МУШИНКА Микола (MuУinka MikulaУ; н. 20.02. 1936) — словац. учений-україніст. Д-р філол. н. (1992). Іноз. член Національної академії наук України (1997), завідувач н.-д. відділу кафедри укр. мови та літератури Пряшівського ун-ту. Н. в с. Курів (Бардіївський округ, Словаччина) в укр. сім’ї, один з перших випускників 1954 укр. середньої школи в Пряшеві (нині м. Прешов, Словаччина), навч. на перекладацькому відділі Ін-ту рос. мови та літератури в Празі (нині столиця Чехії), відвідував лекції з україністики проф. І.Панькевича в Карловому університеті. Від 1960 займається науково-дослідницькою роботою з україністики на філос. ф-ті Пряшівського ун-ту. 1967 в Карловому ун-ті захистив дис. з проблем слов’ян. фольклористики на звання канд. мистецтвознавства. 1972 під час «чисток» серед інтелігенції Чехословаччини звільнений з роботи в Пряшівському ун-ті за «антирадянську діяльність», зміг повернутися в цей
ун-т лише майже через 20 років, під час яких працював пастухом в артілі, кочегаром, але не перестав цікавитися наукою, друкувався на Батьківщині під псевдонімами і за кордоном. Після повної реабілітації 1990 очолив н.-д. відділ кафедри укр. мови та літератури Пряшівського ун-ту, де працює й досі. 1992 в Ін-ті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського АН України (нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України) в Києві захистив докторську дис. на тему: «Фольклорист В.Гнатюк і його місце в українській науці та культурі» і став першим іноз. громадянином, який отримав докторський ступінь в незалежній Україні, а 1997 обраний іноз. членом НАН України. Результатом невтомної довголітньої науково-пошукової діяльності академіка М. є понад 1 тис. наук., документальних й науково-популярних робіт, у т. ч. кілька десятків монографічних праць з народознавства, літературознавства, мистецтвознавства, історії та сучасного життя українців у всьому світі, які друкувалися в різних країнах — США, Канаді, Франції, Німеччині, Югославії, Чехії, Австралії і, звичайно, в Словаччині та Україні. Йому належить особливо значна роль у пошуках, збиранні й публікації архів. джерел та втрачених рукописів з україністики. Зокрема, завдяки його наук. сумлінності й наполегливості для науковців доступними стали архіви Музею визвольної боротьби України, 2-га частина відомої праці С.Наріжного «Українська еміграція» та ін. оригінальні джерела з українознавства. Поряд з активною н.-д. діяльністю М. проводить велику
139 МУШИНКА
М. Мушинка.
«Повстання селян під проводом Мухи». Картина роботи художника І. Їжакевича. 1940.
140 МУШКЕТ
Ю.М. Мушкетик.
пед. й громадсько-культурно-освітню роботу як у Словаччині, так і за кордоном, насамперед в Україні, де користується великим авторитетом серед наук. громадськості. Він був упорядником та гол. редактором «Наукового збірника Музею української культури у Свиднику» (1965—70), членом президії Ради Союзу русинів-українців Чехо-Словаччини та Ради для національностей і етнічних груп Уряду Словаччини, очолює Асоціацію україністів Словаччини та НТШ у Словац. Республіці. Організатор й активний учасник багатьох міжнар. наук. конференцій україністів (див. Міжнародна асоціація україністів та міжнародні конгреси україністів), читав лекційні курси в Ужгородському ун-ті (нині Ужгородський національний університет), Київ. ін-ті «Слов’янський університет» (нині Київський славістичний університет), Українському вільному університеті в Мюнхені (Німеччина), де, зокрема, 1992 йому присвоєно звання доцента, а 1995 — надзвичайного професора. 1989 обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, а 1996 за вагомий особистий внесок у дослідження українсько-словац. істор. і культ. зв’язків М. нагороджено Почесною відзнакою Президента України. Праці і тв.: З глибини віків: Антологія українського фольклору Пряшівщини. Пряшів, 1967; Володимир Гнатюк — дослідник фольклору Закарпаття. «ЗНТШ» (Париж—Мюнхен), 1975, т. 190; Науковець з душею поета. Бавнд-Брук, 1983; Володимир Гнатюк: Життя та його діяльність в галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства. «ЗНТШ» (Париж—Нью-Йорк—Сідней—Торонто), 1987, т. 207; Заповіт предків: 40 років Свята культури русинів-українців Словаччини. Пряшів, 1994; Володимир Сичінський і народна культура русинів-українців Словаччини. Пряшів, 1995; Лицар волі: Життя і політично-громадська діяльність Степана Клочурака. Ужгород, 1995; Музей визвольної боротьби України та доля його фондів. Мельбурн, 1996; Колеса крутяться..., книга 1: Спогади; книга 2: Бібліографія. Пряшів, 1998; Музей визвольної боротьби України та доля його фондів: Історико-архівні нариси. К., 2005. С.В. Віднянський.
лібром 20—23 мм і вагою кулі 50—60 г. М. виник 1521 в Іспанії як модифікація аркебуза. М. носили на плечі, а стріляли, спираючи на підсошок (т. зв. форкет). Висота підсошка сягала 1,2—1,4 м. Підрозділи піхоти, озброєні мушкетами, отримали назву мушкетерів. У 17 ст. з’явилися легкі мушкети з кремінноударними замками. Саме ці мушкети широко використовувалися козацтвом українським. М. вирізнявся точністю і кучністю бою, дальність польоту кулі сягала 250—300 м. Мушкетні кулі пробивали найміцніші лати. Літ.: Строков А.А. История военного искусства, т. 1. М., 1955; Апанович О. Збройні сили України першої половини ХVII ст. К., 1969; Сидоренко В.О. Козацька піхота та її озброєння під час Визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. «Історичні джерела та їх використання», 1972, № 7; Крип’якевич І. Історія українського війська. Львів. 1992; Тис-Крохмалюк Ю. Бої Хмельницького. Львів, 1994; Разин Е.А. История военного искусства, т. 2—3. М., 1999. Б.В. Черкас.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МУШИНКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
