КУЇНДЖІ (Куїджі) Архип Іванович (прізвище за батьком — Куюмджия; н. 1842, згідно з ін. джерелами, — 1841 чи 1843 — п. 24(11).07.1910) — художник-пейзажист. Проф. петерб. Акад. мист-в (1894—97). Н. в татар. передмісті Маріуполя — Карасубазарі (рос. назва — Карасьовка). За походженням — грек (його предки перебралися до Маріуполя з Криму, з району Бахчисарая, під час переселення християнського населення (греків) Кримського ханства до Північного Причорномор’я 1778—1779). Його батько — Іван Христофорович — заробляв чоботарством, помер 1845. Невдовзі померла й мати. К. довелося поперемінно мешкати то у тітки, батькової сестри, то у старшого брата (власне К. його назвали пізніше — за прізвиськом його діда; слово «куїнджі» у перекладі з татар. означає «золотих справ майстер»). Грец. грамоти його приватно навчив один з місц. викладачів, деякий час він відвідував міську школу. Від 10 років став працювати — вів облік цегли на буд-ві місц. римо-катол. церкви. Маючи нахил до малювання, робив замальовки повсюдно, де тільки міг, у т. ч. й в облікових зошитах та на стінах госп. кухні. На початку Кримської війни 1853—1856 перейшов працювати до місц. торгівця хлібом Аморетті. Останній показав малюнки К. своєму приятелю Ду-
ранте, який мав родича-художника А.Феслера, що навчався і працював у Феодосії в майстерні І.Айвазовського. За рекомендацією Дуранте К. відправився до А.Феслера. Серед біографів К. немає єдиної думки щодо того, коли саме (і чи раз чи два) К. був у Феодосії і чи брав він у майстерні І.Айвазовського уроки живопису, чи лише займався приготуванням фарб. Прожив він у Феодосії лише кілька місяців, однак остаточно визначився у своєму покликанні. Повернувшись до Маріуполя, влаштувався до місц. фотографа ретушером. Оволодівши ремеслом, перебрався до Одеси. Заробивши грошей, в серед. 1860-х рр. (не пізніше 1866) виїхав до Санкт-Петербурга. Там двічі намагався поступити в Акад. мист-в, однак через недостатню підготовленість не був зарахований. Тоді почав самотужки вдосконалювати свою майстерність, всіляко імітуючи стиль І.Айвазовського. Гроші для життя заробляв ретушерством. Познайомився і затоваришував з І.Рєпіним, В.Полєновим, В.Васнєцовим, А.Антокольським. Уже в той час вирізнявся оригінальністю поглядів на мист-во. Згодом І.Рєпін щиро називав його «генієм-винахідником», який «вірить лише у своє особисте розуміння мистецтва». 1868 отримав дозвіл представити картину на академічній виставці. Демонстрував «Татарскую саклю при лунном освещении на Южном берегу Крыма» (намалював її, за його власними словами, з натури; картина не збереглася), за результатами виставки йому при-
своїли звання вільного художника, однак, щоб отримати відповідного диплома, необхідно було скласти усі належні для цього екзамени. Через це К. подав прохання про присвоєння йому звання класного художника, оскільки цей диплом потребував складання меншої кількості іспитів. 1870 отримав диплом некласного художника. Влітку 1871 і 1872 був на Ладозькому озері й о-ві Валаам. Згодом виставив картини «Ладожское озеро» та «На острове Валаам» (остання стала першою з картин, які у нього купив П.Третьяков). 1873 здійснив подорож до Зх. Європи (відвідав Німеччину, Велику Британію, Францію). Переважно мешкаючи в С.-Петербурзі, в літню пору навідувався до свого брата та сестри в Маріуполі, малював там багато етюдів (чимало з них роздавав сусідам). Новий успіх принесли йому роботи «Забытая деревня» (1874) і «Чумацкий тракт в Мариуполе» (1875). 1875 (після повернення з Парижа, де ознайомлювався з останніми досягненнями живопису) вінчався в рідному місті з Вірою Шаповаловою (гречанкою, її друге — татарське — прізвище Кетчерджи). Зберігся запис у метричній книзі карасьовського храму, в ньому йдеться про вінчання між «мариупольского мещанина Ивана Куюмджия сыном классным художником Архипом Ивановым Куинджи тридцати четырех лет и мариупольского купца Елевтерия Спиридонова Шаповала дочерью, двадцати лет». Цього ж року К. оформив членство в Т-ві пересувних ху-
455 КУЇНДЖІ
А.І. Куїнджі.
Куїнджі А. Чумацький шлях. 1875.
