КРУЗ (Крюйс, Крюз, Von Kruse) Олександр Іванович (Іоганович), фон (1731—16(05).05.1799) — моряк, адмірал (1790). Син датчанина, який вступив у підданство до рос. імп. Петра I й став капітаном-командором. Н. в м. Москва. Служив волонтером на мор. суднах, зокрема, під командуванням свого хрещеного батька, майбутнього віце-адмірала Джеймса Кеннеді. 17 (6) черв. 1753 утверджений унтер-лейтенантом рос. флоту. За укладеним потому контрактом іще 2 роки практикувався в мор.
О.І. Круз.
чував охорону південно-зх. частини Криму від Османської імперії. Сприяв утвердженню фактичного протекторату Російської імперії над Кримським ханатом. Від 12 (1) січ. 1780 — капітан генерал-майорського рангу. Від 25 (14) цього ж місяця — контрадмірал. Невдовзі був повернутий на Балтику. Від 1783 — віцеадмірал. 1790 на додачу до адміральського чину удостоєний орденів св. кн. Олександра Невського та св. Георгія 2-го класу, а також прикрашеної діамантами золотої шпаги з написом «За храбрость». 1796 нагороджений орденом св. Андрія Первозванного, 1797 — маєтностями «командорства», утвореного для нього імп. Павлом I. П. у Кронштадті, де й похований на Лютеранському (Німецькому) цвинтарі. Літ.: [Берх В.Н.] Жизнеописания первых российских адмиралов, или опыт истории российского флота, ч. 3. СПб., 1834; Крашенинников С.П. Круз Александр Иванович. В кн.: Военный энциклопедический лексикон, т. 4. СПб., 1843; Милюков П. Адмирал Александр Иванович фон Круз. «Морской сборник», 1855, № 6; Ал. Ск. [Соколов А.] Военные действия эскадры вице-адмирала Круза в троекратное сражение со шведскою эскадрою близ острова Сескара 23 и 24 мая 1790 года. Там само, 1857, № 9; Аркас З.А. Начало учреждения Российского флота на Черном море и действия его с 1778 по 1798 год. «Записки Одесского общества истории и древностей», 1860, т. 4; Тарле Е.В. Три экспедиции русского флота. М., 1956; Скрицкий Н.В. Георгиевские кавалеры под Андреевским флагом. М. 2002; Сухарева О.В. Кто был кто в России от Петра I до Павла I. М., 2005; Широкорад А.Б. Адмиралы и корсары Екатерины Великой: звездный час русского флота. М., 2005.
стипендіат Українського наукового інституту в Берліні вчився в Берлінській акад. мист-в у професорів А.Фоке, О.Гіцбергера, Ф.Блачека, А.Кранца і А.Бреккера. У роки Другої світової війни мешкав у Німеччині. 1942 відвідав Батьківщину. Восени цього ж року взяв участь у Великій мистецькій виставці. Набув досвіду європ. мистецьких шкіл. Жив у Мюнхені. 1946 його майстерню відвідували українці, які жили в таборах для біженців («переміщених осіб»), зокрема М.Дмитренко й С.Гординський. Після Паризької виставки 1954 до К. прийшло визнання. 1955 була організована його виставка в Бонні (ФРН), 1957 — у Римі (Італія), 1961 — у Нью-Йорку та Філадельфії (США), 1962 — у Берліні (Німеччина), 1963 — у Торонто (Канада). 1964 у Ватикані Папа Римський Іоанн Павло II нагородив К. дипломом і медаллю за виконані ним у Римі скульптурні портрети кардинала Й.Сліпого та Папи Римського Павла VI. 1968 К. виставлявся в Мерано (Італія) та Вільдбаді (ФРН), 1970 — у Дубровніку (Югославія, нині місто в Хорватії), 1971 — у Генті (Бельгія), 1986 — у Кіхлі (Велика Британія). Побував також у Франції, Нідерландах, Австрії, Греції, Туреччині. Належав до Мюнхенського товариства мистецтв. Був самотнім, любив подорожувати, від середини 1980-х рр. тяжко хворів, перебрався до пансіонату для самотніх людей, де мав кімнату й окреме місце для роботи над скульптурою.
