«КРАКІВСЬКІ ВІСТІ» — загальноінформаційний щоденник краківсько-львівського Українського видавництва, найстабільніше укр. періодичне видання періоду Другої світової війни. Часопис виходив від 7 січ. 1940 в м. Краків, з 10 жовт. 1944 до 29 берез. 1945 — у м. Відень: спочатку — двічі на тиждень (середа, субота), з 1 трав. 1940 — тричі на тиждень (понеділок, середа, п’ятниця), згодом — набув статусу єдиної в Генеральній губернії позаурядової щоденної газети для українців. Усього надруковано 1401 число. На початковому етапі філії редакції функціонували в Ярославі, Сяноку (нині м. Санок), Холмі (нині м. Хелм, усі в Польщі); надалі для регіонів було засновано два тижневики («Краківські вісті» для Лемківщини, Підляшшя і Посяння та «Холмська земля» для Холмщини), а всі структурні підрозділи щоденника (адміністрація, редакція, друкарня) аж до моменту евакуації постійно перебували в Кракові: адреса редакції — вул. Елізи Ожешко, 7; адміністрації — вул. Кармелітська, 34. Поліграфічною базою стала колиш. друкарня краківської єврейс. газ. «Nowy dziennik». У віденський період осідок «К.в.» знаходився на Fleischmarkt, 3—5. Кроки, необхідні для легалізації преси в захопленому гітлерівцями Кракові, — переговори з властями, юрид. оформлення, забезпечення матеріальної бази, пошуки окремих журналістів і видавців — укр. політемігранти здійснили ще в кін. 1939. Відп. ред. призначено досвідченого журналіста М.Хом’яка. До роботи в «К.в.» були залучені колиш. чл. редколегії «Діла» — І.КедринРудницький, І.Німчук, П.Лисяк, В.Несторович, Г.Которович та ін. Управління часописом здійснювалося на різних рівнях. Питання організації, визначення ред. складу, вишколу кореспон-
дентів, встановлення зв’язків з властями належали до компетенції Українського центрального комітету (УЦК), єдиної санкціонованої структури, що уособлювала легальне укр. життя в Ген. губернії. Низові клітини УЦК — укр. допомогові к-ти (УДК) і делегатури — здійснювали безпосередній контакт з кореспондентами, сприяли їм в отриманні інформації, повідомляли про заходи місц. укр. осередків. Представники УДК/делегатур ставали одночасно інформаторами УЦК та кореспондентами щоденника. Гонорари за кореспонденції редакція виплачувала на основі тарифів, усталених відділом пропаганди УЦК, і без погодження з останнім не могла самостійно працевлаштувати чи звільнити кореспондентів. Для виконання кореспондентських функцій часто обирали місц. активістів — управителів шкіл, учителів, діячів кооперації, що виступали речниками політики УЦК серед укр. нас., брали участь у місц. культ.-освіт. роботі, допомагали в підготовці громад. заходів. Більш кваліфікованим резервом для забезпечення пресової діяльності були політемігранти з журналістським досвідом роботи (М.Терлецький, І.Черкавський, М.Каплистий, Р.-Г.Кульчицький, Р.Данилевич, О.Губчак, В.Безушко, Ю.Таркович). Частина матеріалів «К.в.» вказує на тісний зв’язок газети з УЦК, що здійснювався через його чільних працівників, керівників структурних підрозділів, представників створених при к-ті професійних об-нь — В.Кубійовича, В.Глібовицького, Я.Дзиндру, М.Василіва, П.-М.Ісаїва, М.Коновальця, Х.Кононенко, М.Кушніра, С.Левицького, А.Мілянича, Р.Осінчука, К.Паньківського, М.Пастернакову, Ю.Полянського, П.Саноцького, О.Тарнавського, І.Теслю, М.Хронов’ята та ін. Усі вони вміщували матеріали офіц., пропагандистського, освіт. характеру, використовуючи щоденник як трибуну для пропаганди діяльності к-ту та його позиції з усіх важливих питань нац. життя в тогочасних умовах. УЦК ініціював запровадження окремих сторінок і рубрик — літ., госп., жін., фейлетонів, наполегливо вимагав постійного обговорення тем з фахового
