НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УСРР — відомство закордонних справ Рад. України, започатковане створенням 14 грудня 1917 (ст. ст.) в Харкові з’їздом рад нар. секретаріату з міжнац. справ рад. УНР на чолі з більшовиком С.Бакинським (Л.Бернгеймом; 1886—1939). Але принципові питання міжнародного характеру мали вирішуватися безпосередньо ЦВК Рад. України й урядом, тому фактично основним завданням відомства С.Бакинського стала координація ведення бойових дій рад. Росії й УНР Народного секретаріату проти Всевеликого Війська Донського й УНР Української Центральної Ради. Від початку зовнішньополіт. активність рад. України була пов’язана із дипломатією Рад. Росії на Брестських мирних переговорах 1918. Роль представників легітимного укр. уряду мала відіграва-
ти створена 12 січня 1918 (30 грудня 1917) ЦВК Рад. України місія в складі Ю.Медвєдєва (голова) та нар. секретарів В.Затонського й В.Шахрая, що ввійшла до складу рос. делегації. Делегація, на противагу представникам УЦР, не досягла помітного дипломатичного успіху. 1 березня 1918 в Полтаві нар. секретаріат з міжнац. справ був реорганізований у нар. секретаріат закордонних справ на чолі з В.Затонським, якого 4 березня змінив М.Скрипник (водночас голова Нар. секретаріату). Спільно з Ю.Коцюбинським і М.Врублевським він очолив надзвичайне повноважне посольство ЦВК Рад. України і Нар. секретаріату до Москви, де безуспішно намагався зберегти в РСФРР укр. радянські структури управління, але уряд В.Леніна не бажав втягнення Росії у війну з Німеччиною. Тому укр. рад. структури було розпущено (за офіц. версією, вони припинили функціонувати). У складі Тимчасового робітничо-селянського уряду України, сформованого в м. Суджа (нині місто Курської обл. РФ) 28 листопада 1918, зовнішньополіт. відомство не було передбачене, лише з його реорганізацією 28 січня 1919 в Харкові в РНК УСРР було запроваджено нар. комісаріат закордонних справ (НКЗС) на чолі з головою уряду Х.Раковським. Уже на серед. 1919 він став розгалуженою установою в складі 9-ти відділів, зокрема, дипломатично-консульського, правового, іноз. агентств, дипкур’єрів, загального, інформаційного й архівного. Однак системна розбудова апарату НКЗС УСРР розпочалася з 1920, коли було розроблено «Положення про Наркомат закордонних справ республіки», за яким на нього покладалися функції: дипломатичні зносини з іноз. д-вами за завданнями уряду; вироблення проектів міжнар. актів для затвердження їх верховною владою УСРР; кер-во діяльністю дипломатичних представництв і консульських установ; захист законних інтересів громадян УСРР за кордоном та іноземців в Україні; контакти з дипломатичним корпусом зарубіжних д-в; збір відомостей про соціально-екон., політ., культ. життя
іноз. д-в; ведення зовнішньополіт. пропаганди. На чолі відомства стояли нар. комісар із закордонних справ та колегія; нарком і його заступник затверджувалися Всеукраїнським центральним виконавчим комітетом за поданням уряду. Щодо добору й розстановки дипломатичних кадрів на перший план висувалася їхня лояльність до більшовицького режиму, належність до правлячої партії; керівники підрозділів центр. апарату й закордонних установ входили до парт. номенклатури. На засіданнях політбюро ЦК КП(б)У вирішувалися питання відрядження місій за кордон, їхні штати, кадрові переміщення. Діяльність і кадри НКЗС перебували під пильним контролем органів держ. безпеки: у штаті відомства був уповноважений політ. контролю ДПУ; іноз. відділ ДПУ (зовн. розвідка) вимагав від НКЗС різнопланової інформації про іноз. представників тощо. Реальна міжнар. діяльність уряду УСРР почалася після підписання Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921, юрид. підставою для неї був Договір про військовий і господарський союз між Російською СФРР та Українською СРР 1920, у преамбулі якого підкреслювалися незалежність і суверенність обох республік. Вже 14 лютого 1921 Ф.Кон і Ю.Коцюбинський підписали в Москві перший Договір мирний між Українською СРР і Литовською Демократичною Республікою. Тоді стався справжній «прорив» у справі міжнар. визнання УСРР та налагодження міждерж. відносин, передусім із д-вами, що виникли на теренах колиш. Російської імперії: договори з Грузією (31 січня 1921), Латвією (3 серпня 1921) та Естонією (25 листопада 1921). Поступово до кола країн, що підписали з УСРР міждерж. угоди, потрапили помітні європ. й азійські д-ви — Тимчасова угода між Австрією і РСФРР та УСРР 1921, Договір про дружбу і братерство між Українською СРР і Туреччиною 1922, Договір про поширення Раппальського договору 1922 на союзні з Російською СФРР республіки 1922 та ін. В цілому за станом на 1 травня 1923 урядом УСРР було підписано 45 міждерж. угод, 4 резолюції загально-
