КУЛІШ Микола Гурович (18(06). 12.1892—03.11.1937) — драматург, публіцист, громад. та культ. діяч. Н. в с. Чаплинка (нині с-ще міськ. типу Херсон. обл.) в родині селянина-бідняка. З раннього дитинства наймитував. Учився в нар. школі, з 1905 — в уч-щі м. Олешки (нині м. Цюрупинськ), з 1908 — у г-зії, де почав писати сатиричні вірші і п’єсу «На рыбной ловле» (1913). Іспити на атестат зрілості склав екстерном. З початком Першої світової війни був мобілізований до рос. армії. Закінчивши 20 лют. 1915 Одес. шк. прапорщиків, воював на передовій; отримав чин штабс-капітана, був поранений і контужений. Учасник революц. подій і громадянської війни в Україні
1917—1921: з лют. 1918 — голова Ради робітн. і солдатських депутатів в Олешках, 1919 — чл. Дніпровського політвиконкому і зав. повітнаросвітою, з черв. 1920 — нач. штабу військ Червоної армії (див. Радянська армія) Херсон. напрямку. Від 1919 — чл. КП(б)У. Від 1921 — на цивільній службі в наросвіті, з кін. 1922 — інспектор шкіл в Одесі. Після тріумфального успіху п’єси «97», поставленої Г.Юрою в Харків. театрі ім. І.Франка (1924, 2-га редакція — 1929), був запрошений О.Шумським до Харкова на посаду інспектора Наркомосу УСРР. «97» разом з наступними п’єсами «Комуна в степах» (1924, 2-га редакція — 1931) і «Прощай, село» (1923—30, опубл. під назвою «Поворот Марка» 1933) склала трилогію про життя пореволюційного села (від голоду 1921— 1923 років в УСРР до колективізації сільського господарства). Переїзд до столиці спричинив справжню революцію в творчості К. Тут він зблизився з М.Хвильовим, Л.Курбасом, М.Яловим та ін. діячами укр. к-ри. Став чл. «Гарту», згодом — Вільної академії пролетарської літератури (1926— 28 — її президент), Пролетарського літ. фронту — «Пролітфронту» (1929); 1926—31 — засн. і чл. Укр. т-ва драматургів і композиторів. Гострою сатирою на парт. кар’єристів та міщанських пристосуванців до рад. влади стали п’єси К. «Отак загинув Гуска» (1925, 2-га редакція — 1932), «Хулій Хурина» і «Зона» (обидві — 1926). Учасник театрального диспуту 1929, завзято боронив Л.Курбаса як свого однодумця від нападок парт. критиків. Найвищим досягненням К. стали п’єси, поставлені в театрі «Березіль» Л.Курбасом: «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929) і «Маклена Граса» (1933), а також «Патетична соната» (поставлена О.Таїровим у моск. Камерному театрі 1931). 14 черв. 1934 виключений з партії як контрреволюціонер, 7 груд. 1934 — заарештований. За звинуваченням у належності до Всеукр. боротьбистського терористичного центру був засуджений до 10 років ув’язнення з суворою ізоляцією, яке відбував на Соловках. Хворий на туберкульоз, позбавлений права на прогулянки і
мед. допомогу, К. був страчений в урочищі Сандормох поблизу м. Медвєж’єгорськ (Карелія, РФ) за вироком особливої трійки УНВС Ленінгр. обл. (постанова за № 83 від 9 жовт. 1937). Реабілітований 4 серп. 1956 за відсутністю складу злочину. Автор віршів (під псевд. «Максим Будяк»), кіносценарію «Парижком», бл. 40 статей культурно-освіт. тематики і 15 п’єс, з яких 9 були поставлені за життя драматурга і згодом заборонені, 3 — заборонені репертуарним к-том («Зона», 1926; «Закут», 1929; «Вічний бунт», 1932). П’єси «Отак загинув Гуска» і «Зона» поставлені на сцені після реабілітації К. (відповідно, в Києві, Львові, 1962—1963, потім знову заборонені; Одеса, 1988, Ужгород, 1989), «Зона» була екранізована реж. М.Мащенком за сценарієм І.Драча на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О.Довженка (1988). Рукопис п’єси «Такі» був вилучений НКВС УСРР під час обшуку і зник. Залишився незавершеним розпочатий 1918 роман «Леміш» (рукопис втрачено). Майже всі п’єси К. стали українською національною класикою, а «Народний Малахій», «Патетична соната» і «Маклена Граса» ввійшли до скарбниці світової драматургії. Низка п’єс перекладена рос., латис., литов., болг., чеською, польс., англ., нім. мовами, поставлена у театрах Росії, країн Прибалтики, Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Канади і США.
