КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (ККВ) — остання ланка Війська Запорозького. Утворене 19 листоп. 1860 шляхом об’єднання в єдину структуру Чорноморського козацького війська (ЧКВ) та частини Лінійного козацького війська (ЛКВ). Офіц. назва ККВ затверджена з квіт. 1861. За датою утворення Хоперського полку, який увійшов до складу ККВ, був визначений термін старшинства війська — 1696. Військ. свято відзначалося 30 серп. за ст. ст. До складу ККВ увійшов увесь склад ЧКВ — бл. 200 тис. осіб (12 кінних полків, 9 пластунських батальйонів, 4 батареї і 2 гвард. ескадрони) та бл. 100 тис. осіб з ЛКВ (6 бригад, піх. батальйон, 2 кінні гарматні батареї). Одночасно з утворенням ККВ була виділена в окрему адм.-тер. одиницю Кубанська обл., яка стала тер.
436 КУБАНСЬКЕ
Пам’ятник першим запорожцямпоселенцям на Кубані в станиці Тамань (Краснодарський край, РФ). Скульптор А. Адамсон, архітектор А. фон Гоген. 1911.
Жалувана грамота імператриці Катерини II Чорноморському козацькому війську на Кубанські землі. 30 червня 1792. Рукописна копія.
розташування ККВ (нині Краснодарський край і частина Ставропольського краю РФ). Адм. центром Кубанської обл. стала столиця ЧКВ м. Єкатеринодар (нині м. Краснодар). 1896 від Кубанської обл. була відокремлена частина тер. Лівобереж. Кубані і створена Чорномор. губернія. Гол. причиною утворення ККВ було намагання царського уряду за рахунок об’єднання колиш. ЧКВ (яке складалося з українців) з частиною колиш. ЛКВ (в якому переважали росіяни) активізувати серед українців-чорноморців процеси русифікації та ліквідувати сильні традиції автономізму, що панували серед козаків та старшин ЧКВ. Утім, асиміляційні процеси майже не зачепили ту частину ККВ, яка складалася з козаків-українців. Укр. звичаї та власне укр. самоідентифікація продовжували пе-
реважати серед мешканців відділів, які були розташов. на терені колиш. ЧКВ (Чорноморщині). За переписом нас. 1897, в Кубанській обл. мешкало 1 911 133 особи. З них укр. як рідну мову визнали 49,1 %, рос. — 41,17 %. Згідно з переписом, українці складали в Єйському відділі — 81 %, Темрюцькому (від 1910 — Таманський) — 79, Єкатеринодарському — 57, Кавказькому — 47, Майкопському — 31, Баталпашинському — 28, Лабинському — 20 %. За весь час існування ККВ так і не була утворена єдина «кубанська козацька» етнічна спільнота і нац. відмінності між козаками-чорноморцями і козаками-лінійцями продовжували зберігатися, що особливо позначилося під час існування Кубанської Народної Республіки. З метою перешкоджання активізації сепаратистських настроїв серед кубанських козаків (і в першу чергу, козаків-чорноморців) у 60-х рр. 19 ст. з Єкатеринодара були виселені козаки, а решта його мешканців були виведені з козац. стану і отримали цивільний статус. За своєю чисельністю та бойовим складом ККВ серед ін. 12 козац. військ Російської імперії поступалося тільки Донському козац. війську (див. Всевелике Військо Донське). ККВ брало участь у всіх війнах, які вела Російська імперія у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Під час Першої світової війни було мобілізовано більше 100 тис. кубанських козаків, ККВ виставило на фронт 37 кінних полків, 24 пластунські батальйони, 1 окремий пластунський дивізіон, 51 сотню, 9 гарматних батарей, не враховуючи тилових частин. Система управління ККВ мала подвійний характер. З одного боку, ККВ підпорядковувалося заг. установам, адм. та суд. органам Кубанської обл., але зберігало елементи самоврядування на рівні станичних та хутірських громад і особливі структури для госп. та військ. врядування. Вища влада зосереджувалася в командуючого військами Кавказ. військ. округу і військ. наказного отамана Кавказ. козац. військ, місц. влада — у нач. Кубанської обл., який водночас був наказним отаманом ККВ. При ньому діяло обласне правління, якому підкорялися 7
