КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович (псевд. — А.Хванько та ін.; 15(03).01.1871—25.01.1942) — сходознавець, славіст, історик літератури, письменник, публіцист та перекладач. Н. в м. Володимир-Волинськ (нині м. Володимир-Волинський) у сім’ї Юхима Степановича та Аделаїди Матвіївни (у дівоцтві — Сидорович) Кримських. Батько був з біло-
русько-татар. роду, засн. якого — кримський мулла з Бахчисарая в 17 ст. переселився до литов. м. Мстислав (нині місто Могильовської обл., Білорусь), там прийняв християнство й одружився. Мати була литов. полькою. У Володимирі-Волинську батько спочатку працював поштовим чиновником, а потім гімназійним учителем історії та географії. Невдовзі по народженні сина (К.) він переїхав працювати до Звенигородки і придбав там для сім’ї будинок. Від 1876 К. навч. в Звенигородському міськ. уч-щі, з 1881 — у протог-зії Острога, з 1884 — у в 2-й Київ. г-зії, з 1885 — у Колегії Павла Ґалаґана. 1889—92 продовжив навч. в Лазаревському інституті сх. мов у Москві, а 1892—96 — на історико-філол. ф-ті Моск. ун-ту під кер-вом відомих рос. учених В.Міллера, Р.Брандта, М.Соколова та В.Гер’є. Знавець багатьох сх., класичних та західноєвроп. мов. 1895 отримав пропозицію посісти каф-ру історії укр. мови Львів. ун-ту, проте відхилив її з огляду на сходознавчі зацікавлення. 1896—98 на стипендію від Лазаревського ін-ту був у наук. відрядженні в Сирії та Лівані. Співробітничав з араб. наук. часописами, зокрема з філол. ж. «Ал-Машрік». Працював в араб. рукописних сховищах і б-ках, зокрема в Бейруті (Ліван). Зібрав багато документів і матеріалів, які опрацьовував до кінця життя. Викладав араб., перську та турец. мови в Лазаревському ін-ті сх. мов (1898—1918), від 1900 — проф. Улітку 1917 був відряджений Рос. АН до Трапезунда (Туреччина), окупованого рос. армією (див. Перша світова війна), зі спец. місією забезпечити охорону місц. пам’яток історії та к-ри. 1918 переїхав до Києва, став проф. Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), чл. Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН. Був одним із академіків-засновників УАН (1918; з 1921 — ВУАН, нині Національна академія наук України), неодмінним секретарем УАН/ ВУАН і, одночасно, головою 1-го історико-філол. від. УАН/ВУАН (1918—29). За його ініціативою 1925 було засноване Київ. від-ня наук. асоціації сходознавства.
1926 — голова Комісії для вивчення візант. письменства та впливу його на Україну, до роботи в Комісії залучив багатьох знавців сх. та класичних мов, зокрема колиш. викладачів Київської духовної академії. Намагався захистити колег-учених, зокрема акад. М.Василенка, від репресій рад. каральних органів. У трав. 1928 був переобраний секретарем ВУАН, але рад. уряд не затвердив його на цій посаді. Після процесу в справі «Спілки визволення України» (див. «Спілки визволення України» справа 1929—1930) усунутий з усіх академічних посад та від науково-викладацької роботи. Вважають, що К. не був арештований і притягнутий до суду лише через те, що його особистий помічник і прибраний син М.З.Левченко (через погіршення зору в К. він був у нього читцем і секретарем) не дав слідчим Державного політичного управління УСРР тих відомостей про свого керівника і прибраного батька, які від нього вимагали. Пiсля засудження М.Левченка залишилася його (М.Левченка) вагiтна дружина. К. всиновив новонародженого хлопчика. До кін. 1930-х рр. був в опалі, у нього відібрали аспірантів, він жив у скрутних матеріальних умовах. Мешкав у Києві та в Звенигородці (там жили також його прибраний син Микольця з матір’ю, його сестра Маша та брат Юхим з родиною). Від 1935 його секретаркою стала Н.Полонська-Василенко. Це дало
Кримський А. «Історія Туреччини». К., 1924. Обкладинка.
Кримський А. «Історія Персії та її письменства». Т. 1. К., 1923. Обкладинка.
