КОЦЮБА (справжнє прізв. — Коцегуб) Гордій Максимович (14(02).01.1892—17.12.1938) — письменник і публіцист. Н. в с. Костів (нині село Валківського р-ну Харків. обл.) в сел. родині. Три роки навч. в народній школі. Потім працював писарем у канцеляріях. 1912 закінчив Валківське реальне уч-ще, після чого екстерном склав іспити за 8 класів гімназії, 1917 — юрид. ф-т Петрогр. ун-ту. Повернувшись в Україну, у жовт. 1917 вступив до Української партії соціалістів-революціонерів. Після встановлення австро-німецьких військ контролю над територією України 1918 та розколу партії перейшов до новоствореної 1919 УПСР (боротьбистів; 6 серп. 1919 партія об’єдналася з лівою частиною УПСР (незалежних) і утворила Українську комуністичну партію (бо-
ротьбистів), що стояла на рад. платформі, а її члени входили до Всеукр. революц. комітету). У жовт. 1919 дебютував оповіданням «Два світи» в одес. альманасі «Червоний вінок». 1921 кілька місяців працював у пресбюро радянського посольства у Варшаві. Від 1921 проживав у Харкові. Брав активну участь у літ. житті, зокрема, був одним з організаторів і редакторів ж. «Шляхи мистецтва» (1921—23). Друкувався в журналах «Червоний шлях», «Всесвіт», «Вапліте», «Радянська література», «Літературний журнал» та ін. Належав до літ. організацій «Гарт» (1923, 1925 деякий час її очолював), Вільна академія пролетарської літератури (1926—27), «Пролітфронт» (1930), з 1934 — чл. Спілки рад. письменників України. У ранніх зб. оповідань «На межі» (1924), «Свято на буднях» (1927), «Змова масок» (1929) писав про внутр. роздвоєність людини, про суперечність, що існує між революц. обов’язком і людяністю, за що дістав осуд офіц. критики. За основу роману «Нові береги» (1936) узяв конкретику з життя будівників Дніпрогесу (див. Дніпробуд), які проходили там «соціалістичну академію» й подавали приклади творчого героїзму. В романі «Перед грозою» (1937) на прикладі криворізьких рудокопів художньо відтворив розвиток робітн. руху напередодні Першої світової війни. 21 берез. 1938 заарештований як «активний учасник антирадянської організації українських есерів, що проводила підготовку до збройного повстання проти радянської влади». Під допитом визнав свою вину. 17 груд. 1938 засуджений Військ. трибуналом Харків. військ. округу до смерті. Страчений. Реабілітований 1957. Тв.: Перед грозою. К., 1958; Нові береги. К., 1967. Літ.: Радченко В. В шуканнях долі. «Вітчизна», 1958, №. 12; Мацько В. Дорога болю. Там само. 1991, № 9; Федченко П. Гордій Коцюба. В кн.: Нові береги. К., 1967; Поліщук Т. За що постраждав Гордій Коцюба: Невідомі факти з життя письменника-земляка. «Сільські новини», 1993, 29 жовт.; Корж О. Дещо про Гордія Коцюбу: Спогади. В кн.: Корж О. Шуміти прошу листя. К., 2006. І.М. Лисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОЦЮБА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