відділів — адм.-тер. одиниць Кубанської обл. У військ. відношенні ККВ, як і ін. козац. війська Рос. імперії, підпорядковувалося військ. міністру, гол. установою, яка завідувала справами козац. військ, був козац. відділ Генштабу. Порядок проходження військ. служби козаками визначало «Положення про військову службу козаків Кубанського і Терського козацьких військ» (1882). Козаки проходили військ. службу довше, ніж представники ін. станів. 3 роки тривав підготовчий вишкіл у станиці, 4 — безпосередня служба в полках, 4 — у частинах другого призову, кожного літа козаки проходили обов’язковий вишкіл у таборах, 4 роки — у частинах третього призову, 5 років — у резерві. На службу козаки мали придбати за власний кошт амуніцію, бойового коня і холодну зброю. Після 20 років служби козаки переходили до військ. ополчення. Полки ККВ були розташов. на всіх теренах Рос. імперії. На відміну від ін. козац. військ ККВ мало у своєму складі порівняно багато піх. частин — пластунів, які формувалися з колиш. чорноморців і вели свої традиції від запороз. козацтва. Всього у військ. частинах ККВ у мирний час було задіяно бл. 50 тис. козаків. Для послаблення козац. спільноти царський уряд призначав наказними отаманами ККВ переважно осіб некозац. походження. До 1905 наказними отаманами ККВ були: Л.Кусаков, М.Іванов, Ф.Сумароков-Ельстон, М.Цакні, М.Кармалін, С.Шереметєв, Г.Леонов, Я.Малама, М.Михайлов. 1908 отаманом став кубанський козак М.Бабич. Наказному отаманові ККВ підпорядковувалися наказні отамани відділів, які здійснювали військ. та цивільну владу у своїх відділах. Колиш. козац. самоврядування збереглося лише на рівні станиць — станичний отаман, станичне управління, станична нарада та суд обиралися станичною козац. громадою. У хуторах також діяли хутірський збір та виборний хутірський отаман. Екон. структура ККВ була заснована на принципах, які поєднували елементи традиції Війська Запороз. (землеволодіння) та
особливості становища Кубанської обл. у заг. екон. системі Рос. імперії. Вся козац. земля належала ККВ і була поділена між станицями на правах користування, а не власності. Станичні та хутірські козац. громади розділяли землю між усіма козаками у віці понад 16 років на рівних паях. Частина землі залишалася в запасі для підлітків. Коли запас вичерпувався, відбувався новий перерозподіл. На поч. 20 ст. земельний пай (наділ) складав у середньому 30 десятин. Така система давала змогу забезпечувати всі козац. г-ва землею, але заважала розвиткові інтенсивного госп-ва. Окрім того, пільгові умови землеволодіння для козац. старшин породжували майнове розшарування в козац. середовищі, а довготривала служба і витрати на неї призводили до поступового зубожіння частини козац. г-в. Значною мірою соціальноекон. напруга посилювалася через збільшення іногородньої (некозац.) людності в Кубанській обл. На поч. 1917 іногородні (див. Іногородці), які не мали права отримувати землю, складали 59 %, а козаки — 41 %. Фінансові засоби ККВ складали т. зв. військ. та станичні капітали і прибутки (на 1912 — 16,3 млн рублів), з яких покривалися видатки обласного управління, шкільництва (у школах діти козаків навчалися безплатно), охорони здоров’я, спорудження гребель, доріг тощо. Левова частка доходів ККВ (бл. 100 млн руб. золотом ) передавалася як внесок ККВ у Держ. скарбницю Рос. імперії. Козаки (переважно українці-чорноморці) брали активну участь у кооп. русі, який набув на Кубані досить великих масштабів. На 1919 у кооп. спілках було об’єднано 555 тис. козаків та іногородніх. Кооп. рух значною мірою сприяв екон. зміцненню, створив фінансові можливості для розвитку к-ри та освіти кубанського козацтва. Серед чорномор. частини ККВ панувала укр. к-ра. Українська мова сприймалася козаками як певна ознака своєї станової належності та самобутності. Намагання царського уряду провадити русифікацію козаків-чорноморців не мали вагомих нас-
лідків. Особливу роль у цьому відігравали реліквії ККВ, більшість яких належала ще Запороз. Січі (ризниця зі Свято-Покровської церкви Нової Січі, Євангеліє 1759, іконостас та б-ка Київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря). Великий вплив на розвиток укр. традицій та к-ри в ККВ відігравали тривкі контакти з представниками інтелігенції української Наддніпрянської України і, певною мірою, Галичини. У різні періоди в Кубанській обл. перебували Б.Мартос, С.Петлюра (який допомагав Ф.Щербині у його праці над «Історією Кубанського козацького війська»), О.Левицький, П.Сулятицький та ін. Із середовища ККВ вийшло чимало особистостей, які зробили вагомий внесок у розвиток укр. кри та науки (Ф.Щербина, В.Мова-Лиманський, Г.Омельченко, С.Манжула, К.Безкровний, П.Макаренко, Л.Бич та ін.). Особливу увагу кубанські козаки приділяли розвиткові освіти. Багато шкіл у станицях ККВ було відкрито за кошти самих козаків. На поч. 1920 в Кубанській обл. діяли Політех. ін-т, бл. 200 серед. навч. закладів, бл. 2200 нар. шкіл, Учительський ін-т і 3 учительські семінарії, 3 консерваторії. 1917 було визначено, що організація нар. освіти в Кубанській обл. знаходиться на першому місці серед усіх регіонів Рос. імперії. В Єкатеринодарі був відкритий великий музей історії Кубані та ККВ. Ф.