НИКИФОРОВА Маруся (ім’я та по батькові — Марія Григорівна; 1885—03.09.1919) — одна з дієвих осіб повстанського руху в Україні 1918—1922. Н. на ст. Пологи Олександрівського пов., імовірно, в офіцерській сім’ї. 1903 вступила до складу Бойової організації Партії соціалістів-революціонерів. 1905 увійшла до групи анархістів-безмотивників. Першою відомою її справою було пограбування (з подвійним убивством) каси з-ду с.-г. машин в Олександрівську (нині м. Запоріжжя). 1908 за участь в експропріаціях та вбивствах була засуджена на 20 років каторги. Від смертного вироку її врятували вік та стать. 1 липня 1909 разом з 13 політкаторжанками втекла з жін. каторжної тюрми в Москві й через Владивосток та Японію емігрувала до США, де провела 3 роки. Там вона познайомилася з діячами анархістського руху В.Воліним, М.Черняком, М.Раєвським, Ароном та Фанні Барон. 1913 переїжджає до Іспанії, де навчала іспанських анархістів мист-ву бомбометання, секретам вибухової і терористичної справи. Звідти вимушено перебралася до Франції, де увійшла в коло П.Пікассо, А.Модільяні, О.Родена. Там її застав початок Першої світової війни. Н. вступила у франц. армію і закінчила офіцерську школу. Вона була єдиною жінкою-емігрантом, яка отримала офіцерські погони. 1916 в складі експедиційного корпусу була направлена до Греції. У квітні 1917 Н. повернулася до революц. Росії. Увійшовши до групи анархо-комуністів, у липні 1917 взяла участь у збройному виступі проти Тимчасового уряду. Після невдачі вернулася до Олександрівська й розпочала ство-
рення анархістських бойових загонів Чорної гвардії, діяльність якої згодом поширилася на Одесу, Миколаїв, Херсон, Мелітополь, Юзівку (нині м. Донецьк), Горлівку. На початку вересня 1917 за публічні заклики до повстання Н. заарештована за наказом комісара повіту Тимчасового уряду. У відповідь на арешт Н. почався страйк практично всіх підпр-в Олександрівська. Власті були змушені звільнити Н. 4—5 січня 1918 підняла повстання на допомогу «червоним» загонам М.Муравйова і В.Антонова-Овсієнка, які наступали на Олександрівськ. Згодом була призначена товаришем (заст.) голови революц. к-ту. Зі своїм чорногвардійським загоном (580 осіб, 2 гармати, 7 кулеметів, броньовик) Н. взяла участь у встановленні рад. влади у пд. Україні, Криму. Її дії відзначалися неймовірною жорстокістю. При захопленні Ялти її загоном був пограбований Лівадійській палац і розстріляно кілька десятків офіцерів, у Севастополі й Феодосії по-звірячому було убито більше 500 осіб. 28 січня 1918 загін Н. встановив рад. владу в Єлизаветграді (нині м. Кіровоград). Тут вона практично відразу увійшла в конфлікт з більшовиками і навіть обстріляла будинок революц. к-ту з гармат. Однак під тиском озброєних, по-більшовицьки налаштованих робітників та солдатів її загін вимушено покинув місто. У квітні 1918 під тиском австро-нім. частин загін Н. разом з ін. розрізненими пробільшовицькими загонами відійшов на територію РСФРР. Тут її заарештували в Ростові і судили за спробу розігнати більшовицький ревком в Єлизаветграді, перевищення влади, погроми та розстріли. Під час суду місц. анархісти заявили, що піднімуть повстання, якщо Н. не виправдають. Суд визнав її невинною, а також ухвалив рішення повернути зброю її загонові. 20 червня 1918 Н. була заарештована знову і відправлена до Москви, де до кінця вересня перебувала в Бутирській в’язниці. У жовтні її звільнили під поручительство команд. рад. війсь-
ками Пд. Росії В.Антонова-Овсієнка і члена Всерос. ЦВК А.Кареліна. Від грудня 1918 бере участь у бойових діях проти денікінців та інтервентів. Наприкінці грудня В.Антонов-Овсієнко призначив Н. команд. Вільної бойової дружини, яка ввійшла до складу військ Українського фронту. У березні 1919 Вільна бойова дружина приєдналася до бригади Н.Махна, яка формально входила до складу рад. Задніпровської дивізії. Там Н. займалася лише просвітницькою та мед. діяльністю. Однак уже на початку літа, посварившись, покинула Н.Махна. Улітку 1919 Н. разом з чоловіком — польс. анархістом-терористом Вітольдом Бжостеком — з’явилася в Москві, де розробляла плани терористичних актів проти більшовиків. За її участю в Москві була створена орг-ція «Анархісти підпілля», яким приписують вибух будівлі Моск. к-ту РКП(б) у Леонтьєвському провулку 25 вересня 1919. Наприкінці літа 1919 пробралася до Криму, маючи на меті підірвати ставку головнокомандувача Збройних сил Півдня Росії генерал-лейтенанта А.Денікіна. У Севастополі була заарештована і в ніч на 3 вересня за вироком військово-політ. суду була страчена (повішена) разом зі своїм чоловіком В.Бжостеком. Літ.: Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. М.—Л., 1928; Ермаков В.Д. «Маруся»: Портрет анархистки. «Социологические исследования», 1991, № 3; Кривенький В.В. Никифорова М.Г. В кн.: Политические партии России: Конец XIX— первая треть ХХ в.: Энциклопедия. М., 1996; Чоп В.М. Маруся Никифорова. Запорожье, 1998; Беленкин Б.Н., Леонтьев Я.В. «Черная тень революции» (атаманша Маруся Никифорова). «Отечественная история», 2002, № 4. О.І. Ганжа.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НИКИФОРОВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
