КОРОТЧЕНКО Дем’ян Сергійович (10.11(29.10).1894—07.04. 1969) — парт. і держ. діяч доби УРСР. Герой Соц. Праці (1964). Н. в с. Погрібки (нині с. Коротченкове Шосткинського р-ну Сум. обл.) у родині сільс. бідноти. Працював робітником на залізниці, Шостківському казенному пороховому заводі, служив у війську. Після Лютневої революції 1917 — чл. батарейного к-ту солдатських депутатів у Ревелі (нині м. Таллінн, Естонія). Чл. РКП(б) від 1918. 1918 — один з організаторів червоних партизан. загонів в Україні (див. Партизанський рух в Україні 1918—1922), які діяли проти австро-нім. війська (див. Австронімецьких військ контроль над територією України 1918) та Армії Української Народної Республіки. 1919—20 — політпрацівник Червоної армії (див. Радянська армія). На поч. 1920-х рр. — на керівній комуніст. парт. роботі в Шостківському й Новгород-Сіверському повітах. 1921—23 — секретар Шостківського повітового к-ту КП(б)У. Навч. на курсах парт. працівників при ЦК КП(б)У в Харкові (1923—24). 1924 — секретар Черніг. окружного к-ту КП(б)У, 1925—28 — секретар Первомайського окружного к-ту КП(б)У.
З 1928 — у Москві: навч. на курсах марксизму-ленінізму при ЦК ВКП(б) (1928—30). 1931— 34 — голова виконкому Бауманської районної ради депутатів трудящих Москви; 1934— 36 — 1-й секретар Бауманського, потім — Первомайського райкомів ВКП(б). Від черв. 1936 до черв. 1937 — секретар, 2-й секретар Моск. обкому ВКП(б), згодом очолював Зх. обком ВКП(б) у м. Смоленськ (нині місто в РФ). У листоп. 1937, під час терору (див. «Єжовщина») й спричинених ним масових втрат комуніст. парт. номенклатури УРСР, призначений в. о. 1-го секретаря Дніпроп. обкому КП(б)У. 19 лют. 1938 під головуванням М. Хрущова відбулося засідання політбюро ЦК КП(б)У, на якому К. затвердили головою РНК УРСР. 21 лютого 1938 парт. ухвалу легітимізував ЦВК УРСР, оприлюднивши це рішення. 8 берез. 1938 відбулося перше засідання РНК УРСР під головуванням К., присвячене переважно проблемам розвитку аграрного сектору республіки. Саме такі госп. питання (переважно — дріб’язкові) перебували в центрі уваги респ. РНК. Водночас, коли того потребувало моск. компарт. кер-во чи його київ. філія — ЦК КП(б)У, РНК УРСР долучалася до легітимізації залаштункових політ. рішень. Так, 20 квіт. 1938 К. підписав спільну постанову РНК УРСР і ЦК КП(б)У «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України», якою на офіц. рівні остаточно відкидалася українізації політика і проголошувався стратегічний напрям на неприховану русифікацію жителів УРСР. Його ж підпис стоїть під постановою РНК УРСР від 29 черв. 1938 «Про реорганізацію особливих національних шкіл, технікумів, Одеського німецького педагогічного інституту і особливих національних відділів і класів у школах, технікумах і вузах УРСР», що перекреслювала всі здобутки роботи з нац. меншинами республіки за попередні роки. «По Україні ніби Мамай пройшовся», — згадував тодішні втрати урядовців і фахівців М.Хрущов. Сталінська «кадрова революція» винесла до вершин влади обмаль справжніх держ.
мужів. Абсолютна ж більшість осіб, які в ті роки опинилися біля керма, за звичайних обставин ніколи б не осягнули високих ієрархічних щаблів, оскільки не лише походили з маргінальних сусп. верств, а й не мали відповідних даних та систематичної освіти. Але й на тогочасному невисокому тлі компарт. номенклатури М.Хрущов виокремлював особливі «здібності» тодішнього укр. «прем’єра»: «Коротченко був неохайний у словах. Він забував прізвища навіть найближчих осіб, багато що плутав». Чимало промовців на ХVIII з’їзді ВКП(б) (1939) завершували виступи стандартними погрозами на адресу «мілітаристської Японії»: мовляв, ми задамо перцю цим самураям. Для К., як розповідав М.Хрущов, це був «заскладний» термін: «Тому він свій виступ завершив так: “Ми цим самуярам задамо перцю!” Так і лишився “самуяром”. Сталін його інакше й не називав, аж до смерті». Очевидно, згадані обставини зумовили оперативне переміщення К. з крісла керівника уряду на далеко не першорядну посаду в секретаріаті ЦК КП(б)У. 23 лип. 1939, під час пленуму ЦК КП(б)У, його обрали 3-м секретарем ЦК КП(б)У. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 К. разом з ін. керівниками УРСР провадив роботу з перебудови економіки на воєн. лад (див. Воєнна економіка), мобілізації сил на забезпечення фронту озброєнням, боєприпасами, продовольством, організовував евакуацію з районів, яким загрожувало здобуття вермахтом. Був одним з організаторів рад. партизан. боротьби, чл. підпільного ЦК КП(б)У. Від 22 квіт. по 4 лип. 1943 з групою парт. і комсомольських працівників перебував у ворожому тилу, на контрольованій рад. партизанами й енкаведистами тер. Відвідав найбільші з’єднання, виступав перед партизанами, проводив наради з командирами та політпрацівниками, брав участь у походах. Від лип. 1946 працював 2-м секретарем ЦК КП(б)У, з берез. 1947 — секретарем ЦК КП(б)У з пром-сті. 26 груд. 1947 указом Президії ВР УРСР призначений головою РМ УРСР.