Щербина зазначав в «Історії Кубанського козацького війська»: «Кубань росла, розвивалася як відокремлена географічно, економічно і культурно країна з дуже міцним тяжінням населення до самовизначення і самодіяльності». Ці тенденції найсильніше проявилися в часи революції 1905—1907 і української революції 1917—1921. Укр. національно-демократ. рух мав досить значний вплив і в середовищі ККВ. На поч. 20 ст. в Кубанській обл. були створені, завдяки ініціативі С.Ерастова, осередки Революційної української партії, які з часом продовжили своє існування як «Чорноморська вільна громада». Революція 1905—07 привела до пожвавлення демократ. процесів в ККВ. Декілька козац. частин (2-й Урупський полк, 15-й і 17-й пластунські ба-
тальйони) взяли участь у революц. виступах. Окрім соціально-економічних вимог, козаки виступали за відновлення козац. традиційного самоврядування. 1906 представники козац. громад утворили Кубанську військ. раду, яка скинула наказного отамана М.Михайлова і стала першим козац. органом самоврядування з часів Війська Запороз. Представники ККВ та ін. козац. військ утворили в Державній думі Російської імперії козац. фракцію, незмінним лідером якої під час усіх 4-х скликань був кубанський козак К.Бардіж. 25 серп. 1906 в Єкатеринодарі була заснована філія т-ва «Просвіта» (див. Просвіти), згодом було відкрито ще 15 від-нь «Просвіти» в містах, станицях і хуторах Кубанської обл. 1912 у Єкатеринодарі була відкрита перша кобзарська школа (див. Кобзарі). Багато представників ККВ взяли активну участь в укр. революції 1917—21. У самому середовищі ККВ виник потужний рух за становлення державності на Кубані і виявилися сильні тенденції до об’єднання з Україною. Фактично відбувається процес, коли на основі ККВ як військово-адм. одиниці починає створюватись основа державності. 22 квіт. 1917 у Єкатеринодарі відкрився обласний з’їзд уповноважених від усіх населених пунктів Кубані, одночасно з ним відбувся козац. з’їзд — Кубанська військ. рада, яка обрала тимчасовий військ. уряд і отамана ККВ (полк. О.Філімонова). У січ. 1918 на Кубані утворюється Кубанська Нар. Республіка, керівним органом якої стала Кубанська крайова рада, в яку ввійшли, окрім представників козацтва, також депутати від іногородніх та горців. Була ухвалена конституція Кубанської Нар. Республіки. Керівні органи ККВ намагалися утворити демократ. держ. утво-
437 КУБАНСЬКЕ
Кубанські козаки в загоні отамана Ю. Божка. 1919.
438 КУБАНСЬКЕ
рення на Кубані, розв’язати соціально-екон. проблеми, сприяти становленню укр. к-ри та виведенню укр. мови на офіц. рівень у місцях компактного проживання укр. нас. Переважну більшість в Кубанській крайовій раді складали прихильники самостійного розвитку Кубанської Нар. Республіки, т. зв. чорноморська група, або «самостійники». Головою Кубанської крайової ради був обраний М.Рябовол — прихильник об’єднання України та Кубані. Делегація від Кубанської Нар. Республіки, направлена до гетьмана П.Скоропадського під кервом М.Рябовола, уклала в лип. 1918 таємну угоду про об’єднання з Українською Державою. Досить значна частина представників ККВ брала активну участь у боротьбі за укр. державність. В Армії Української Народної Республіки декілька відділів (отаман Юркевич) повністю складалися з кубанських козаків. Кубанський козак ген.-хорунжий В.Павленко був командуючим авіацією Армії УНР, кубанський козак ген.-хорунжий К.Смовський командував бригадою Окремої кінної дивізії Армії УНР. Кубанський козак А.Чорнота відзначився як один з лідерів Холодноярської республіки. Але з самого початку державницького руху на Кубані виникла ситуація, коли ККВ вимушене було протистояти військ. інтервенції з боку Червоної армії (див. Радянська армія) та більшовицькому рухові, який підтримували більша частина іногороднього нас. та певна частина незаможного козацтва. Так, рад. 11-ю армією на Пн. Кавказі командував кубанський козак І.Сорокін; червоним корпусом — І.Кочубей тощо. Захоплення більшовиками влади на Кубані 1918 призвело до жорстоких репресій проти козацтва, що викликало цілу низку козац. повстань. Унаслідок найбільш масового повстання влітку 1918 у Таманському відділі від більшовиків була звільнена Правобереж. Кубань і створилися умови для контрнаступу Добровольчої армії. Особливої гостроти набуло протистояння козац. та іногороднього нас. Кубані, що дало привід деяким очевидцям називати події громадян. війни на Кубані «війною між козаками та іногородніми».
