КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Олександр Олександрович (25(13).09.1836, за ін. даними, 1837 — 11.10(29.09).
238 КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
О.О. Котляревський.
1881) — учений, педагог, публіцист. Проф. (1875), чл.-кор. Імператорської АН (1875). Батько Н.Котляревського. З полтав. шляхти, син чиновника. Н. в Крюковому посаді (нині в складі м. Кременчук). 1846—53 навч. в Полтав. г-зії, потім, до 1857, — на історико-філол. ф-ті Моск. ун-ту, по закінченні якого вчителював у Александринському сирітському кадетському корпусі м. Москва. 1861 здобув ступінь кандидата в Петерб. ун-ті. Ще студентом-другокурсником підготував розвідку «Древняя Малороссия в её песнях: Опыт характеристики народа по памятникам народной словесности», на третьому курсі відзначений золотою медаллю за твір «В котором году было крещение болгар». У 2-й пол. 1850-х рр. дебютував у пресі (зокрема в газ. «Московские ведомости») нотатками «Несколько слов о Ломоносове по поводу исполнившегося столетия его грамматике», «По поводу соч. г. Данилевского об Основьяненко», «Сказания о русских богатырях» та ін., відгуком на «Исследование о Летописи Якимовской» П.Лавровського. Виступав у часописах «Атеней», «Молва», «Московское обозрение», «Русский вестник» тощо. Вітав «Народні оповідання» Марка Вовчка («Отечественные записки», 1859, № 3), репрезентував бібліографічний огляд «Старина и народность за 1861-й год», співробітничав в «Основі», яка в десятому числі за 1862 вмістила його спростування концепції М.Погодіна про «прийшлість» українців (стаття «Были ли малоруссы исконными обитателями полянской земли или пришли из-за Карпат в XIV веке?»). Спілкувався з М.Костомаровим. Входив до гуртка «вертепників». 1862 ув’язнений жандармами за підозрою у зв’язках з революц. рухом. Півроку утримувався в казематі Третього відділу «Власної Його Імператорської Величності канцелярії» та Алексеєвському равеліні Петропавловської фортеці. Перебуваючи під арештом, продовжував творчу діяльність, склав своєрідний заповіт — «На память русским библиографам: Заметка о библиографии в отношении науки о русской старине» («Отечественные записки», 1862,
№ 11). У тюремних камерах захворів на сухоти. Після звільнення перебував до 1869 під поліцейським наглядом. Позбавлений права служити в держ. закладах, давав приватні уроки, регулярно друкувався в газ. «Санкт-Петербургские ведомости». 1864 став одним з фундаторів Моск. археол. т-ва, виконував у цій орг-ції обов’язки товариша (заст.) секретаря, бібліотекаря, хранителя музею, ред. ж. «Древности» (1865). Був автором багатьох періодичних органів, зокрема: «Летописи русской литературы и древности», «Филологические записки», «Беседы в Обществе любителей российской словесности при Императорском Московском университете», «Русский архив», «Известия Императорского Археологического общества». Високо поцінував «Сказания о населенных местностях Киевской губернии…» Л.Похилевича («Книжный вестник», 1865, № 2). Консультував В.Маслова (Маслія) — одного з перших біографів Т.Шевченка. 1867 отримав дозвіл викладати в Дерптському (Тартуському) ун-ті й од літа наступного року до 1872 (формально — до 1873) обіймав тамтешню «кафедру російської мови особливо та слов’янського мовознавства взагалі». 1868 завершив дослідження «О погребальных обычаях языческих славян», захистив магістерську дис. 1872—74 перебував у відрядженнях і лікувався за кордоном, відвідав Варшаву, Відень, Неаполь, Венецію, Рим, Прагу (нині столиця Чехії). 1874 став титарем уперше освяченої на теренах Праги православної церкви, видав «Древности юридического быта балтийских славян: Опыт сравнительного изучения славянского права» та «Материалы для славянской истории и древности: Сказания об Оттоне Бамбергском в отношении славянской истории и древности». Цього ж року захистив докторську дис. і взимку 1874/75 обраний ординарним професором Університету св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Восени 1875 виїхав до Києва. Окрім читання лекцій в ун-ті, проводив також заняття (до 1880)
на вищих жін. курсах св. Ольги. Від 1876 — голова київ. від. Слов’ян. к-ту, від 1877 — самостійного київ. Слов’ян. доброчинного т-ва. Дотував власним коштом видання збірників «Славянский ежегодник» (у 1-му випуску 1876 вміщено огляд «Успехи славяноведения в России до 1872 года, по А.А.Майкову, П.А.Лавровскому и А.А.Котляревскому»; після його смерті новий укладач збірника — А.Стороженко — 1882 присвятив черговий (5-й) випуск пам’яті К.). У рецензії на 1-й том зб. «Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл.Антоновича и М.Драгоманова» 1876 запропонував заохотити зазначених науковців (див. В.Антонович, М.Драгоманов) академічною премією (того року їх обох було вшановано з урахуванням думки К.: «Отчет о девятнадцатом присуждении наград графа Уварова 25-го сентября 1876 года». СПб., 1878). 1879 очолив Історичне товариство Нестора-літописця. Відредагував останню книгу зібрання творів свого друга М.Максимовича (Максимович М.А. Собрание сочинений, т. 3. К., 1880), оприлюднив власну монографію «Древняя русская письменность. Опыт библиологического изложения истории ее изучения» (Воронеж, 1881). У керованих ним громад. інституціях виголосив промови на спомин видатних колег, у т. ч. В.Григоровича й О.Бодянського (надруковано: «Виктор Иванович Григорович». В кн.: Славянский ежегодник. Киев, 1877; «Осип Максимович Бодянский». Там само, 1878). 13 (1) берез. 1881 у заповненій киянами великій університетській аудиторії урочисто відкрив засідання пам’яті Т.Шевченка, під оплески слухачів висловивши впевненість, що «здобуде ж загальне визнання й повагу політична діяльність рідного нам краю мовою йому рідною…» За наполяганням медиків у трав. 1881 вирушив на австрійс. курорт Рейхенгаль (поблизу м. Зальцбург). 7 жовт. (25 верес.) переїхав до італ. м. Піза, де й помер. Його тіло було перевезено до Москви і 26 (14) жовт. 1881 поховане на кладовищі Свято-Покровського монастиря.