європ. конференції в Генуї та 7 угод з міжнар. орг-ціями. Тоді ж засновано низку дипломатичних представництв УСРР (повпредств), організація роботи яких була покладена на НКЗС: місія при РНК РСФРР (12 січня 1921), у Чехословаччині (травень 1921), Німеччині (вересень 1921), Польщі (жовтень 1921), Австрії (грудень 1921), хоча інколи представниками України за сумісництвом виступали голови дипмісій РСФРР. На поч. 1922 УСРР підтримувала якщо не де-юре, то де-факто відносини з більш як 10-ма країнами; у штатах зарубіжних повноважних представництв УСРР, затверджених колегією НКЗС, налічувалось 82 співробітники, зокрема: у Польщі — 36 (повпред О.Шумський), у Німеччині — 17 (повпред В.Ауссем), у Чехословаччині — 12 (повпред Михайло Левицький), в Австрії — 9 (повпред Ю.Коцюбинський), у Прибалтиці — 8 (повпред Є.Терлецький). У Великій Британії УСРР представляв за сумісництвом повпред РСФРР А.Красін, а в Італії — В.Воровський. У штаті центр. апарату НКЗС у Харкові, включаючи тех. персонал, працювало на той час 305 осіб, крім того, наркомат мав у Києві й Одесі своїх уповноважених з необхідним штатом, на які покладалося «забезпечення розв’язання на місцях питань, що виникали при застосуванні законів щодо іноземців, а також при виконанні обов’язків за міжнародними договорами». Історія існування НКЗС, як і дипломатії УСРР, виявилася досить короткою. 18 жовтня 1922 ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про згортання апарату НКЗС» і доручив заступникові глави НКЗС УСРР В.Яковлєву розпочати переговори з НКЗС РСФРР про об’єднання відповідних нар-
183 НАРОДНИЙ
Надзвичайне посольство УСРР в Анкарі (Туреччина). В центрі — заступник голови РНК УСРР М. Фрунзе. 1922.
184 НАРОДНИЙ
коматів. Закордонні представництва УСРР передбачалося тимчасово, на кілька місяців, залишити — Х.Раковський надіявся змінити ситуацію. 23 березня 1923 ЦК КП(б)У по його доповіді прийняв рішення просити політбюро ЦК РКП(б) переглянути питання про злиття НКЗС. Але на нараді з відп. працівниками нац. рад. республік і автономних областей у Москві 9—12 червня 1923 Х.Раковський і М.Скрипник зазнали поразки. Ще в серпні консулати і дипслужби УСРР були злиті з апаратом союзного НКЗС, апарат же республіканського НКЗС остаточно перестав існувати 20 вересня 1923. Натомість створювалося Управління уповноваженого НКЗС СРСР в Україні (при уряді УСРР), яке очолив О.Шліхтер. Для забезпечення ж інтересів УСРР її представник вводився до колегії НКЗС СРСР. Літ.: Українська РСР на міжнародній арені: Збірник документів (1917—1923 рр.). К., 1966; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). К., 1996; Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постаттях. К., 2001; Ведєнєєв Д. Нігілізм тут недоречний: Історія дипломатичної служби Радянської України 1917—1923 років. «Політика і час», 2001, № 6. В.І. Головченко.
рення у зв’язку з цим народного комісаріату оборони із загальносоюзного в союзно-республіканський наркомат». Закон увійшов поправкою до Конституції СРСР 1936 (ст. 18-а). Декларування наркомату оборони УРСР було спрямоване на досягнення сталінським кер-вом зовнішньополіт. (вступ УРСР до Організації Об’єднаних Націй, можливе приєднання інших країн до СРСР) та внутрішньополіт. (боротьба з Організацією українських націоналістів й Українською повстанською армією на західноукр. теренах тощо) завдань. У ході вироблення «Положень», які визначали структуру і функції респ. військ. відомства, проявилося прагнення укр. політ. еліти досягти розширення прав республіки у військ. сфері та небажання цього з боку союзного центру. Де-факто військ. відомство УРСР припинило своє існування в жовтні 1945, де-юре існувало до 1977: Військ. мін-во УРСР (Указ Президії ВР УРСР від 25 березня 1946), Мін-во оборони УРСР (Указ ВР УРСР від 10 квітня 1953). Нарком оборони УРСР — генерал-лейтенант В.Герасименко (11 березня 1944 — жовтень 1945). Літ.: Гриневич В. Утворення Народного комісаріату оборони УРСР у 1944 році: З історії однієї політичної гри. «УІЖ», 1991, № 5. В.А. Гриневич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УСРР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