К. змогу написати низку нових книг, зокрема «Історію хозар». Від 1937 працював в Ін-ті мовознавства АН УРСР (нині Інститут мовознавства імені О.Потебні НАН України), зокрема з 1938 — зав. відділу укр. мови. Після приєднання західноукр. земель до УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі) власті почали заохочувати його поїздки до Львова, де він зміг виступати з наук. доповідями і брати участь в організації наук. установ. 1940 йому присвоїли звання засл. діяча науки УРСР, а 15 січ. 1941, у зв’язку з відзначенням 70-річного ювілею від дня народження, нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. Після початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 як особливо неблагонадійний був заарештований (20 лип. 1941) за звинуваченням в антирад. націоналістичній діяльності й етапом відправлений до Казахстану. У жовт. цього ж року був ув’язнений у Кустанайській тюрмі НКВС СРСР. Невдовзі помер у тюремній лікарні. Справу проти К. припинено 1957. Реабілітований 1960. З юнацьких років переконаний українофіл, зокрема завдяки впливу викладача Колегії Павла Ґалаґана П.Житецького. Палкий прихильник і водночас критик М.Драгоманова, якому закидав
недооцінювання ролі української мови. Підтримував зв’язки з Ол.Барвінським, В.Вернадським, Б.Грінченком, І.Гаспринським, М.Павликом, Лесею Українкою, І.Франком та ін. відомими діячами і вченими. У ході критики поглядів О.Соболевського щодо рос. характеру мови давніх киян виконав низку студій у царині укр. мовознавства, за що здобув неабияку популярність в укр. академічних колах. У 1890—1900-х рр. співробітничав з багатьма галицькими часописами, зокрема з «Зорею», «Народом», «Правдою» та ін. Разом з К.Михальчуком підготував «Программу для собирания особенностей малорусских говоров» (1910) для Петерб. АН. 1918 за ініціативою К. засновано Комісію живої укр. мови для створення українсько-рос. словника. Під його кер-вом та за його участю були складені «Найголовніші правила українського правопису» (1921). Вважав, що найважливішими джерелами для вивчення історії мови є оригінальні пам’ятки. Зокрема, видав низку пам’яток як додаток до «Української граматики», а також у книзі «Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників письменської староукраїнщини XI—XVIII вв.» (1922, співавтор О.Шахматов). Присвятив низку праць українській літературній мові, її збагаченню й унормуванню: «Практический курс для изучения малорусского языка» (1906), «Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья» (1907— 08. Т. 1—2), «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922). Приділяв значну увагу укр. літ. процесові, зокрема написав низку студій з літературознавства: «Про лубочну українську літературу» (1893), «Про рукописи Руданського, про їх відносини між собою та про поетові листи» (з додатком двох листів Руданського до його брата, 1895), «Знадоби для життєпису Степана Руданського (1833— 1873)», (1926, співавт. М.Левченко) та ін. Крім того, перу К. належать розвідки про Івана Вишенського, Б.Грінченка, М.Драгоманова, М.Комарова, І.Котляревського, Г.Квітку-Основ’яненка, І.Карпенка-Карого, О.Кобилянсь-
ку, М.Коцюбинського, П.Тичину, Лесю Українку, Ю.Федьковича та ін. За редагуванням К. видрукувані твори Г.Квітки-Основ’яненка, М.Коцюбинського, С.Руданського, І.