НІКОПОЛЬ — місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області, райцентр. Порт на р. Дніпро (Каховське водосховище). Населення 147,8 тис. осіб (2001). Із кінця 16 ст. на місці сучасного Н., в урочищі Микитин Ріг (уперше згадується Е.Лясотою під 1594) існувала контрольована запороз. козаками переправа через Дніпро — Микитин перевіз. 1639 в районі стародавньої переправи козаки на чолі з Ф.Лінчаєм збудували фортецю — Микитинську Січ, яка проіснувала до 1652. Під час російсько-турецької війни 1735—1739 біля перевозу діяла рос. застава, а після закінчення війни — введений карантин. На місці застави виникла козац. слобода, яку стали називати м-ком Микитине (уперше згадується 1740). 1775 перейменоване у Слов’янськ, 1782 — на місто Нікополь. 1784 Н. — містечко Катериносл. пов. Новоросійської губернії. У 18 ст. через Н. проходив чумацький шлях із Лівобережної України в Крим. З 1806 Н. — містечко Олександрівського пов. Катеринославської губернії. Під час Кримської війни 1853— 1856 в Н. зусиллями хірурга М.Пирогова організовано тимчасовий військовий шпиталь. Із початком видобування марганцевої руди в Нікопольмарганцевому басейні в місті 1885 засновано з-д землеробських машин та ін-
вентаря, 1896 — чавуноливарний з-д. На поч. 20 ст. екон. розвиткові міста сприяло завершення буд-ва 1903 залізниці Кривий Ріг — Н. — Олександрівськ (нині м. Запоріжжя). У травні 1919 в місті засновано нар. музей красних мист-в, згодом — Нікопольський держ. краєзнавчий музей. Із 1923 Н. — районний центр Криворізької округи. 1928 Н. надано статус міста, а з 1937 — міста обласного підпорядкування Дніпроп. обл. У ході рад. індустріалізації 1935 в місті збудоване одне з найбільших підпр-в чорної металургії УРСР — Нікопольський південнотрубний металургійний з-д. У період Другої світової війни в місті під час окупації діяли підпільні групи на чолі з М.Хилинським, А.Кардашовим, Л.Хлястіковим. У серпні—жовтні 1941 поблизу Н. діяло об’єднання партизан. загонів під кер-вом А.Резниченка. У 1950—80-ті рр. Н. стає центром пром. вузла, основу якого становили підпр-ва металургії. 1966 став до ладу Нікопольський з-д феросплавів (осн. виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів). Екон. потенціал міста складають: металургійна, машинобуд., металообробна, легка та харчова галузі пром-сті. Літ.: ІМіС УРСР: Дніпропетровська область. К., 1969; Акимов А.С. Никополь: Путеводитель. Днепропетровск, 1988; Богуш М.П., Жуковський М.П. Перші згадки про Микитин Ріг (до питання про літочислення Нікополя). В кн.: Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства. Дніпропетровськ, 1990; Шапошников Г.С. Як виникло місто Нікополь. Нікополь, 1991; Грибовський В. Містечко Микитине і Микитин перевіз: Передісторія міста Нікополя. В кн.: Датування міста як проблема історичної урбаністики: Європейський та український досвід. Дніпропетровськ, 2008. О.Г. Бажан.
Гол. удару завдали війська 3-го Укр. фронту в напрямку с-ща Апостолове. 30 січня війська цього фронту почали наступ на допоміжних напрямках. 31 січня в наступ перейшло осн. угруповання, 5 лютого війська 3-го Укр. фронту визволили Апостолове. Війська 4-го Укр. фронту до 8 лютого очистили лівий берег Дніпра, у взаємодії з військами 3-го Укр. фронту визволили Нікополь. Війська 3-го Укр. фронту, долаючи опір противника, 22 лютого визволили Кривий Ріг і захопили плацдарм на правому березі р. Інгулець. Одночасно війська 4-го Укр. фронту форсували Дніпро в районі Великої Лепетихи та завдали удару противникові в пд.-зх. напрямку й до 29 лютого вийшли на рубіж Блакитне—Кагкарівка. Унаслідок Н.-К.н.о. було розгромлено нікопольсько-криворізьке угруповання вермахту (12 д-зій), рад. війська зайняли вигідну позицію для наступу на південь України та в Крим. О.В. Буцько.
403 НІМЕЦЬКО
Нілус П. Осінь.
поетів», «Золоті мрії», «Спогади про один парк», «Ефірні замки», «В парку»). На сторінках газет «Одесский листок», «Одесский вестник», «Южный альманах» Н. виступав як худож. критик. Не сприйнявши рад. влади, 1920 емігрував за кордон, помер в окупованому гітлерівцями Парижі. Літ.: Жаборюк А.А. Український живопис останньої третини ХIХ — початку ХХ століття. К.—Одеса, 1990; Афанасьєв В. П.О. Нілус. К., 1963. Т.І. Лазанська.
П.О. Нілус. Автопортрет. 1935.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НІКОПОЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
