МУЗИКА Максим Максимович (15.07.1889—24.05.1972) — лікарбактеріолог, учений-мікробіолог, педагог, громад. діяч. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1930). Канд. мед. н. (1947). Чоловік худож. Я.Музики. Н. в м. Львів, закінчив з відзнакою польс. г-зію (1907), 1913 — мед. ф-т Львів. ун-ту, отримав ступінь д-ра всіх лікарських наук. Був головою т-ва студентів «Медична громада» у Львові (1911— 17). До початку Першої світової війни працював лікарем у Відні і Чернівцях. Під час війни служив військ. лікарем в австрійс. армії на фронті, з 1916 як бактеріолог і гігієніст — при корпусі. 1919 став директором санітарно-бактеріологічного ін-ту Української Галицької армії в Станіславові (нині м. Івано-Франківськ). Після звільнення з польс. полону заснував бактеріологічно-хімічний ін-т
НТШ у Львові (1919), згодом став завідувачем цього ін-ну (1921) й очолював його до липня 1938. У 1921 М. працював у Гігієнічному ін-ті лікарського ф-ту Карлового ун-ту в Празі (Чехословаччина), 1920—26 — один з організаторів і викладачів мед. ф-ту Львівського таємного українського університету. 1920—24 (за ін. даними, 1921—25) був професором і деканом мед. ф-ту цього ун-ту. Викладав гістологію, патологію та біохімію. Активний член і директор Укр. гігієнічного т-ва, голова Укр. лікарського т-ва (1925, 1927, 1930), секретар ж. «Лікарський вісник», якому присвятив багато редакційної праці, до 1939 — постійний член його редколегії. До 1939 очолював бактеріологічний ін-т «Народної лічниці» у Львові. Крім того, працював у поліклініці «Народної лічниці» та Укр. лікарні ім. митрополита А.Шептицького, з 1928 до кінця 1939 завідував бактеріозною лабораторією Каси хворих у Львові. У листопаді 1939 за дорученням Наркомату охорони здоров’я УРСР М. організував Львів. мед. ін-т на базі мед. ф-ту Львів. ун-ту (нині Львівський національний університет). Тоді став 1-м заст. директора Львів. мед. ін-ту, з 1940 — доцент кафедри мікробіології цього ін-ту. На початку німецько-рад. війни 1941—45 під час Другої світової війни 1941 був мобілізований до Червоної армії (див. Радянська армія). Працював мікробіологом у різних містах СРСР — у Києві, Харкові, був в евакуації в м. Фрунзе (нині м. Бішкек, Киргизія; працював у мед. ін-ті, згодом очолював Киргизький ін-т епідеміології і мікробіології). 1944 повернувся до Львова. 1944—46 — директор, потім заст. директора Львів. мед. ін-ту з навч. і наук. роботи (до 1948). Упродовж 1944—66 очолював кафедру мікробіології. 1947 ухвалою ВАКу СРСР йому присуджено вчений ступінь кандидата мед. наук без захисту дисертації. 1966—69 працював консультантом кафедри мікробіології. М. створив Львів. наук. школу мікробіології, до якої увійшли дослідники К.Губіна, Л.Гладишевська-Веселовська, В.Петрус, І.Лещук-Рачкевич, О.Нарепеха та ін. Автор понад 50-ти наук. праць, серед них десятки наук.
статей, оглядів, монографій. Вони стосувалися проблем бактеріології і епідеміології плямистого тифу, туберкульозу, досліджень груп крові та їх значення в медицині (Landsteiner laureat Nobla і jego рrасе nad grupami krwi. В кн.: Przyroda і technika, r. 10, zesz. 3. Lw\w, 1931), дослідження над кров’яними угрупованнями (Досліди над кров’яними угрупованнями населення Східної Галичини. «Лікарський вісник», 1932, ч. 1—2), лабораторних досліджень при хворобах печінки тощо. Найбільше уваги приділяв вивченню проблеми склероми дихальних шляхів. Унікальним є те, що вчений протягом півтора року прищеплював сам собі (разом із К.Губіною) збудника цього захворювання, ризикуючи своїм здоров’ям і життям. М. публікував свої праці в наук. збірниках НТШ, Львів. мед. ін-ту, в польс. лікарських журналах («Przyroda і technika», «WiadomoСci lekarskie), всесоюзних лікарських журналах («Вестник оториноларингологии», «Советская медицина»), у наук. збірниках у Мінську (нині столиця Білорусі; «Проблемы склеромной инфекции». Минск, 1957), Парижі (Франція; Les groupes sanguines е lа sedimentation des hematies. В кн.: Comptes Rendus. Soс. Віоl. Paris, 1933), Празі (Вопросы эпидемиологии склеромы, сообщение I: Географическое распространение склеромы. В кн.: Журнал гигиены, эпидемиологии, микробиологии и иммунологии, т. 15, 3. Прага, 1971; Вопросы эпидемиологии склеромы, сообщение II: Некоторые аспекты проблемы образования эпидемических очагов. Там само, т. 16, 1. Прага, 1972 — англ. та рос. мовами). Крім слов’ян. мов, він знав англ., нім., іспанську, франц., старогрец. та латинську. М. був також автором цікавих нарисів з історії укр. мед. науки. Поміж них: «Розвій медичної науки і літератури на Україні в 1917—1918 рр.» («Лікарський вісник», 1920, ч. 5—6); «Наукова діяльність Українського лікарського товариства» («Лікарський вісник», 1938, ч. 1); До п’ятдесятиріччя Львівського медінституту: Ювілейний збірник праць Львівського медінституту. Львів, 1945.
П. у м. Львів, похований на Личаківському цвинтарі в родинній гробниці Савчинських разом зі своєю дружиною — Я. Музикою. Про їх подвижницьку працю влучно висловився у своїх спогадах Р.Осінчук: «Обидвоє вони, кожне у своїй ділянці, люди виняткові, заслужені для нашого народу, його науки і культури». Літ.: Кузик М. Відвідини у д-ра М. Музики. В кн.: Лікарський вістник, ч. 73. Чикаго, 1974; Осінчук Р. Д-р медицини Максим Музика. В кн.: Лікарський вісник, ч. 120. Чикаго, 1989; Його ж. Доктор медицини Максим Музика. В кн.: Лікарський збірник: Нова серія, т. 1. Львів, 1991; Петрус В., Веселовська Л. Спогади про вчителя. Там само; Пундій П., Ганіткевич Я. Українські лікарі, кн. 1. Львів—Чикаго, 1994; Даценко І. Максим Музика: Життєво-бібліографічний нарис: Визначні діячі НТШ. Львів, 2004. Б.М. Фільц.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Музика Максим Максимович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