Франка. Крім того, К. відомий своїми студіями з антропології («Про антропологічний склад східних слов’ян», 1928), етнографії та фольклористики («Народна пам’ять про Шевченка», 1891; «Шевченко в народних оповіданнях», «До питання про стародавні малоруські релігійні сказання», обидві — 1896; «Волосова борода. З ученокабінетної міфології ХIХ віку», «Українська етнографія в чужім опоетизуванні», «До етнографії Полісся», «До етнографії т. зв. Новоросії», «До етнографії Чернігівщини», передмова до збірника «Звенигородщина з погляду етнографічного та діалектичного», усі — 1928). У різні роки опублікував багато праць з історії, літератури та к-ри мусульманських народів, зокрема Ірану, Туреччини та Бл. Сходу, студій з семітології, історії ісламу, історії укр. літератури і мови, фольклору та етнографії, зокрема огляди сирійської й абіссинської літератур, статей про роль слов’ян. елементу в Османській імперії, робіт з історії Хозарії, Криму та ін. Виконав багато перекладів з араб., перської, турец. мов, араб. та турец. фольклору, зокрема творів Антари, ал-Мааррі, Джама, Міхрі-хатун, Омара Хайяма, Сааді, Халіфа Зія, Хафіза, Фірдоусі та низки ін., а також творів західноєвроп. авторів. Переклав ряд творів Т.Шевченка турец. мовою та присвятив кілька статей творчій спадщині Великого Кобзаря. Як письменник відомий своїми поезіями на сх. теми — 3-ма збірками «Пальмове гілля» (1901, 1908, 1922), прозовою зб. «Бейрутські оповідання» (1906), романом «Андрій Лаговський» (1905), зб. «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) та ін. Значна частина його прозових творів була свого часу заборонена царською цензурою. Залишив значну епістолярну спадщину. Був чл. і займав відповідальні посади в багатьох наук. інституціях і т-вах, зокрема секретаря Сх. відділу Моск. археол. т-ва (1900—18). Редагував друкований орган цього т-ва «Древности восточные», а
363 КРИМСЬКИЙ
364 КРИМСЬКИЙ
також «Труды по востоковедению, издаваемые Лазаревским институтом восточных языков». Ним написана більша частина статей, присвячених Близькому та Середньому Сходу, в «Брокгауза и Ефрона енциклопедическом словаре» та енциклопедичному словнику братів Гранат (див. Гранат, енциклопедичний словник). Підготував ряд відомих сходознавців, зокрема А.Горстера, Я.Кемаля, Б.Міллера, В.Мінорського, А.Олесицького, С.Олфер’є, А.Тейле, Г.Чиркова та ін. Пам’ять про К. вшановано низкою меморіальних заходів. 1970 16-та сесія Ген. асамблеї ЮНЕСКО внесла його ім’я до переліку видатних діячів світу. Цього ж року в Києві на його честь було названо вулицю. На колиш. будинкові Колегії Павла Ґалаґана (нині це Музей літератури, вул. Б.Хмельницького, № 11) на його честь встановлено меморіальну дошку. На честь К. Ін-т сходознавства НАН України носить його ім’я (див. Інститут сходознавства імені А.Кримського НАН України). Проводяться щорічні міжнар. наук. читання ім. А.Кримського, а також встановлено премію ім. А.Кримського НАН України. Тв.: Иоанн Вышенский, его жизнь и сочинения. «Киевская старина», 1895, № 9—10; Филология и Погодинская гипотеза (Дает ли филология малейшие основания поддерживать гипотезу г. Погодина и г. Соболевского о галицко-волынском происхождении малоруссов?). «Киевская старина», 1898, № 6, 9; 1899, № 1, 6, 9; Мусульманство и его будущность. Прошлое ислама, современное состояние мусульманских народов, их умственные способности, их отношения к европейской цивилизации. М., 1899; Лекции по истории Ирана: Арсакиды, Сасаниды и завоевание Ирана арабами. М., 1900; Ислам, его возникновение и старейший период его истории. М., 1901; Лекции по истории семитских языков, вып. 1—2. М., 1902—03; Лекции по Корану, вып. 1. М., 1902; История арабов, их халифат, их дальнейшие судьбы и краткий очерк арабской литературы. М., 1903; Семитские языки и народы, ч. 1—3. М., 1903—12; Бейрутські оповідання. К., 1906; Из истории Турции (От основания государства до XVI века): Конспект лекций. М., 1909; История Персии, ее литературы и дервишской теософии, т. 1—3. М., 1909—17; История Турции и ее литературы, т. 1—2. М., 1910—16; История арабов и арабской литературы, ч. 1—3. М., 1911— 13; Історія Персії та її письменства.
