ОЛИКА — с-ще міськ. типу Ківерцівського р-ну Волинської області. Розташов. при впадінні р. Осинище в р. Путилівка (прит. Горині, бас. Дніпра). Населення 3,2 тис. осіб (2001).
Олика. Замок Радзивіллів. Фото початку 21 ст.
Археол. дані дають підстави припускати, що О. існувала вже в давньорус. часи як одне з периферійних поселень навколо літописного міста Чемерин. Поширена думка, що О. вперше згадана в Іпатіївському літописі під 1149; насправді ж там ідеться не про населений пункт, а про однойменну річку, яка тепер має назву Осинище. У джерелах О. вперше згадана як село під 1433, як місто — під 1539. Через О. проходив шлях із Києва на Луцьк і Володимир (нині м. ВолодимирВолинський; див. Олицький гостинець), що сприяло розвиткові міста. Із поч. 16 ст. тут існує замок, яким із 1533 володіли Радзивілли. 1564 О. отримала магдебурзьке право і герб, 1586 стала центром Олицької ординації (невідчужуваного і неподільного земельного володіння), першим ординатом якої був кн. С.Радзивілл. Найбільше піднесення О. пережила в 1-й пол. 17 ст., коли була одним із найбільших міст Волинського воєводства. О. складалася із замку (див. Олицький замок), власне міста (середмістя) і 3-х передмість — Завороття (Миловиці), Залісочого і Турчина. Середмістя і два перших передмістя мали земляні фортифікації. 1450 (або 1460) в О. споруджено костьол святих Петра і Павла — найдавніший зі збережених на Волині мурованих костьолів (у 16 ст. деякий час функціонував як кальвіністський збір — молитовний дім). 1635—40 збудовано мурований костьол Святої Трійці (архітектори — Б.Моллі і Дж.Маліверно), при якому діяв колегіум під опікою Замойської академії. 1648 місто захопили, пограбували і спалили козаки. У 2-й пол. 17 ст. О. почала занепадати, що було пов’язане як із заг. погіршенням політ. й екон. ситуації
в Речі Посполитій, так і з тим, що князі Радзивілли більше не мешкали в О. Після переходу Волині до складу Російської імперії (1793) О. — приватновласницьке містечко Дубенського пов. Волинської губернії. У 1-й пол. 19 ст. тривав занепад, чому сприяло перенесення торг. шляху, який тепер обминав О. Етнічний склад населення змінився за рахунок збільшення частки євреїв (від 2-ї пол. 19 ст. і до 1942 вони становили близько половини мешканців) і відповідного зменшення частки українців та поляків. Деяке пожвавлення настало після того, як у 1870-ті рр. за 9 км від містечка пролягла залізниця. Із листопада 1917 О. — у складі Української Народної Республіки. У грудні 1917 владу захопили більшовики, у лютому 1918 прийшли нім. війська, які відновили владу УНР. У квітні—грудні 1918 О. — у складі Української Держави, потім — УНР (Директорія). Улітку 1919 О. окупована польс. військами, яких на короткий час влітку 1920 змінили червоні. Із 1921 — у складі Польщі. У міжвоєнний період — центр гміни Дубенського (із 1924 — Луцького) пов. Волин. воєводства. Попри невисокий рівень екон. розвитку міста магістрат вкладав значні кошти у благоустрій: розпочалося брукування вулиць й обсадження їх деревами, було влаштовано водогін, запроваджено електрифікацію, постійне автобусне сполучення та пожежну охорону. Діяли укр., єврейс. і польс. громад. орг-ції. 1940, після приєднання Зх. Волині до СРСР, статус О. був знижений з міста до с-ща міськ. типу. 1940—57 — райцентр. Із 29 червня 1941 по 2 лютого 1944 була окупована нацистською Німеччиною. У березні 1942 тут було створено єврейс. гетто, в’язнів якого розстріляли в червні 1942. Більше сотні мешканців О. примусово вивезли до Німеччини. Пам’ятки арх-ри: у самій Олиці — замок (16—18 ст.), костьол святих Петра і Павла (1450), костьол Святої Трійці (1635—40); у с. Залісоче (колишнє передмістя Олики) — Луцька брама міських укріплень (1630-ті рр.) і Стрітенська церква (1784). Літ.: ІМіС УРСР: Волинська обл. К., 1970; Колосок Б. Оборонні комплекси XVI—XVII ст. Олики, Бере-
585 ОЛИКА
586 ОЛИЦЬКИЙ
стечка, Володимира-Волинського. В кн.: Фортифікація України: Матеріали міжнародної конференції з проблем охорони фортифікаційних споруд в Україні. Кам’янець-Подільський, 1993; Терський С. Олика: Історичний нарис. Львів, 2001; Боярчук П. Про що мовчить стара Олика. Web: http://prosto.lutsk.ua/news/pro-shchomovchit-stara-olika-1; Наконечный В. Холокост на Волыни: Жертвы и память. Web: http://www.shorashim.narod.ru/case_nakonechniy.htm. Д.Я. Вортман.
Прорис печатки житомирського підстарости Івана Олізара-Волчковича. 1571.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОЛИКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
