyen >ge d’aprPs quelques moralistes du temps. Paris, 1908; La vie en France an moyens >ge de fin du XII an milieu du XIV siPcle d’aprPs des romans mondens du temps, vol. 1—2. Paris, 1924—25. Л.В. Таран.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛАНГЛУА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
