КОТКО Дмитро Васильович (16 (04).01.1892—29.11.1982) — хоровий диригент. Н. в с. Балки (нині село Василівського р-ну Запоріз. обл.) в сел. родині. 1908 закінчив Таганаську церковно-вчительську шк., 1913 — Ордонську місіонерську духовну семінарію (обидві — на Кавказі), паралельно навч. у богословському та педагогічно-диригентському класах. 1913—16 — викл. музики і співу в середніх школах Кавказу. Від 1916 брав участь у Першій світовій війні, потрапив до полону. 1920 разом з ін. військовополоненими українцями, які перебували в Польщі, організував «Український хор» (під тиском польс. адміністрації назву з часом було змінено на «Український Наддніпрянський хор»). Окрім нього, серед ініціаторів створення хору були, зокрема: В.Андрієвський (колишній учитель співу в одній з херсон. шкіл); І.Білявський (колиш. студент Петерб. консерваторії); П.Воскресенський (колиш. студент Київ. консерваторії); Д.Леонтович (колиш. учень Полтав. муз. уч-ща, хорист архієрейського хору в Києві, бас-профундо хору Надеждинського в Києві); Г.Нестеренко (колиш. учень Київ. музично-драм. школи ім. М.Лисенка); О.Овчаренко (колиш. учень Катериносл. муз. уч-ща); Б.Полянський (колиш. учитель співу Кам’янець-Подільської г-зії); М.Самойлович (колиш. студент Київ. комерційного ін-ту, володів професійними вокальними даними); О.Самойлович (випускник Харків. муз. училища); П.Чеканів (колиш. співак київ. церк. хору Калішевського, відомий бас-профундо). Худож. керівником і гол. диригентом хору став К. З дозволу польс. адміністрації перші виступи відбувалися в кінотеатрах як вокальні ілюстрації до неозвучених фільмів. Дещо пізніше К. поповнив склад хору (1925—30 це був мішаний хор, а потім — знову чоловічий) і об’їздив з ним багато країн Зх. Європи, зокрема Німеччину і Францію, широко пропагуючи укр. нар. пісню. Після приєднання Зх. України до УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі) на основі хору 1939 було організовано львів. капелу «Трембіта», К. був у ній 2-м
диригентом. Перед початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 виїхав з капелою на гастролі до Середньої Азії і змушений був там затриматися до закінчення війни. 1945 створив у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ) «Гуцульський ансамбль пісні й танцю», був його гол. диригентом і худож. кер. 1951 репресований і висланий на заслання (перебував там до 1956). Після звільнення жив у Львові, де керував самодіяльними хоровими капелами, зокрема незрячих бандуристів — «Карпати» (з 1958). Серед його учнів — диригенти Є.Вахняк та В.Василевич. П. у м. Львів. Літ.: Шевчук О. Сторінки музичної україніки кінця ХIХ — початку ХХ ст. в історико-культурному контексті. «Народна творчість та етнографія», 1992, № 1. Стельмащук С. Дмитро Котко та його хор: До 100-річчя народження диригента і 70-річчя заснування хору. «Тернопіль», 1992, № 3—4; Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997; Дмитро Котко та його хори: Статті, рецензії, спогади, документи. Дрогобич, 2000. І.М. Лисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОТКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
