КРИСТИНОПІЛЬ — назва до 1951 м. Червоноград. КРИТИКА ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ. Вперше проблема критики джерел історичних була виразно поставлена італ. гуманістами Л.Валла (1407—57) та Ф.Патрічі (F.Patrizzi, 1529—97), а пізніше розвинута франц. правником Ж.Боденом (у праці «Метод для легкого пізнання історії», 1566) і просвітителями. У нац. історіографії про критичне осмислення документальних джерел почали писати С.Величко (1670— 1728) та Феофан (Прокопович; 1681—1736). У Російській імперії, а до її складу входила значна частина укр. земель, заг. принципи критики тексту джерел розробляли В.Татищев (1686—1750), І.Болтін (1735—92), А.-Л.Шльоцер (1735—1809). Останній визначив 3 етапи роботи з писемними джерелами: 1) нижча (мала) критика («критика слів») — встановлення авторського тексту та доповнень і змін до нього, що внесли продовжувачі та переписувачі; 2) граматичне, лексичне та істор. тлумачення тексту — встановлення того, що насправді хотів сказати автор (див. Герменевтика історична); 3) вища критика («критика справ») — оцінка правдивості викладених подій. Проте до поч. 19 ст. в більшості істор. творів домінував некритичний підхід до використовуваних у них джерел (найяскравіший приклад — «Історія Русів»).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРИСТИНОПІЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
