ОСТРОЗЬКИЙ Костянтин Іванович (1460 — середина серпня 1530) — великий гетьман литов.
(1497—1500, 1507—30), луцький староста та маршалок Волин. землі (1507—30), віленський каштелян (з 1513), троцький каштелян (з 1522), князь. Молодший син кн. Івана Васильовича Острозького і Марії Іванівни — доньки кн. Івана Володимировича Бєльського. Від 1474 виступає поборцею данини на господаря. Молоді роки провів у військ. походах поруч із батьком, набуваючи військ. досвіду. Вважають, що О. брав участь у битвах із татарами вже протягом 1486—90 під проводом королевича Яна-Ольбрахта та в литовсько-моск. кампанії 1492—94. Але перша документальна звістка про його участь в експедиції проти татар. нападу зафіксована під 1491. Військ. та політ. кар’єра О. простежується з 1486, відколи він з’являється на королів. дворі. Найбільше відомий військ. заслугами в боротьбі з Рос. д-вою та Кримським ханатом. Брав участь у виправі вел. кн. литов. Олександра проти перекопських татар (1497), під час котрої під Очаковом розбив татар. військо Мегмед-Гірея, захопив його самого і звільнив полонених. Незабаром потому отримав уряди великого гетьмана литов. та брацлавського, звенигородського і вінницького старост. Під час литовсько-московської війни 1500— 1503 у битві на допливі Дніпра, р. Ведрош, що сталася 14 липня 1500, зазнав великої поразки і разом з ін. воєначальниками потрапив у моск. полон, де перебував протягом 7-ми років. Підписавши перемир’я з Великим князівством Литовським (1503), Рос. д-ва звільнила з полону литов. в’язнів, не відпустивши лише О. Вел. кн. моск. Іван III Васильович намагався схилити князя пе-
692 ОСТРОЗЬКИЙ
рейти до нього на службу. Зрозумівши, що ін. шляхом не визволитися, О. 18 жовтня 1506 вже після смерті вел. кн. моск. Івана III Васильовича підписав «заручний лист», тобто склав письмову присягу, на вірність новому вел. кн. моск. Василію III Івановичу. За це О. був обдарований значними земельними маєтками, включений до ради великого князя московського та призначений керівником військ. відділу, що мав захищати прикордонні території Рос. д-ви від татар. нападів. Отримавши в такий спосіб волю, О., як тільки видалася нагода, використав її для повернення і 25 вересня 1507 прибув до Вільна (нині м. Вільнюс). За вірність король польс. Сигізмунд I, котрий після смерті Олександра (1506) став польс. королем і великим князем литовським, не тільки повернув йому всі колишні уряди, але й надав нові — маршалка Волин. землі та луцького старости — і обдарував новими земельними маєтками. В руках кн. О. зосередилася юрисдикція над більшістю укр. території, що входила до складу ВКЛ. Після повернення з полону зусилля князя були спрямовані на відсіч татар. нападам та боротьбу з Рос. д-вою. Збереглися свідчення про битви гетьмана з татарами на теренах Галичини (1509), Білорусі (1508, 1510, 1511), Волині (1512, 1516), Київщини (1527). Блискуча перемога над татарами була одержана під м. Вишнівець на Волині (1512; див. Вишнівецька битва 1512), котра закріпила за ним славу видатного полководця і де було визволено 16 тис. бранців та відбито 10 тис. коней. Переможно закінчилася битва над р. Ольшаниця на Київщині (1527), під час котрої було відбито 40 тис. бранців (за М.Бєльським) і 80 тис. (за М.Стрийковським). Гучна перемога була одержана в битві з рос. військом під Оршею (1514; див. Оршанська битва 1514). Проте О. знав і поразки, зокрема від татар під м. Сокаль (1519), де загинуло троє рус. князів та багато шляхтичів. За військ. заслуги тогочасні автори порівнювали О. з героями антич. та священної історії. На ознаменування його заслуг перед ВКЛ король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I змінив існуючий