456 КУК
дож. виставок (ТПХВ). Саме в цей період він почав утілювати в життя своє оригінальне розуміння мистецтва як шляху до радісного відчування краси й звільнення від буденності. Результатом стала картина «Украинская ночь» (1876). На Всесвітній виставці в Парижі 1878 (К. був там разом з дружиною) вона здобула визнання, про неї писали в газетах. Невдовзі з’явилися й ін. новаторські полотна. Сенсацією 7-ї виставки Т-ва передвижників (1879) була картина К. «Березовая роща». К. оволодів мистецтвом творення в пейзажах ілюзії натурального сонячного та місячного світла. Для цього він багато експериментував, готував особливі фарби та випробовував різні варіанти підсвічування картин, консультувався з цього приводу у фізика Ф.Петрушевського й у свого товариша — хіміка Д.Менделєєва. Водночас відмовився від деталізації намальованого. Критики одразу відзначили надзвичайну емоційність та особливу — споріднену з грецькими та східними традиціями — філософічність його творів. Проте дехто з колег не зрозумів його, і це змусило його вийти з ТПХВ. 1880 у С.-Петербурзі він самостійно організував виставку, на якій вперше в історії виставок демонстрував лише одну картину — «Лунную ночь на Днепре» (зала мала спец. освітлення). Впродовж двох наступних років виставив ще кілька картин, а потім (коли йому виповнилося 40), маючи солідні статки, перестав виставлятися. Однак продовжував малювати. 1886 купив у Криму під Кекенеїзом (нині село Оползневе Ялтинської міськради АР Крим) ділянку землі й деякий час усамітнено жив там з дружиною. 1888 вперше побував на Кавказі. Багато малював (для себе), зокрема види г. Ельбрус. 1890 увійшов до складу комісії з підготовки нового статуту Акад. мист-в. 1892 отримав звання професора. Потім став позаштатним чл. ради академії. 1894 на пропозицію академії очолив пейзажну майстерню. У нього навчалися Ф.Рушиц, К.Врублевський, В.Пурвіт, А.Рилов, К.Богаєвський, М.Реріх. 1897 за зв’язки з учасниками студентських за-
ворушень два дні був ув’язнений під домашнім арештом, а потім відсторонений від служби. Зі своїми учнями продовжив приватні заняття. За власні кошти організував для них поїздку до Зх. Європи. Кожного літа відвідував з ними Крим (окрім земель, мав два будинки в Алупці). Виділив Акад. мист-в значну суму вкладених до банку грошей, проценти з якої мали йти на виплату стипендій молодим художникам. 1901 вперше після тривалого (20-річного) «мовчання» влаштував у своїй майстерні кілька виставок для друзів. У наступні роки знову нікому нічого з написаного не показував. Багато експериментував з фарбами, намагаючись підібрати для них такі компоненти, які б упродовж тривалого часу не змінювалися і не спричинювали цим втрати фарбою її первинного кольору, як це частково трапилося з фарбами на його попередніх картинах. У його майстерні була також скрипка, на якій він полюбляв грати. 1909 за наполяганням учнів заснував т-во свого імені (для цього виділив 150 тис. рублів і 225 десятин землі в Криму). Весною цього ж року виїхав до свого крим. маєтку. Там застудився і лише восени тяжко хворим повернувся до С.-Петербурга. Невдовзі його самопочуття дещо поліпшилося, однак не надовго (його продовжували турбувати болі в серці). Більшу частину свого значного статку (в т. ч. усі свої наявні в нього на той час картини) заповів т-ву свого імені (яке, однак, по його смерті мало виплачувати пенсію його вдові; дітей у нього не було; т-во проіснувало до 1930), меншу — своїм родичам і церкві Різдва Богородиці в Маріуполі (там його охрестили і там він вінчався). На виділені кошти церква мала збудувати школу його імені. П. у м. С.-Петербург, був похований на Смоленському кладовищі (1952 його прах перепохований у Некрополі майстрів мистецтв у Свято-Троїцькій Олександро-Невській лаврі). К. створив кілька сотень картин, у т. ч.: «Вечер на Украине» (1878), «Лунная ночь на Днепре» (1880), «Днепр утром». (1881),
«Кипарисы на берегу моря. Крым», (1887), «Березовая роща» (1901), «Дубы» (1900—1905), «Крым» (1900—1905), «Ай-Петри. Крым» (1898—1908), «Снежные вершины. Кавказ» (б/р), «Голова крестьянина украинца в соломенной шляпе» (б/р), «Полдень. Стадо в степи» (1890— 1895), «Облака» (1900—1905), «Закат в степи на берегу моря» (1898—1908), «Лесные дали» (б/р), «Солнечные пятна на инее. Закат в лесу» (б/р), «Пятна лунного света в лесу» (1898—1908), «Прозрачная вода: Пасмурный день. Крым» (1898—1908), «Море. Крым» (1898—1908), «Радуга» (1900—1905), «Озеро. Вечер» (1890—1908), «Лесное озеро. Облако» (1890—1908), «Роща» (1898—1908), «Цветник. Кавказ» (1908), «Осень» (1890—1895), «Эльбрус» (б/р), «Эльбрус днем» (б/р), «Эльбрус вечером» (1898— 1907). Вміння радісно відчувати красу й відповідно цьому відчуттю творити пейзажі передав своїм учням. Так, зокрема, М.Реріх втілив і розвинув принципи худож. естетики К. в «Гималайском цикле», а К.Богаєвський — у «Киммерийских пейзажах». У серед. 20 ст. у м. Маріуполь вулицю Карасьовку, де свого часу жив К., назвали його іменем, однак 19 груд. 1991 цій вулиці знову повернули стару назву. Значна ч. картин К. — понад 100 — зберігається в Держ. рос. музеї в С.-Петербурзі, 15 картин — у Держ. Третьяковській галереї (у Москві). Кілька творів є в музеях України, зокрема у Київ. держ. музеї рос. мист-ва — картина «Вечер» (1885—1890), у Луган. обласному худож. музеї — «Пейзаж» (1874), у Сум. худож. музеї — «После грозы» (1879) та «Сосна» (1878), у Харків. худож. музеї — «Ранняя весна» (1890— 1895). Літ.: Шутов В., Илюшин С. Юность Куиджи. Донецк, 1977; Буров С. Куинджи и Мариуполь. «Приазовский рабочий», 2007, 1 сентября, № 130; Проценко А. К 230-летию Мариуполя. «Приазовский рабочий», 2008, 4 июня, № 83; Манин В. Русский художник Архип Иванович Куинджи. Жизнь и творчество. Web: Куинджи (http://kuinje.ru). Д.В. Грузін, Н.І. Бацак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУЇНДЖІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
