ОРІХОВСЬКИЙ Станіслав (Orzechowski Stanis»aw; 1513—1566) — письменник-публіцист, мислитель та історик. Н. в с. Оріховці, що належало до Перемишльської єпархії (Руське воєводство), у сім’ї окатоличеного укр. шляхтича Станіслава Оріховського і шляхтянки Ядвіги Баранецької — доньки правосл. священика. О. здобув ґрунтовну гуманістичну освіту: від 1526 навч. в Краківському ун-ті, пізніше здійснив тривалу освітню мандрівку до Німеччини та Італії. 1543 повернувся на Батьківщину, оселився в родовому маєтку і став катол. священиком. О. усвідомлював себе «політичним поляком», тобто повноправним громадянином шляхетської Польс. д-ви і станового шляхетського сусп-ва. Водночас його вирізняло рус. (укр.) етнокульт. самоусвідомлення, він називав себе Роксоланом, Русином, прихильно ставився до правосл. церк. традиції. Літературно-публіцистична діяльність О. дістала визнання в тогочасній Європі. Великої популярності набули його твори, в яких висвітлювалася
тема згуртування християн. країн задля відсічі турец. агресії. Дві промови О. «Про турецьку загрозу» (1543, 1544) не раз перевидавалися в Римі, Базелі, Франкфурті. Його «Промову на похоронах польського короля Сигізмунда Ягеллона» було вміщено до антології «Промови славетних мужів», що побачила світ 1559 у Венеції (пізніше кілька разів перевидавалася у Венеції, Парижі, Кельні). Протягом 1547—48 О. був офіціалом та ген. вікарієм Перемишльської дієцезії. Усупереч целібату (догмату безшлюбності катол. духовенства) 1551 він одружився, що стало причиною гострого конфлікту з верхівкою Римо-катол. церкви. У низці своїх творів («Промова в справі закону про целібат», «Супліка до найвищого понтифіка Юлія III про схвалення взятого шлюбу» та ін.) виступав проти целібату, ставив під сумнів доцільність підпорядкування світської влади духовній. У працях, написаних у 1560-х рр., — «Діалог, або розмова щодо екзекуції Польської Корони», «Квінкункс, тобто взірець устрою Польської держави», «Політія Польського королівства» та ін. — солідаризувався з окремими вимогами учасників політ. боротьби в Польщі за реформи в інтересах середньої шляхти; обстоював думку про необхідність унії Королівства Польського і Великого князівства Литовського. У цей період О. дедалі більше схилявся до контрреформаційних за своєю спрямованістю ідей. З позицій шляхетської ідеології О. розробив концепцію ідеального політ. устрою (т. зв. політія Королівства Польського), що базувалася, зокрема, на ідеях шляхетської правової д-ви, соціальної вищості шляхти, постулаті священицького верховенства щодо світської влади. Деякі істор. праці О. були надруковані після його смерті, у т. ч. 1611 — «Аннали» («Хроніки польські: від смерті Сигізмунда I). Як тогочасний історик О. дотримувався ренесансних риторичних історіографічних канонів, проте не відійшов від засад середньовічного провіденціалізму. Дж.: Українська література ХIV— ХVI ст. К., 1988; Українські гуманісти епохи Відродження, ч. I. К., 1995.
Тв.: Zycie Jana Tarnowskiego. В кн.: Zycia Slawnych Polakow, t. 4. Lipsk, 1837; Kroniki Stanislawa Orzechowskiego. Sanok, 1858; «Fidelis subditus» w redakcji 2-ej z r. 1548. Warszawa, 1908; Wybor pism. Warszawa—Wroc»aw—Krak\w, 1972; Policyja Krуlestwa Polskiego na ksztalt Arystotelsowych polityk. PrzemyСl, 1984; Твори. К., 2004. Літ.: Сумцов Н.Ф. Станислав Ориховский. «Киевская старина», 1888, ноябрь; Голенищев-Кутузов И.Н. Гуманизм у восточных славян (Украина и Белоруссия). М., 1963; Наливайко Д.С. Станіслав Оріховський як український латиномовний письменник Відродження. В кн.: Українська література ХVI—ХVIII ст. та інші слов’янські літератури. К., 1984; Starnawski J. Dzieje wiedzy o literaturze polskiej (do koЅca wieku XVIII). Wroc»aw, 1984; Наливайко Д.С. Українське літературне барокко в європейському контексті. В кн.: Українське літературне барокко. К., 1987; Нічик В.М. та ін. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVI — початок ХVII ст.). К., 1990; Сас П.М. Проблема людини в творчості українського письменника ХVI ст. С. Оріховського. В кн.: Україна і Польща в період феодалізму. К., 1991; Encyklopedia Historii Polski: Dzieje polityczne, t. 2. Warszawa, 1995; Наливайко Д.С. Станіслав Оріховський. В кн.: Історія України в особах: Литовсько-польська доба. К., 1997; Вирський Д.С. Ст. ОріховськийРоксолан як історик та політичний мислитель. К.—Кременчук, 2001; Kochler K. Stanic»av Orzechowski y dylemati humanizmu renesansowego. Krak\w, 2004; Множинська Р.В. Релігійно-філософські погляди Станіслава Оріховського. К., 2007; Литвинов В.Д. Україна в пошуках своєї ідентичності. XVI — початок XVII століття: Історико-філософський нарис. К., 2008. П.М. Сас.
тягом 1822—29 — директором Рішельєвського ліцею в Одесі. Поряд із широкою мед. практикою займався наук. діяльністю. Є одним з авторів колективної праці «Польова хірургія». 1804 в «Северном вестнике» була видрукувана його праця «История о карпато-росах», а 1826 в «Трудах и записках Общества истории и древностей российских» — «О юго-западной России». 1806 за заслуги в різних галузях науки Кенігсберзький ун-т присвоїв О. вчені ступені магістра словесних наук і д-ра філософії, а Дерптський ун-т — д-ра медицини. Був обраний почесним членом Петерб. АН, а також багатьох зарубіжних наук. товариств. П. у м. Одеса. Літ.: Флоренский А. Заметки И. Орлая о Карпатской Руси. Ужгород, 1928; Задорожній В.Є. Почесний член Російської академії наук (до 200річчя від дня народження І.С. Орлая). «УІЖ», 1970, № 6; Невичерпна духовна криниця Орлая. «Голос України», 1995, 10 листопада. П.І. Скрипник.
пляється у письмових джерелах укр. земель 1-ї пол. 17 ст. Вартість О. складала 1 Ѕ гроша, що відповідало польс. півтораку; 2) чеська назва польс. півгрошів, які поширилися на чеських землях у 15 ст. Назва монети походить від зображення на її аверсі держ. герба Польщі — орла. Літ.: Зварич В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. Тернопіль—Львів, 1998. Р.М. Шуст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОРІХОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
