За середньовіччя на Русі словом «кормління» називали утримування князем своїх васалів шляхом віддавання їм прибутків з тієї чи ін. волості або міста. При цьому самі волості й міста залишались у власності держави (князя). Уперше термін «кормління» трапляється в Новгородському першому літописі молодшого ізводу під 922. Тоді вел. кн. київ. Ігор обклав даниною племінний союз уличів і віддав ту данину своєму ближньому бояринові Свенельду. Про корми вирникам (збирачам вир та ін. поборів на користь князя) йдеться в «Руській правді». Київський літопис під 1153 згадує, що галицький кн. Володимирко Володаревич своїх бояр «кормил и любил». А галицький літописець сповіщає, що 1235 Данило Галицький вокняжився в Галицькій землі і роздав міста боярам та воєводам і «було корма у них багато». У 14—16 ст. у Пн.-Сх. Русі існував інститут кормлінців — намісників (бояр) князя у містах і волостях, а також служилих при цих намісниках людей — тивунів і митників. Населення було зобов’язане утримувати їх («кормить») протягом усього періоду відбування ними служби. У Рос. д-ві система кормлінь була ліквідована земською реформою 1555—56. Літ.: Черепнин Л.В. Русь. Спорные вопросы истории феодальной земельной собственности в IX—XV вв. В кн.: Новосельцев А.П. и др. Пути развития феодализма. М., 1972. М.Ф. Котляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОРМЛІННЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»