Помітних ініціатив респ. уряду в цей час не спостерігалося — він регламентував діяльність пром-сті й с. госп-ва, оскільки проблеми відродження народногосп. комплексу України, зруйнованого під час воєн. дій, були тоді надзвичайно гострими. У центрі уваги респ. адміністрації перебували й питання зміцнення колг. системи (див. Колгоспи) на прилучених 1939—45 територіях. Так, 9 жовт. 1948 підписано спільну постанову ЦК КП(б)У і РМ УРСР про заходи щодо зміцнення колгоспів Ізмаїльської області у зв’язку з суцільною колективізацією, що передбачали репресії до осіб, які не були членами колгоспів. Певну увагу приділяв К. питанням культ. розвитку республіки. Зокрема, 29 верес. 1948 підписано урядову постанову щодо поліпшення підготовки муз. і вокальних кадрів в Україні. 28 груд. 1949 оприлюднено постанову РМ УРСР про заходи щодо поліпшення радіофікації республіки. Кілька урядових рішень того часу мали на меті увічнити пам’ять класиків укр. словесності та представників літератур народів СРСР. Так, 16 трав. 1949 видано постанову РМ УРСР про заходи з увічнення пам’яті видатного письменника, класика укр. літератури Панаса Мирного; 20 трав. — постанову РМ УРСР «Про заходи у зв’язку з відзначенням на Україні 150-річчя з дня народження О.С. Пушкіна»; 26 лип. 1949 оприлюднено урядове рішення «Про заходи щодо увічнення на Україні пам’яті грузинського поета Давида Гурамішвілі». 30 груд. 1948 було підписано постанову уряду «Про заходи до поліпшення охорони пам’ятників культури на території Української РСР». У документі наголошувалося: «Контроль за збереженням історичних і археологічних пам’ятників не здійснюється. Керівництво охороною та реставрацією пам’ятників архітектури та мистецтва з боку Управління в справах архітектури при Раді Міністрів УРСР і Комітету в справах мистецтв при Раді Міністрів УРСР провадиться незадовільно». Для усунення цих недоліків уряд покладав «охорону пам’ятників культури, а також
нагляд за їх утриманням та схоронністю на виконавчі комітети обласних, районних і сільських рад депутатів трудящих». Суспільно корисній меті мала б слугувати постанова РМ УРСР «Про заходи по впорядкуванню мережі і профілів державних музеїв Української РСР і поліпшенню їх діяльності» (20 лют. 1950). Одначе пропагандистські настанови документа скеровували роботу музеїв виключно у площину обслуговування ідеологічних потреб сталінського режиму.
187 КОРОТЧЕНКО
Коли це було потрібно кремлівському кер-ву, уряд республіки згадував, що має право бути суб’єктом міжнар. політики. Так, 2 жовт. 1950 уряди СРСР, УРСР, Білорус. РСР, Польс. Нар. Республіки та ЧССР внесли на розгляд к-ту Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй пропозиції про негайне припинення війни в Кореї. 15 січ. 1954 указом Президії ВР УРСР К. увільнено від обов’язків голови РМ УРСР у зв’язку з обранням його головою Президії ВР УРСР. На цій посаді він перебував до останніх днів життя, будучи одночасно заст. голови Президії ВР СРСР. Від 1938 — член ЦК КП(б)У/КПУ та політбюро ЦК КП(б)У/КПУ. Від 1939 — член ЦК ВКП(б)/КПРС. 1952—53 — член президії ЦК КПРС, 1956— 61 — канд. у члени президії ЦК КПРС. Нагороджений 7-ма орденами Леніна, орденами Суворова 1-го ст., Вітчизн. війни 1-го ст., медалями. П. у м. Київ. Літ.: Юровський В.М. Життя, віддане народові: До 80-річчя з дня народження Д.С. Коротченка. «УІЖ»,
Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест (ліворуч) та Голова Верховної Ради УРСР Д. Коротченко під час закладання першого кубометра бетону на будівництві Канівської ГЕС в дні святкування 150-річчя від дня народження Т. Шевченка. Канів, 1964.
188 КОРСАК
1974, № 10; Овсій І.О. Д.С. Коротченко: До 90-річчя з дня народження. Там само, 1984, № 11; Культурне будівництво в Українській РСР, черв. 1941—1950. К., 1989; Хрущов Н.С. Время. Люди. Власть: Воспоминания, кн. 1. М., 1999; Рубльов О.С. Коротченко Дем’ян Сергійович. В кн.: Уряди України у ХХ ст.: Науково-документальне видання. К., 2001; Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918—1991). К., 2005; Политическое руководство Украины. 1938—1989. М., 2006. О.С. Рубльов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОРОТЧЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