Був нагороджений орденами св. Станіслава 2-го ст. з імператорською короною (1871), св. Анни 2-го ст. (1879). Мав велику книгозбірню (1894 значну її частину придбав Історичний музей у Москві, 1938 цей фонд передано Держ. публічній істор. б-ці РФ) та унікальні записи дум і укр. пісень, використані, напр., М.Костомаровим та П.Житецьким (Костомаров Н.И. Историческая поэзия и новые ее материалы: «Исторические песни малорусского народа» с объяснениями В.Антоновича и М.Драгоманова. Том первый. «Вестник Европы», 1874, № 12; Костомаров Н.И. История казачества в памятниках южно-русского народного песенного творчества. «Русская мысль», 1880—1883; Житецкий П.И. Старинная запись народных малорусских дум с обзором вариантов к ним. «Киевская старина», 1892, № 12, 1893, № 1/2). П.Житецький присвятив пам’яті К. працю «Мысли о народных малорусских думах» (Киев, 1893), де поцінував його колекцію. Імператорська АН встановила премію імені К. Серед ін. лауреатів 1898 її володарями стали Т.Флоринський та випускник Київ. ун-ту, екстраординарний проф. Юр’євського (Дерптського) ун-ту (Юр’єв — нині м. Тарту, Естонія) А.Ясинський, 1901 — історик і чиновник рос. місії в Чорногорії П.Ровинський, 1904 — С.Кульбакин, 1910 — В.М.Гнатюк. За «Студії над українськими народними піснями» 1916 нею удостоєно І.Франка (посмертно). Тв.: Сочинения, т. 1—4. СПб., 1889—95. Літ.: Успехи славяноведения за последнее время. В кн.: Славянский ежегодник. К., 1877; А.А. Котляревский (Некролог). «Заря», 1881, 1 октября; Смесь [А.А.Котляревский: Некролог]. «Исторический вестник», 1881, № 11; А.П. [Пыпин А.Н.] Александр Александрович Котляревский. «Вестник Европы», 1881, № 11; Поминка по Александре Александровиче Котляревском. К., 1881; Беликов С., Шимков А. Некролог. «Мир», 1881, т. 1, № 2; [Хованский А.А.] А.А. Котляревский. (Некролог.) «Филологические записки», 1881, вып. 4—5; Кочубинский А.А. Итоги славянской и русской филологии: По поводу книги проф. Котляревского «Библиологический опыт о древней русской письменности». Одесса, 1882; Иконников В. Биографический словарь профессоров и преподавателей Император-
ского Университета Св. Владимира. К., 1884; Веселовский А. Воспоминания об А.А. Котляревском. «Киевская старина», 1888, № 9; Стороженко А. А.А.Котляревский. «Вестник Европы», 1890, № 7; Степович А. К биографическому материалу об А.А. Котляревском. «Киевская старина», 1892, № 3; И.Д.С. А.А. Котляревский как преподаватель. «Русская старина», 1893, № 6—7; Линниченко И. А.А. Котляревский (Страничка университетских воспоминаний). В кн.: Памяти отца наместника Леонида, А.А. Гатцука, Н.А. Попова и А.А. Котляревского. М., 1893; Петухов Е. Котляревский Александр Александрович. В кн.: Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Юрьевского, бывшего Дерптского университета, за сто лет его существования (1802—1902), т. 2. Юрьев, 1903; Котляревский Александр Александрович. В кн.: Русский биографический словарь, т. 9. СПб., 1903; Клевенский М. «Вертепники». «Каторга и ссылка», 1928, № 10; Житецький І.[Г.]П. Заходи коло організації історичного товариства в Києві. «Україна», 1929, № 1—2; Правдин Б. Русская филология в Тартуском университете. В кн.: Ученые записки Тартуского государственого университета, вып. 35. Tallinn, 1954; Лаптева Л.П. Котляревский. Александр Алексеевич. В кн.: Славяноведение в дореволюционной России. М., 1979; Зельдович М.Г. Страницы истории русской литературной критики. Х., 1984; Власова З.И. «Привлекавшийся по делу...» «Русская литература», 1987, № 2; Пашаева Н.М. Библиотека А.А. Котляревского. В кн.: Сокровищница книги, ч. 1. М., 1988; Лаптєва Л.П. Визначний дослідник і пропагандист історії і культури слов’ян. «Архіви України», 1991, № 1; Федченко П.М. Котляревський Олександр. В кн.: Українська література у портретах і довідках. К., 2000; Злобина Н.Ф. Комплексный подход в изучении фольклора учеными-мифологами XIX в. (А.А. Котляревский). «Древняя Русь. Вопросы медиевистики», 2003, № 4. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Котляревський Олександр Олександрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