П.Г. Усенко. КРУК Григорій Якович (Kruk Gregor; 30.10.1911—05.12.1988) — скульптор, графік. Н. в с. Братишів (нині село Тлумацького р-ну Івано-Франк. обл.) в родині галицького гончара. В його майстерні К. почав ліпити з глини. Після закінчення Станіславської деревообробної школи навч. в Мистецько-пром. школі м. Львів, працював у майстернях різьбяра А.Ковера та скульптора С.Литвиненка. 1932 вступив на скульптурне відділення Краківської акад. мист-в, вчився там (до 1934) у К.Ляшка. 1936—40 як
Осн. темами його творчості були туга за рідною землею, доля селян, істор. минуле України. Він створив понад 300 монументальних і малоформатних скульптур, зокрема, скульптурні портрети: Анни Ярославни, вел. кн. київ. Володимира Святославича, Т.Шевченка, Л. ван Бетховена, М.В.Лисенка, В.Стефаника, С.Петлюри, І.Мазепи, своїх колег і друзів — С.Гординського, Я.Гніздовського, Г.Мазепи, В.Янева. Твори: «Родина втікачів» (1938), «Голівка хлопчика» (1938), «Мати з дитям» (1944), «Селяни перед розстрілом у Станіславі» (1944—45), «Швачка» (1946), «Голова дитини» (1959), «Стояча жінка» (1960), «Лежача» (1967), «Портрет батька» (1968), «Дівчина з глечиком» (1973), «Танцюристка» (1975). П. у м. Мюнхен. Спадкоємцем архіву К. та осн. частини його робіт є Український вільний університет (Мюнхен). Частина творів зберігається в Нац. музеї (Париж), Брит. музеї (Лондон), музеях ін. країн, у приватних колекціях, 16 творів — у власності Спілки українців Британії. В Україні творів К. небагато: бронз. скульптура «Бандурист» (1958) та 7 малюнків у Національному художньому музеї України (Київ), в Івано-Франк. худож. музеї — «Дівчина, що читає книжку» — та 6 рисунків у Львів. ін-ті прикладного та декоративного мист-ва. 1992 в Івано-Франківську відбулася міжнар. конф. «Григорій Крук і європейська пластика середини ХХ ст.», де було ухвалено рішення про створення Міжнар. фонду Г.Крука. У м. Братислава (Словаччина) засновано шкільний музей Г.Крука. Тв.: Мій шлях до різьби. В кн.: Збірник на пошану проф. д-ра Володимира Янева. Мюнхен, 1983. Літ.: Гординський С. Крук, Павлось, Мухин: Три українських різьбяри. Мюнхен, 1947; Книга творчості українських митців поза Батьківщиною. Філадельфія, 1981; Попович В. Українська тематика в творах Григора Крука. «Нотатки з мистецтва» (Філадельфія), 1986, № 26; Даревич Д. Григорій Крук — співець селянської долі. «Сучасність», 1987, №7/8; Її ж. З нагоди виставки скульптур Григорія Крука в Англії. «Визвольний шлях», 1987, № 8/9; Попович В. Григорій Крук. «Сучасність», 1990, № 6; Качуровський І. Григор Крук, скульптор,
417 КРУК
Г.Я. Крук.
Крук Г. Рабин. Бронза.
Крук Г. Дівчина. Бронза, 1972.
418 КРУПКО
Б.Д. Крупницький.
якого не знають на Україні. «Україна», 1990, № 1; Мельник В. Мистецтво, народжене сонцем і землею: Скульптор Григорій Крук повертається в Україну. «Культура і життя», 1992, 19 груд.; Григорій Крук та європейська пластика середини ХХ століття: Матеріали міжнародної наукової конференції (Івано-Франківськ, 3—5 грудня 1992 р.). К., 1995; Стебельський Б. Григорій Крук. В кн.: Українці в Берліні 1918—1945. Торонто, 1996; Гентош О. Мистецтво Григорія Крука повертається у Львів. «Вісник Львівської Академії мистецтв», 1998, вип. 9; Кишакевич-Качалуба Х. Спомин про Григора Крука. Там само; Трач І. Стежки українські. «Зерна», 2004, № 6—7; Морозюк В. Пом’яник-2. Івано-Франківськ, 2006; Пекарська Л. Розшукуються викрадачі картини та скульптури з бібліотеки ім. Т.Шевченка в Лондоні. «Музеї України», 2007, квіт.; Те саме. Web: Музеї України (http://museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=2138). Г.П. Герасимова, Д.В. Грузін.
справах. 1936 — зав. обласного відділу нар. освіти Дніпроп. облвиконкому. Був делегатом 4-го Всесоюзного з’їзду рад, 7-го і 11го Всеукр. з’їздів рад, член ВУЦВК. 1937 заарештований за сфабрикованим звинуваченням і ув’язнений. Цього ж року Військ. колегія Верховного суду СРСР, беручи до уваги «Список лиц, подлежащих суду Военной коллегии Верховного суда Союза ССР» від 21 жовтня 1937, що був підписаний Й.Сталіним, В.Молотовим, Л.Кагановичем, К.Ворошиловим і А.Мікояном, засудила його до смерті. Страчений у м. Київ. Реабілітований 1957. Літ.: Рада при Народному комісарі освіти УСРР. «Комуніст», 1936, 26 квіт.; Бородкін Є. Не виносять сміття з хати. «Зоря», 1937, 12 лип.; Чисніков В.М. Вищі судові органи України в особах (1917—2001 рр.). «Юридичний вісник України», 2002, № 23; Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929—41). К., 2003; Чисніков В.М. Крупко Семен Никифорович. В кн.: Юридична енциклопедія, т. 6. К., 2004; Архив Президента России, оп. 24, дело 412, лист 50, 53; Те саме. Web: Сталинские расстрельные списки (http://stalin.memo.ru). В.М. Чисніков.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Крюз Олександр Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
