ОЛІЙНИК Борис Ілліч (н. 22.10. 1935) — поет, публіцист, літературознавець, журналіст, громад. і політ. діяч. Дійсний член АН УРСР (1990; із 1991 — АН України, із 1994 — НАН України). Герой України (2005). Н. в с. Зачепилівка Новосанжарського р-ну Полтав. обл. Друкується з 1948. По закінченні ф-ту журналістики Київ. ун-ту (1953—58) працював у редакціях газ. «Молодь України» та журналів «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна». Із 1963 — член Спілки письменників України. 1971—74 — заст. голови правління Спілки письменників України, 1976—91 — секретар правління Спілки письменників СРСР; секретар правління Спілки письменників України (1971—73 та з 1976), секретар парткому Київ. орг-ції Спілки письменників України, член ЦК КПУ і ЦК КПРС. Депутат ВР УРСР 10-го і 11-го скликань; 1989—91 — нар. депутат СРСР, 1991 — радник Президента СРСР. Із 1987 — голова Українського фонду культури, 1992—94 — також гол. наук. співробітник Ін-ту нац. відносин і політології НАН України. Нар. депутат України від КПУ 13-го (із 1994) та 14-го (із 1998) скликань; голова К-ту ВР України в закордонних справах і зв’язках із СНД (з липня 1998); член президії ЦК КПУ (з червня 1993), член Комісії з держ. нагород України при Президентові України (із лютого 1997). Віце-президент Парламентської асамблеї Ради Європи (із лютого 1998). Голова К-ту з Нац. премії України ім. Т.Шевченка. Автор понад 50-ти поетичних збірок, історико-літ., критичних і публіцистичних праць. У своїй поетичній творчості О. порушує широкий спектр філософськоморальних проблем, майстерно використовуючи різні віршовані розміри, психологічні тональності, довірливі інтонації, фольклорну притчевість, казковофантастичну химерність, алегоричну та символічну образність (поеми «Дорога», «Доля», «Рух», «Урок», «У дзеркалі слова», «Поворотний круг», «Сиве сонце моє, пам’яті матері», «Трубить Трубіж» та ін.). На тексти О. створили низку пісень композитори О.Білаш, Л.Дичко, І.Карабиць, В.Кирейко,
П.Майборода, В.Тилик та ін. Деякі твори та збірки О. перекладені російською та мовами ін. народів СРСР і зарубіжних країн. Лауреат Респ. комсомольської премії ім. М.Островського (за збірки «Б’ють у крицю ковалі», 1962, та «Двадцятий вал», 1964), Держ. премії СРСР (за збірку «Стою на земле», 1975), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (за збірки «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума про місто», 1983), Міжнар. премії ім. Г.Сковороди (1994), премії ім. В.Сосюри (за збірку «Прости і одведи», 2008), Всеюгославської премії «Рицарське перо» (1998), імені М.Шолохова (2001). Нагороджений орденами СРСР, орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го (1995) і 4-го ст. (1999), орденом Пошани Міжнар. кадрової академії (2000), орденом Свободи (2008) та орденом «Честь, пошана, пам’ять» (2008), «Нестора-Літописця» 1-го ст. (2006). Тв.: Вибрані твори, т. 1—2. К., 1985; Поворотний круг: Вірші та поеми. К., 1989; Размышления и уроки: Заметки писателя. К., 1991; Два роки в Кремлі. Дніпропетровськ, 1992; Відступник, або два роки в Кремлі. Ужгород, 1993; Будьмо взаємно точні, колеги!: Нотатки до бесіди із справжніми демократами. Дніпропетровськ—К., 1994; Шлях: Вірші та поеми. К., 1995; Трубить Трубіж: Вірші та поеми. Запоріжжя, 1997; К., 1998; Біла мелодія: Лірика. К., 1999; Князь тьми: Відкритий лист Михайлу Горбачову. К., 2008; Твори, т. 1—6. К., 2008. Літ.: Новиченко Л. Поезія на марші. В кн.: Олійник Б. Істина: Вибрані поезії. Поеми. К., 1976; Лубківський Р. На лінії вогню. В кн.: Лубківський Р. Многосвіточ: Літературно-критичні нариси. К., 1978; Сивокінь Г. Визначеність таланту: Літературно-критичні нариси. К., 1978; Микитась В. Борис Олійник. К., 1979; Ільницький М. На спокій права не дано: Поезія Б. Олійника. К., 1980; Письменники Радянської України: 1917—1987. К., 1988; Клочек Г.Д. Поетика Б. Олійника: Літературно-критичний нарис. К., 1989; Караванський С. Відкритий лист до поета-академіка Бориса Олійника червня 1991 р. «Визвольний шлях», 1991, № 10; Діалог Ю. Константинова з Б. Олійником. «Дніпро», 1993, № 7/9; «Доки є дорога й рух...»: Борису Олійнику — 60! «Вітчизна», 1995, № 9/10; Хто є хто в Україні. К., 1997; НАНУ: Персональний склад: 80 років. К., 1998; Гаман В. «Політика політикою, а перша любов — це таки поезія»: Розмова з поетом Б. Олійником. В кн.: Гаман В. Богодухів, або люди з Божою іскрою. К., 1999; Іванчук Р.
587 ОЛІЙНИК
Б.І. Олійник.
588 ОЛІЙНИЧУК
Дороги вольні і невольні. Львів, 1999; Імена України: Біографічний щорічник, 1999. К., 1999; Ткачук М. Писать — як жити: Поеми Бориса Олійника. В кн.: Ткачук М. Інтерпретації (літературно-критичні статті, творчі портрети українських поетів ХХ ст.). Тернопіль, 1999; Хто є хто в Україні. К., 1999; Славинський М. «Останньому романтику» сучасної української поезії Борису Олійнику — 65. «Хрещатик», 2000, 24 жовтня; Погребний А. Літературні явища і з’яви. Ніжин, 2007; Свалова М. Публіцистика Б. Олійника: Тематика й проблематика, актуальність та суспільна значущість. В кн.: Українська журналістика: Умови формування та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. Черкаси, 2007; Шевченківські лауреа-
ти, 1962—2007: Енциклопедичний довідник. К., 2007; Салига Т. У замкненому полі болю: Неполемічні нотатки про творчість Бориса Олійника. «ЛУ», 2008, 25 вересня. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЛІЙНИК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