порядок місць у сенаті і признав за О. як за троцьким воєводою перше місце серед світських сенаторів. 17 липня 1522 О. було надано привілей запечатувати листи червоним воском, що було привілегією коронованих осіб. Вважається протектором правосл. церкви, документально зафіксовано його пожалування на храми і монастирі. На його клопотання 1511 король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I підтвердив право київ. правосл. ієрархів на автономний церк. суд та адм. управління без втручання світської влади. Не раз обдарований за свої заслуги великими князями литовськими величезними земельними наданнями, О. став творцем майнової потужності одного з найбільших доменів, зайнявши наприкінці життя 4-те місце серед найбільших землевласників ВКЛ. За першим переписом русько-литов. війська 1528, виставив зі своїх маєтків 426 вершників. Найчастіше мешкав у своїй резиденції — м. Турів. Одружувався двічі: уперше — з донькою новогрудського воєводи, княжною Тетяною Семенівною Гольшанською (1509), удруге — із княгинею Олександрою Семенівною Слуцькою, двоюрідною онукою останнього київ. кн. Семена Олельковича. Від першого шлюбу мав сина Іллю (н. 1510), від другого — сина Василя (Василя-Костянтина; н. 1526 або 1527) та доньку Софію, котра померла у дитячому віці. П. у м. Турів. Згідно із власним розпорядженням був похований у Свято-Успенському соборі Києво-Печерської лаври (24 вересня 1530). 1579 його син Василь-Костянтин встановив над похованням мармуровий скульптурний надгробок роботи відомого львів. скульп. Себастіана Чешека. Скульптурна композиція, де гетьман був зображений у позі сплячого рицаря, загинула під час Другої світової війни, коли собор було підірвано (1941). Дж.: Древняя российская вивлиофика, ч. 3. М., 1788; Собрание государственных грамот и договоров, т. 1. СПб., 1813; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 1. СПб., 1861; Archiwum ksi-]-t Lubartowicz\w-Sanguszk\w w Slawucie, t. 1—
4. Lw\w, 1887—90; Волынская краткая летопись. В кн.: ПСРЛ, т. 35. М., 1980; Acta Tomiciana, t. 1—7, 9—11; Biblioteka Zakladu Narodowego imenia Ossolin`skich Polskiej Akademii Nauk, Dzial R=kopis\w, nr. 3669/II. Літ.: Niesiecki K. Herbarz Polski, t. 7. Lipsk, 1841; Genealogia domu Ostrogskich. Wilno, 1871; Голубев С.Т. По поводу двух сообщений о князе Константине Ивановиче, Острожском. «Труды Киевской духовной академии», 1877, № 4; Романовский Л.М. О Константине Ивановиче князе Острожском. В кн.: Труды третьего археологического съезда в России, т. 2. К., 1878; Петров Н.И. Две надгробные надписи конца XVII века Константину Ивановичу и Константину Константиновичу князьям Острожским. «Чтения в Императорском обществе Нестора летописца», 1879, кн. 1; Boniecki A. Poczet rod\w w Wielkiem ksi=stwie Litewskiem w XV—XVI wieku. Warzsawa, 1883; Wolff J. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego ksi=stwa Litewskiego: 1386—1795. Krak\w, 1885; Максимович М. Письма о князьях Острожских к графине А.Д. Блудовой. К., 1886; Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od kon`ca czternastego wieku. Warszawa, 1895; Ярошевич А. Ревнитель православия князь Константин Иванович Острожский (1461—1530) и православная литовская Русь в его время. Смоленск, 1896; Власьев Г.А. Князья Острожские и Друцкие. «Известия Русского генеалогического общества» (СПб.), 1911, вып. 4; Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga: Materialy do historyi Wolynia. Krak\w, 1913; Быков Н.П. Князья Острожские и Волынь. Пг., 1915; Власьев Г.А. Потомство Рюрика, т. 2, вып. 1. Пг., 1918; Charkiewicz W. «Scipion Ruski» Konstanty Iwanowicz ksi-]e Ostrogski. Wilno, 1934; Lewicki K. Ksi-]=ta Ostrogscy w slu]bie Rzeczypospolitej. «Rocznik Wolyn`ski» (R\wne), 1938, t. 7; Ochman`ski J. Organizacja obrony w Wielkim Ksi=stwie Litewskim przed napadami Tatar\w Krymskich w XV—XVI wieku. «Studia i Materialy do Historii Wojskowos`ci» (Warszawa), 1960, N 5; Wojtkowiak Z. Ostrogski K.I. В кн.: Polski slownik biograficzny, t. 24/3. Warszawa, 1979; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 7. К., 1995; Ульяновський В. Відоме і невідоме з біографії та діяльності князя К.І. Острозького. В кн.: Острозька старовина. Львів, 1995; Войтович Л. Родина князів Острозьких. «ЗНТШ» (Львів), 1996, т. 231; Яковенко Н. Костянтин Острозький. В кн.: Історія України в особах: Литовсько-польська доба. К., 1997; Мицько І. Синодики монастирів як унікальне джерело української генеалогії: князі Острозькі: Статті. Львів, 2000; Ворончук І. Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року). К.—Старокостянтинів, 2001; Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. Torun`, 2002; Ульяновський В.
«Славний для всіх часів чоловік»: князь Костянтин Іванович Острозький. Острог, 2009. І.О. Ворончук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Костянтин Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