У таких умовах лідери ККВ вимушені були підтримати представників Білого руху, які виступали проти існування державності на Кубані, хоча 1918—19 військ. частини з кубанських козаків складали переважну більшість у Добровольчій армії ген.лейтенанта А.Денікіна. Втім, глибокі розбіжності між великодержавницькими принципами і політ. метою (відновлення Рос. імперії), на яких була заснована Добровольча армія, і ККВ, яке підтримувало створення Кубанської д-ви, призвели до прямого протистояння (убивство денікінськими контррозвідниками лідерів «самостійників» — М.Рябовола (16 черв. 1919), О.Кулабухова, репресії білих проти Кубанської крайової ради). Унаслідок цього більша частина бойових загонів, які складалися з кубанських козаків, покидає Добровольчу армію А.Денікіна, що приводить до її остаточної поразки 1919. Окремі кубанські з’єднання беруть участь у Російській армії П.Врангеля (корпуси С.Улагая, А.Шкуро), але більшість кубанських козаків більше не підтримують білогвард. рух, виступаючи за незалежність Кубані. 17 берез. 1920 керівні органи ККВ відступають з Єкатеринодара внаслідок наступу Червоної армії. За кордон були вивезені військ. регалії ККВ (див. П.Кокунько). Відбувалося обрання отаманів ККВ. Так, козаки-емігранти обирали отаманами ККВ В.Науменка, Б.Ткачова, О.Бублика та ін. У середовищі кубанської козац. еміграції виникли дві течії, які ґрунтувалися на різних ідеологічних засадах. Одна («козакійці»: Г.Білий) виступала за визнання козацтва як окремої нації, друга («чорноморці»: Ф.Щербина, В.Іванис) розглядала кубанське військо як складову укр. нації. Рад. власті сприймали козацтво як ворожий, контрреволюц. елемент. 1920 ККВ було скасовано. До 1922 на Кубані продовжувався масовий козац. повстанський рух (Кубанська повстанська армія, повстанські загони Пилюка, Чорного, Дрофи, Сідельника, В.Рябоконя та ін.). Окремі повстанські загони діяли до 1925. У 1925 козаки отримали частину громадян. прав, можливість брати участь у радах.
Це викликало пожвавлення національно-культ. і госп. життя на Кубані. З кін. 1920-х рр. знову поновлюються репресії проти козацтва. 1936 у складі Червоної армії формуються деякі козац. частини, але це не вплинуло на заг. вороже ставлення рад. властей до козацтва. Унаслідок репресій 1920—30-х рр., розкуркулення та голодомору 1932—33 (див. також Голодомор 1932—1933 років в УСРР) значна частина кубанських козаків була фізично знищена. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 нім. окупаційна влада на Кубані з метою притягнути на свій бік незадоволених рад. владою козаків оголосила про відновлення деяких структур ККВ та елементів самоуправління в станицях і хуторах колиш. Таманського відділу. Похідним отаманом ККВ був обраний В.Білий. Кубанські козац. з’єднання увійшли до 15-го козац. кавалерійс. корпусу СС та Козацького стану і воювали у складі військ СС. У складі Червоної армії, у свою чергу, був сформований 17-й козац. кавалерійс. корпус. Наприкінці 80-х рр. 20 ст. на тер. Краснодарського краю починається стихійне утворення козац. об-нь, які виступали за відновлення ККВ. 14 жовт. 1990 на 1-му з’їзді Кубанського козацтва була утворена Кубанська козац. рада. 19 черв. 1992 на раді отаманів Кубанської козац. ради було ухвалене рішення про створення Всекубанського козац. війська. Нині на Кубані існує декілька козац. об-нь, які претендують на статус ККВ. Сучасні козацькі орг-ції на Кубані діють як громад. об’єднання. Літ.: Кубанское казачье войско 1696—1888 гг. Воронеж, 1888; Щербина Ф.А. История Кубанского казачьего войска, т. 1—2. Екатеринодар, 1910—13; Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність. Мюнхен, 1968; Петренко Є. Українське козацтво і Кубань. «Київська старовина», 1993, № 1; Білий Д.Д. Малиновий клин: Нариси з історії українців Кубані. К., 1994; Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. Краснодар, 1996; Польовий Р. Кубанська Україна. К., 2002; Малукало А.Н. Кубанское казачье войско в 1860—1914 гг.: Организация, система управления и функционирования, социально-экономический статус. Краснодар, 2003. Д.Д. Білий.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
