НОВОУКРАЇНКА — місто Кіровоградської області, райцентр. Розташов. на р. Чорний Ташлик (прит. Синюхи, бас. Пд. Бугу). Населення 19,1 тис. осіб (2005). 1753 територія майбутнього міста була передана Новослобідському козац. поселенню, на базі якого 14 травня 1754 був сформований Новослобідський козацький полк. Точну дату заснування міста не встановлено. Донедавна загальноприйнятою датою вважався 1754, коли на правому березі р. Помічна (прит. Чорного Ташлику), неподалік від впадіння р. Грузька в Чорний Ташлик, почалося спорудження фортеці Павлівськ. Однак достовірних даних про існування фортеці до 1770 не виявлено (ймовірно, що недобудована фортеця була зруйнована 1769 татарами). 1764 Новослобідський козац. полк був переформований у Єлизаветградський пікінерний полк, а його територія ввійшла до
Новоукраїнка. Районна дитяча бібліотека. Пам’ятка архітектури кінця 19 — початку 20 ст. Фото 2005.
складу Єлизаветградської провінції Новоросійської губернії. Від 1770 поселення Павлівськ згадується як ротне і штаб-квартира Молдов. гусарського полку, сформованого з турец. підданих правосл. віросповідання, які перейшли на бік Росії під час російсько-турец. війни, розпочатої 1768. Німецький учений, природознавець, академік Й.-А.Гільденштедт, який відвідав Павловський шанець 1774, писав, що початок поселенню було покладено 1769, а «раніше тут ніхто не жив». 1773 Павлівськ (від 1771 — Новопавлівськ) офіційно отримав статус посаду і став повітовим центром Новорос. губернії. Після поділу 1802 Новорос. губернії Новопавлівськ — у складі Миколаївської губернії, 15 травня 1803 перейменованої на Херсонську губернію. З утворенням 1817 системи військових поселень у Новопавлівську стояв ескадрон 1-го Укр. уланського полку. У зв’язку з розташуванням у Павлівському посаді штабу 1-го Укр. уланського полку 1830 його перейменували на Новоукраїнку. Військові поселення 2-го резервного кавалерійс. корпусу, до якого входила 3-тя Укр. уланська д-зія, були поділені на 8 округів. Н. була центром 5-го кавалерійс. округу. Після скасування системи військ. поселень і відновлення Єлизаветградського пов. (1865) ескадронні села стали його волосними центрами. Н. від 1858 знову почала називатися посадом Павлівськом (інколи з додаванням уточнення — Новоукраїнка). У подальшому й до рад. часів містечко перебувало в складі Єлизаветградського пов. Херсон. губ. Залізниця Одеса—Кременчук (пізніше Одеса—Харків) зв’язала його з пром. районами Лівобережної України та з чорномор. портами. Наприкінці 1890-х рр. у містечку було 80 дрібних підпр-в. На найбільшому з них — паровому млині купця Варшавського (збудований 1894) — працювало 100 робітників. За даними подвірного перепису 1883—85, 72 % мешканців (1455 дворів) Н. жили із хліборобства. Щороку в Н. відбувалося 2—3 ярмарки.
1917—20 влада в Н. належала Українській Народній Республіці (листопад 1917 — січень 1918, березень—квітень 1918, грудень 1918 — лютий 1919), більшовикам (січень—березень 1918, лютий— серпень 1919), Українській Державі (квітень—листопад 1918), денікінцям (серпень 1919 — січень 1920). У березні—листопаді 1918 Н. була під контролем австро-нім. військ. Після остаточного встановлення рад. влади (січень 1920) Н. — у складі Херсонської (перейменованої в березні 1920 на Миколаївську) губернії. Від 5 квітня 1921 до 24 травня 1922 — центр Новоукр. р-ну Єлизаветградського пов. Із 7 березня 1923 — районний центр Єлизаветградської округи (від 8 липня 1924 — Зінов’євська округа) Одеської губернії. Від лютого 1932 — у складі Одеської області. 1938 Н. отримала статус міста, від січня 1939 — у складі Кіровогр. обл. У 1920—30-х рр. в Н. з’явилися теплова електростанція, елеватор, цегельний з-д, з-д фруктових вод, маслосирзавод, наприкінці 1950-х рр. — цукровий з-д. Під час гітлерівської окупації (1 серпня 1941 — 17 серпня 1944) Н. входила до Миколаїв. ген. округу, підпорядкованого райхскомісаріатові «Україна». На станції Адабаш створено концентраційний табір для рад. військовополонених, де було замучено й розстріляно понад 10 тис. осіб. Діють підпр-ва харчової та переробної пром-сті. У Н. діють 2 церкви — св. благовірного кн. Олександра Невського і Свято-Покровська. На теренах міста — природний заказник Явдокимівський та пам’ятка природи — Ташлицькі Скелі. У Н. народилася укр. співачка, нар. арт. СРСР Л.Сергієнко. Інтернет-сайт міста: http:// novoukrainka.ucoz.ua. Літ.: ІМіС УРСР: Кіровоградська область. К., 1972; Кабузан В.Н. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII — первой половине XIX в. (1719— 1858). М., 1976; Заповідні куточки Кіровоградської землі. К., 1999; Шевченко С.І. Українська доля Нової Сербії: Історичні нариси з минулого Кіровоградщини: Кіровоградщина в українсько-сербських зв’язках (1752— 2002). Кіровоград, 2004; Державний
архів Кіровоградської області: Анотований реєстр описів: Довідник. Кіровоград, 2008; Кіровоградщина: Історія. Традиції. Сучасність: До 70-ї річниці утворення Кіровоградської області. Кіровоград, 2009. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НОВОУКРАЇНКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