шкільництва, організації праці, культ.-освіт. життя тощо. 14 січ. 1940 започатковано «Літературно-науковий додаток» для вміщення невеликого розміру белетристики, а також статей з географії, історії, етнографії, культ. розвитку укр. теренів. 28 лют. 1940 рубрику закрили, хоч літ.худож. твори, мемуари, істор. та політологічні нариси й надалі постійно вміщувалися в підвалах щоденника, а деякі з цих матеріалів услід за газетними публікаціями вийшли в Укр. вид-ві окремими книгами (напр., «Історичні нариси: Княжа доба» М.Андрусяка, «По неволі — відродження: Українська православна церква Холмщини і Підляшшя на новій дорозі» С.Барана, «Причини упадку Польщі» І.Кедрина, «Богдан Хмельницький у Белзчині й Холмщині» та «Болеслав-Юрій II: Останній самостійний володар Галицько-Волинської держави» М.Кордуби). Відповідно до розвитку воєнно-політ. ситуації змінювався склад дописувачів «К.в.». На етапі становлення (1940 — 1-ше півріччя 1941) переважали політемігранти та мешканці укр. етнічних земель, повітових міст і сіл Ген. губернії. Обережність редакції в розгортанні щоденника, як з погляду кількості і складу авторів, так і щодо інформаційної різноплановості, зумовлювалася заг. цензурними приписами, випадками звільнення перших співробітників. Нім. цензори толерували обговорення освіт., госп. тем, не заперечували стосовно вміщення матеріалів антипольс. спрямування, проте, з огляду на тимчасові домовленості з рад. стороною (пакт Молотова—Ріббентропа; див. Радянсько-німецькі договори 1939), стримували намагання політеміграції викривати суть ідеології і політики більшовизму. Перевагу отримала госп. та освіт.-виховна тематика (Б.Галайчук, М.Хронов’ят, Ю.Таркович, І.Коровицький). В «К.в.» літ.-худож. матеріали й дописи про літературу репрезентовано іменами Б.Лепкого, Л.Лепкого, Б.Гошовського, Б.Романенчука, О.Стефановича, С.Кушніренка, Ю.Яновського, худож. і гумориста Е.Козака. Репортажі про події з місць найчастіше підписано псевдонімами, утвореними від геогр. назв. Попри те, що в Кра-
289 КРАКІВСЬКІ
«Краківські вісті». 1942, 12 вересня. Перша сторінка.
кові перебували лідери всіх осн. політ. груп, найбільший вплив на зміст часопису мали автори із середовища Організації українських націоналістів. Після нападу військ вермахту на СРСР (черв. 1941) почалося масове повернення політемігрантів-дописувачів в Україну. Водночас редакція отримала змогу поширювати тираж на західноукр. землях і залучити до співпраці десятки дописувачів з Галичини. Було оприлюднено свідчення очевидців воєн.-політ. подій у Галичині від верес. 1939 до черв. 1941 — про спроби насильницької колективізації сільського господарства, більшовицькі репресії, купи тіл забитих в’язнів, списки замордованих під промовистими назвами «Українські гекатомби», «Жертви НКВД» тощо, а також фоторепортажі із застінків НКВС УРСР, відкритих у перші дні вступу німців до Львова. Актуальними стали спогади учасників боротьби з більшовиками та рос. армією в 1-й чверті століття — М.Островерхи про похід на Львів і Київ, Б.Лепкого з часів Першої світової війни, Я.Гальчевського-Войнаровського (Я.Гальчевського) «Проти червоних окупантів» тощо. У кін. 1941 — на поч. 1942 визначилася група кореспондентів (Б.Нижанківський, З.Тарнавський, М.Пастернакова, І.Німчук), яка спеціалізувалася на львів. тематиці: повсякденна хроніка — перейменування вулиць, вивіски, графік руху транспорту, розпорядження окупаційної влади; мартирологія; культ. життя;
290 КРАКОВЕЦЬ
Краковець. Пам’ятник Р. Шухевичу. 2007.
