НАРІЖНИЙ Симон (30.01.1898— 23.07.1983) — історик, публіцист, редактор, музеєзнавець, громад. діяч. Н. в с. Сокілка (нині Кобеляцького р-ну Полтав. обл.) в козац. родині. У Сокілці 1907—09 отримав початкову освіту, 1917 в Кобеляках закінчив середню комерційну школу. 1915 був заарештований за звинуваченням у зберіганні й розповсюдженні забороненої літератури, що закликала до боротьби за автономію України. 1916 відбувся суд. процес, на якому було визначено міру покарання — з огляду на молодий вік, 8 місяців ув’язнення. 3 березня 1917 звільнений. 1918—22 — студент історико-філол. ф-ту Полтав. ун-ту. З 1919 — редактор укр. полтав. газ. «Рідне слово». 1921 — секретар Полтав. кооп. технікуму. Від 1922 — у Празі. 1922—27 навчався на філос. ф-ті Карлового університету, водночас 1922—26 —на філос. фті Українського вільного університету. В останньому 1927 блиску-
че захистив докторську дис. на тему: «Гетьманування Виговського, Хмельниченка та Тетері», яку керівник Д.Дорошенко вважав найліпшою наук. роботою на цю тему. 1928—32 викладав історію в Українському високому педагогічному інституті в Празі. Від 1933 — доцент, від 1938 — д-р філософії УВУ. 1933—45 викладав в УВУ на кафедрі історії України і Сх. Європи. Від 1927 — член Українського історично-філологічного товариства, 1929—44 — учений секретар цього т-ва. Виголосив 61 (із 611) доповідь на засіданнях т-ва. Брав участь у підготовці «Української загальної енциклопедії» (Львів—Станислав—Коломия, 1930—35). Секретар орг. комісії 2-го Укр. наук. з’їзду в Празі 1932. Досліджував історію козаччини, зокрема діяльність І.Виговського, Гадяцький договір 1658, моск. посольства в Україну в 17 ст., запороз. судочинство. Співпрацював з ужгородською «Свободою». Низку історіографічних студій присвятив вивченню наук. спадщини В.Антоновича, В.Біднова, М.Василенка, Я.Шульгіна та ін. Гол. працею вченого стало фундаментальне дослідження і водночас енциклопедичний довідник з історії укр. еміграції міжвоєнної доби, 1-й т. якого побачив світ у Празі 1942 (2-й т. незавершений). 1999 публікаціюреконструкцію за збереженими рукописами здійснено київ. архівістами. 1930—44 — заст. директора, 1945—48 — директор Музею визвольної боротьби України. Багато зробив у збереженні і популяризації, згодом у порятунку спадщини музею. До кінця життя був безпідставно звинувачений в тому, що фонди музею потрапили до рук більшовиків. З 1951 — в Австралії. Працював на фермі, заводі, але не полишав наукової діяльності. П. у м. Сідней (Австралія). 1998 на вшанування пам’яті Н. до сторіччя від дня його народження та 75-річчя заснування Укр. високого педагогичного інту ім. М.Драгоманова в Полтаві відбулася науково-практична конференція «Симон Наріжний та українська еміграція 20— 30-х рр. ХХ ст. у Празі». Праці: Московська служба Івана Виговського. «ЗНТШ», 1928, т. 149; Гетьманство Івана Виговського. В кн.: Науковий збірник Українського висо-
кого педагогічного інституту в Празі, т. 1. Прага, 1929; Гадяцька умова в світлі української історіографії. В кн.: Науковий ювілейний збірник Українського університету в Празі, присвячений Президенту ЧСР Т.Г.Масарикові, ч. 2. Прага, 1930; Полтавський університет. Париж, 1930; Нариси з історії середньовіччя: Мусульманський світ: Навчальний посібник. Прага, 1931; Українське шкільництво на Буковині. Ужгород, 1931; Ярослав Голь. Прага, 1931; Українські публікації до всесвітньої історії (матеріял для бібліографії). «Книголюб», 1931, кн. 3—4; Прийняття московських посланців в Українській державі 17 віку. Прага, 1932; Українська преса. Подєбради, 1934; Судівництво і кари на Запоріжжі. Прага, 1939; 15 літ діяльності Українського історико-філологічного товариства в Празі: 1923— 1938: Збірник Українського наукового інституту в Америці. Сент-Пол—Прага, 1939 (2-ге вид. Прага, 1940); Одеське товариство історії і старовини. Прага, 1941; Українська пісня за кордоном: Українська республіканська капела й хори української еміграції 20-х і 30-х рр. «Пробоєм» (Прага), 1941, ч. 6 (95); Шевченко в Музеї визвольної боротьби України (1936— 1941). Прага, 1941; Харківське історико-філологічне товариство. Прага, 1944; Матеріали до історії Музею визвольної боротьби України в Празі, вип. 1—3. Цюріх—Вінніпег, 1957—59; Як рятували Музей визвольної боротьби України. Цюріх, 1959; Історичне товариство Нестора літописця. «Український історик», 1975, т. 13, ч. 1—2 (45—46), ч. 3—4 (47—48), 1976, т. 14, ч. 1—4 (49—52); Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами: 1919—1939, ч. 1. Прага, 1942 (2-ге вид. — Львів—Кент—Острог, 2008); ч. 2. К., 1999. Літ.: Професор Симон Наріжний (1898—1983). «Український історик», 1983, № 2—4; Габар В. Наріжний Симон. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 3. Львів, 1996; Мушинка М. Музей визвольної боротьби в Празі та останній його директор Симон Наріжний. «Пороги» (Прага), 1998, № 1; Його ж. Симон Наріжний — найвизначніший музейник України. В кн.: Календар «Просвіти» на 1998 рік. Ужгород, 1998; Вішка О., Габар В. Наріжний Симон. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 6. Львів, 1999; Мушинка М. Симон Наріжний — літописець української еміграції міжвоєнного періоду. В кн.: Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції: 1919—1939, ч. 2. К., 1999; Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи, вип. 12: Матеріали науково-практичної конференції «Симон Наріжний та українська еміграція 20—30-х рр. ХХ ст. у Празі». Полтава, жовтень, 1998. К., 1999; Ковальчук О. Наріжний Симон. В кн.: Українські історики ХХ
175 НАРІЖНИЙ
С.П. Наріжний.
176 НАРОД
ст.: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 1. К.—Львів, 2003; Мушинка М. Музей визвольної боротьби України та доля його фондів: Історико-архівні нариси. К., 2005; Симон Наріжний. Web.: http://litopys.org.ua/cultur/cult32. htm; Пеленська О. Як комуністи знищили Український музей у Празі. Web.: http://www.svoboda-news.com/ 2003/11/5.htm; Її ж. Листи Сталінові від директора Українського музею, який працював у міжвоєнній Празі, не захистили музей від руйнації. Web.: http://www.radiosvoboda.org/articleprintview/899866.html. Т.Г. Боряк, О.О. Ковальчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАРІЖНИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