К., 1923; Хафиз та його пісні (бл. 1300—1389) в його рідній Персії XVI в. та в Новій Європі. К., 1924; Перський театр, звідки він узявсь і як розвивавсь. К., 1925; Вступ до історії Туреччини, вип. 3. К., 1926; Знадоби для життєпису Степана Руданського (1833—1873). К., 1926 (у співавт.); Історія Туреччини та її письменства, т. 2, вип. 2. К., 1927; Оповідання арабського історика Абу-Шоджі Рудраверського XI в. про те, як охрестили Русь. В кн.: Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ятдесятих роковин наукової діяльності, ч. 1. К., 1927 (у співавт. з Кезмо Т.); До історії вищої освіти у арабів та дещо про Арабську академію наук. К., 1928 (у співавт. з О.Боголюбським); Розвідки, статті та замітки. К., 1928; Вибрані твори. К., 1965; Поезії. К., 1968; История новой арабской литературы: ХIХ — начало ХХ вв. М., 1971; Пальмове гілля. Екзотичні поезії. К., 1971; Твори, т. 1—5. К., 1972—73; Письма из Ливана. 1896—1898. М., 1975; Низами и его современники. Баку, 1981; Історія Туреччини: Звідки почалася Османська держава, як вона зростала й розвивалася і як досягла апогею своєї слави й могутності. К.—Львів, 1996; Епістолярна спадщина Агатангела Кримського, т. 1-2. К., 2005. Літ.: Бібліографічний покажчик друкованих писань професора А.Е. Кримського. «Записки Історично-філологічного відділу УАН», 1919, кн.1; Бібліографічний покажчик писаннів академіка А.Ю. Кримського. К., 1926; Білоштан Я. А.Є. Кримський — український письменник. «Літературний журнал», 1941, № 4; А.Е. Кримський: Бібліографічний покажчик. К., 1941; Н.Д. [Полонська-Василенко Н.] Агатангел Кримський. «Україна» (Париж), 1949, № 2; Полонська-Василенко Н. До біографії акад. А.Кримського. «Наша культура» (Вінніпег), 1953, № 7; Мухин М. З життєпису академіка А.Кримського. «Визвольний шлях», 1963, кн. 6—8; Бабишкін О.К. Агатангел Кримський: Літературний портрет. К., 1967; Гурницький К.І. А.Ю. Кримський в радянській історіографії. Історіографічні дослідження в Українській РСР, вип. 4. К., 1971; Його ж. Кримський як історик. К., 1971; Полонська-Василенко Н.Д. Академік Агатангел Юхимович Кримський (1871—41). «Український історик», 1971, № 3/4; А.Ю. Кримський: Бібліографічний покажчик (1889—1971). К., 1972; Гурницкий К.И. Агафангел Ефимович Крымский. М., 1980; Веркалець М.М. А.Ю. Кримський у колі своїх сучасників. К., 1990; Борисенко В. Агатангел Кримський як фольклорист і етнограф (До 120-річчя від дня народження). «Народна творчість і етнографія», 1991, № 3; Гирич І.Б., Кіржаєв С.М. До історії ВУАН. Михайло Грушевський і Агатангел Кримський (З приводу «Осібної гадки академіка
М.Грушевського до протоколу спільного зібрання УАН від 17 жовтня 1927 року»). «Український археографічний щорічник: Нова серія», 1992, т. 4, вип. 1; Пріцак О. Агатангел Кримський. «Київська старовина», 1992, № 1; Його ж. Про Агатангела Кримського у 120-ті роковини народження. «Східний світ», 1993, № 1; Веркалец М.Н. Проблема духовности тюркских народов в исследованиях А.Е. Крымского. К., 1994; Матвєєва Л. Тяжкий хрест опального академіка. «Віче», 1995, № 9; Криса Б.С. Агатангел Кримський і його візія України. В кн.: Питання історії, української та слов’янської мов та культури. Львів, 1997; Матвєєва Л.В., Циганкова Е.Г. А.Ю. Кримський — неодмінний секретар Всеукраїнської Академії наук: Вибране листування. К., 1997; Ляхоцький В.П. Агатангел Кримський та Іван Огієнко: до проблеми персонального історичного порівняння. «Проблеми історії України: факти, судження, пошуки» (К.), 1998, вип. 4; Циганкова Е.Г. Академік Агатангел Кримський. В кн.: Членизасновники Національної академії наук України: Збірник нарисів. К., 1998; Курас І.Ф. Великий учений-гуманіст (до 130-річчя академіка А.Ю. Кримського). «Київська старовина», 2001, № 2; Павличко С.Д. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського. К., 2001; V Сходознавчі читання А.Кримського: Тези доповідей міжнародної наукової конференції (м. Київ, 10—12 жовтня 2001 р.). К., 2001; Матеріали ювілейної сесії секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, присвяченої 130-річчю від дня народження А.Ю. Кримського. К., 2002; Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості. К., 2006. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КРИМСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