К. став творцем модерної драми укр. революц. відродження, сповненої духом протесту, був сміливим експериментатором у всіх жанрах драм. мист-ва. Широко відзначено 100-річчя від дня народження К.: його творчості повністю присвячено № 6 журналу «Український театр» і № 2 ж. «Степ» (Херсон), його ім’я присвоєно Херсонському обласному музично-драм. театрові; про останні дні К. і Леся Курбаса знято документальні фільми «Пастка» і «Тягар мовчання» (сценарії Н.Кузякіної, «Київнаукфільм», 1991). Спогади про К. залишили Й.Гірняк, А.Куліш (дівоче прізвище — Невель), Н.Пилипенко, А.Гак, І.Майстренко, Н.Суровцова, Г.Костюк, Д.Нитченко (Чуб), В.Чистякова, Ю.Смолич, В.Губенко-Маслюченко, Мик.І.Терещенко та ін. Творчість К. стала об’єктом досліджень Н.Кузякіної, Н.Корнієнко, Я.Голобородька, Л.Танюка, М.Ласло-Куцюк (Румунія), М.Неврлого (Словаччина), В.Ревуцького, П.Одарченка, Ю.Шевельова та ін. Тв.: Твори. Спогади про М.Куліша. Нью-Йорк, 1955; П’єси. К., 1960, 1983, 2001; Твори. К., 1968, 1990, 1998; П’єси. Листи. К., 1969; З неопублікованих листів Миколи Куліша. «Радянське літературознавство», 1972, № 8; Листи М.Куліша до І.Дніпровського. Там само, 1989, № 2. Рос. пер.: «97». М., 1957; Патетическая соната. Маклена Граса. М., 1964; Пьесы. М., 1980. Літ.: Бжеський Р. Політичні ідеї творів Миколи Куліша. Мюнхен, 1955; Кузякіна Н.Б. Драматург Микола Куліш: Літературно-критичний нарис. К., 1962; Щербина С. Сартр і Куліш. «Листи до приятелів», 1966, кн. 3—4; Заверталюк Н. Поборник вільної школи для вільних дітей. «Радянська школа», 1967, № 12; Кузякіна Н.Б. П’єси Миколи Куліша: Літературна і сценічна історія. К., 1970; Губенко-Маслюченко В. Таким я його знала. «Прапор», 1973, № 1; Кисельов Й. Микола Куліш. В кн.: Кисельов Й. Майстри театральної літератури. К., 1976; Ласло-Куцюк М. Маски Миколи Куліша. В кн.: Ласло-Куцюк М. Шукання форми: нариси з української літератури XX століття. Бухарест, 1980; Гірняк Й. Спомини. Нью-Йорк, 1985; Кузякіна Н. Несподіваний сюжет: Із слідчої справи Миколи Куліша. «Київ», 1991, № 11; Мельник В. Микола Куліш. В кн.: З порога смерті: Письменники України — жертви сталінських репресій. К., 1991; Залеська-Онишкевич Л.М. Куліш і Брехт... «Сучасність», 1992,
467 КУЛІШ
Куліш М. «Комуна в степах». Харків, 1931. Обкладинка.
468 КУЛІШ
П.О. Куліш.
№ 1; Ревуцький В. Співтворці. «Український театр», 1992, № 6; Конкурс імені М.Г.Куліша: Положення. «Степ», 1993, № 1; Кузякіна Н. «Ув’язнений з суворою ізоляцією...»: З роздумів над долею Миколи Куліша. «Київ», 1993, № 7; Український письменник Микола Куліш: Бібліографічний покажчик. Х., 1993; Лавріненко Ю. Микола Куліш. В кн.: Українське слово, кн. 1. К., 1994; Іллєнко І. У жорнах репресій. К., 1995; Скалій Р. Історія нас виправдає... «Розбудова держави», 1996, № 10, 12; Іванюк С. Міфи про Миколу Куліша. «Наукові записки Києво-Могилянської Академії. Філологія» (К.), 1998, т. 4; Мегела І.П. Шлях Миколи Куліша до новочасної драми (між вертепом і гротеском). В кн.: Sprache und Literatur der Ukraine zwischen Ost und West. Wien, 2000; Кузякина Н. Дело № 1255 вместо завещания. «Степ», 2002, № 11; Голобородько Я. Микола Куліш: сучасний погляд. Х., 2004; Прядка П. М.Г. Куліш і Олешки. «Дніпро», 2004, № 9/10; Стех М.Р. «Революція маленької людини» у ранніх п’єсах Миколи Куліша. «Сучасність», 2004, № 11; Луків А. Літопис долі — сторінка за сторінкою. «Кафедра», 2005, № 1; Сучасники про Миколу Куліша: Дайджест прижиттєвих публікацій. К., 2005; Мегела І.П. Шлях Миколи Куліша до новочасної драми (між вертепом і гротеском). В кн.: Мегела І.П. У світі вічних образів: Статті, лекції, відгуки. К., 2006; Свербілова Т., Скорина Л. Українська драма 30-х років як модель масової культури та історія драматургії у постатях. Черкаси, 2007. Г.П. Герасимова.
Сум. обл.), розташованого за 7 км від смт Вороніж і за 10 км від м. Шостка. Саме на цьому хуторі була літня садиба й пасіка діда та батька К. (уже в зрілому віці К. продав свій хутір, а наприкінці 1930-х рр. усі садибні будівлі тут були знесені, лишилися лише садок та могила батька К.). Батько К. — Олександр Андрійович — був заможним хліборобом з козацько-старшинського роду, мати — Катерина Іванівна (у дівоцтві — Гладка) — була донькою козац. сотника, вміла цікаво оповідати про старовину і співати давніх пісень. У своїх спогадах про дитинство К. з приємністю згадував про матір, яка його пестила, й про дні, проведені на хуторі Уляни Мужиловської (написав про неї повість «История Ульяны Терентьевны», 1852), що розташовувався по сусідству з батьковим. Саме від неї, за його словами, він «набравсь ідеального погляду на життя людське» і саме за її наполяганням батько віддав сина на навчання до Новгород-Сіверської г-зії. Перед цим К. учився у дяка Андрiя з воронiзької Соборно-Михайлiвської церкви. Свого батька К. боявся, оскільки той мав «жорстоку вдачу».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУЛІШ МИКОЛА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