видавничі справи; організація освіти; сусп. опіка та ін. Наук. теми порушували львівські вчені В.Сімович, М.Возняк, І.Крип’якевич, М.Кордуба, П.Лушпинський, літ.-мистецькі — С.Гординський, Б.Гошовський, Ю.Стефаник, Л.Луців, Вас. Барвінський, Є.Цегельський. Унаслідок залучення львів. авторів матеріали з Холмщини, Лемківщини, Підляшшя, Посяння порідшали, стало більше репортажів з Галичини. Від весни 1943 воєн. звітодавці С.Волинець, Ол. Луцький, М.Левицький висвітлювали хроніку формування д-зії СС «Галичина». З початком рад. контрнаступу та внаслідок поетапної евакуації у Львові деякий час перебували численні втікачі зі Сходу України, серед них — харків. та київ. вчені й літератори (Т.Осьмачка, Ю.Шевельов, О.Оглоблин, А.Любченко, І.Багряний та ін.). Налагодивши співпрацю з укр. періодичними виданнями Ген. губернії, друкуючи свої вірші, оповідання, спогади, наук. статті та інтерв’ю, представники новоприбулої творчої інтелігенції істотно змінили образ тутешньої укр. преси, зокрема покращили якість матеріалів культурного характеру «К.в.». Постійними співробітниками газети в Кракові залишалися Л.Бурачинська, І.Винницька, Б.Романенчук, Є.-Ю.Пеленський, Д.Горняткевич. Окрему групу авторів утворили українці — військовополонені рад. армії та робітники-«остівці» (К.Дацько, П.Кізко, М.Ситник, М.Терлецький, І.Майстренко), листи, оповідання, спогади яких постачав редактор берлінської газети для полонених «Нова доба» Г.Которович. Закордонні дописувачі газети працювали у великих європ. містах, менших населених пунктах, усюди, де діяли організовані укр. громади. Із Праги (нині столиця Чехії) матеріали про життя еміграції, культорологічні, мистецтвознавчі статті, огляди поточних подій зі Східної України подавав Д.Антонович. З Берліна дописували Б.Осадчук, Г.Которович, С.Женецький. Десятки публікацій належать А.Курдидикові, ім’я якого, попри часті зміни ним місця проживання, не зникало
на тривалий час зі шпальт. Постійним представником газети в Римі (Італія) був Є.Онацький. Офіц. представник ОУН(м) у Фінляндії Б.Кентржинський спеціалізувався на сканд. тематиці — країнознавчій, культ. і політичній. Кореспондентський корпус щоденника зазнавав постійних втрат, що були як природними, так і спричинювалися переслідуваннями з боку гестапо (Я.Рак), польс. підпілля (П.Саноцький), рад. партизанів (Є.Грицак), а на останньому етапі — повітряними бомбардуваннями союзних військ (Н.Мазепа-Сингалевич). Дестабілізація воєн.-політ. обстановки, масштабний евакуаційний процес і перенесення «К.в.» до Відня (жовт. 1944) призвели до припинення співпраці з газетою багатьох авторів. Кількість кореспондентів скоротилася до лічених осіб, а перевагу в змісті на завершальному етапі отримали офіц. матеріали. Літ.: Вістник Українського центрального комітету. Краків, 1940—44; Кубійович В. Українці у Генеральній губернії. 1939—1941: Історія Українського центрального комітету. Чікаґо, 1975; Головата Л. Формування і розбудова кореспондентської мережі часопису «Краківські вісті» (1940— 1945). В кн.: Записки Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника, вип. 14. Львів, 2006. Л.В. Головата.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««КРАКІВСЬКІ ВІСТІ»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
