Ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 черв. 1996 (див. Конституційний процес в Україні 1990—1996). Складається з преамбули та 15 розділів: «Загальні засади»; «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»; «Вибори. Референдум»; «Верховна Рада України»; «Президент України»; «Кабінет Міністрів України. Ін. органи виконавчої влади»; «Прокуратура»; «Правосуддя»; «Територіальний устрій України»; «Автономна Республіка Крим»; «Місцеве самоврядування»; «Конституційний Суд України»; «Внесення змін до Конституції України»;
«Прикінцеві положення»; «Перехідні положення». У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Осн. Закон України від імені укр. народу — громадян України всіх національностей. До осн. положень К.У. 1996 належать норми, що визначають заг. засади держ. ладу України. Згідно зі ст. 1, Україна є суверенною і незалежною, демократ., соціальною, правовою д-вою. Демократ. суть д-ви конкретизує ст. 5, проголошуючи Україну республікою за формою правління, а також закріплюючи в укр. д-ві принцип народовладдя (див. Демократія). Народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади. Демократизм форм правління в Україні визначається й тим, що держ. влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Відповідні органи здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією межах і відповідно до законів України. Україна є соціальною д-вою. У ст. 3 конституції сформульовано принцип, за яким: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». У «Загальних засадах» закріплено характеристику України як правової д-ви. Ст. 8 проголошує: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». До основних положень, що містяться в «Загальних засадах», належить також визначення України як унітарної д-ви, тер. якої є цілісною і недоторканною. У «Загальних засадах» є норми щодо мовної політики. У ст. 10 проголошується: «Державною мовою в Україні є українська мова». Поряд з цим гарантується вільний розвиток, використання і захист рос. та ін. мов нац. меншин. К.У. 1996 визначає й осн. напрями етнічної та культ. політики д-ви. Важливими і послідовно демократ. настановами «Загальних засад» є ті, що визначають укр. народ як суб’єкт права власності на землю, її надра, повітря, вод-
ні та ін. природні ресурси, які знаходяться в межах тер. України. Право користуватися природними об’єктами, що є власністю народу відповідно до закону, має кожний громадянин України. К.У. 1996 визначає правовий статус власності: «Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». У конституції підкреслюється, що осн. нац. багатством України є земля, яка перебуває під особливою охороною д-ви, а також гарантується право власності на землю, яке набувається і реалізується тільки відповідно до закону. У «Загальних засадах» встановлюються також основи національної безпеки та зовнішньополіт. діяльності України. На тер. України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом, а також не допускається розташування іноз. військ. баз. Визначаючи спрямованість зовнішньополіт. діяльності д-ви, К.У. 1996 робить наголос на забезпеченні нац. інтересів та безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнар. співтовариства за загальновизнаними принципами й нормами міжнар. права. Розділ «Загальні засади» завершується описом держ. символів України — держ. прапора, держ. герба і держ. гімну. У розділі «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» закріплено широкий спектр прав і свобод людини й громадянина, що охоплює всі без винятку права і свободи, які демократ. світ. спільнотою прийнято вважати за відповідні гуманістичні стандарти в цій сфері сусп. і держ. життя. Так, до особистих прав людини у К.У. 1996 зараховано: право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), невід’ємне право на життя (ст. 27), право на повагу до людської гідності (ст. 28), право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та ін. корес-
93 КОНСТИТУЦІЯ
94 КОНСТИТУЦІЯ
понденції (ст. 31), право на невтручання в особисте й сімейне життя (ст. 32), право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання (ст. 33), право на свободу думки й слова (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). До політ. прав зараховано право на об’єднання в партії політичні та громад. орг-ції (ст. 36), право брати участь в управлінні держ. справами, у всеукр. та місц. референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів держ. влади та органів місц. самоврядування (ст. 38), право на мирні збори, мітинги (ст. 39), право на звернення до органів держ. влади, органів місц. самоврядування та їхніх посадових і службових осіб (ст. 40). У контексті екон., соціальних та культ. прав людини і громадянина К.У. 1996 передбачає право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх екон. і соціальних інтересів (ст. 47), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48), право на охорону здоров’я (ст. 49), право на безпечне для життя й здоров’я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також охороною материнства, батьківства, дитинства і сім’ї (ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53), право на свободу творчості та на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54). К.У. 1996 встановлює юрид. гарантії прав людини і громадянина. До них належить, зокрема, право на суд. захист громадянином своїх прав та свобод, а також право звертатися стосовно захисту своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а «після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій,
членом або учасником яких є Україна» (ст. 55). У К.У. 1996 визначено конституційні органи України, їхній статус і повноваження. ВР України, яка складається з 450 нар. депутатів, є єдиним органом законодавчої влади в Україні, парламентом д-ви. Президент України визначається конституцією як глава д-ви, який виступає від її імені. Він є гарантом держ. суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції, прав та свобод людини й громадянина. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До центр. органів виконавчої влади належать мін-ва, держ. к-ти та ін. відомства загальнодерж. рівня. Органами держ. виконавчої влади на місцях є обласні, а також ств. у містах Київ та Севастополь відповідні держ. адміністрації. Місцеві державні адміністрації зобов’язані постійно координувати свою діяльність з відповідними органами місц. самоврядування, допомагати їм у задоволенні потреб територіальних громад, вирішенні актуальних питань життя. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні К.У. 1996 визначила Конституційний Суд України, який «вирішує питання про відповідність законів та тих чи інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України» (ст. 147). Конституція визначила територіальний устрій та органи місц. самоврядування України. Відповідно до ст. 133 розділу «Територіальний устрій України» систему адм.-тер. устрою України складають: АР Крим, області, р-ни, міста, р-ни в містах, с-ща і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька область, Волинська область, Дніпропетровська область, Донецька область, Житомирська область, Закарпатська область, Запорізька область, Івано-Франківська область, Київська область, Кіровоградська область, Луганська область, Львівська область, Миколаївська область, Одеська
область, Полтавська область, Рівненська область, Сумська область, Тернопільська область, Харківська область, Херсонська область, Хмельницька область, Черкаська область, Чернівецька область, Чернігівська область, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спец. статус (держ. підпорядкування), визначений відповідними законами України. На розвиток і зміцнення демократ., соціальної, правової д-ви спрямований закріплений у К.У. 1996 принцип, яким в Україні визнається і гарантується місц. самоврядування. Конституційні положення мають важливе значення для удосконалення та зміцнення системи правопорядку. Згідно з конституцією, правосуддя в Україні здійснюється тільки судами. Судочинство провадиться Конституційним Судом України та судами заг. юрисдикції, останні організовуються за принципами територіальності й спеціалізації. Найвищим суд. органом у системі судів заг. юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими суд. органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. У К.У. 1996 передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності д-ви, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157). З прийняттям К.У. 1996 втратили чинність Конституція 1978 (див. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978) і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 черв. 1995. Дж.: Конституція України. К., 1996. Літ.: Конституція України — основа подальшого розвитку законодавства. К., 1997; Конституційне право України. К., 1999; Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм. К., 2005; Конституції і конституційні акти України. К., 2006. В.М. Литвин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
