МОСЕНДЗ Леонід Маркович (псевдоніми — О.Лясковець, Осип Лясковець, Ростислав Берладник; 20(08).08.1897—13.10.1948) — письменник, науковець, громад. і держ. діяч. Н. в м. МогилівПодільський у сім’ї управителя маєтностей польс. поміщика. Навч. в двокласних сільс. уч-щах с. Маньківці (нині село Барського р-ну) та с. Яришів (нині село Могилів-Подільського р-ну, обидва Він. обл.). Навчання продовжив у Він. учительській семінарії, яку закінчив достроково (1916). Учителював, а потім потрапив до війська. Служив у рос. армії, брав участь у військових діях на Румунському фронті. Після демобілізації вчителював у вищій та нижчій початкових школах м. Гнівань (нині місто Тиврівського р-ну Він. обл.). Брав активну участь у діяльності Гніванської «Просвіти» (див. Просвіти), був її секретарем, бібліотекарем. 4 березня 1919 мобілізований до Армії Української Народної Республіки, де служив як старшина. Захворів на плямистий тиф, 26 жовтня 1919 евакуйований. Повернувся до викладання фізики та природознавства в гніванських нижчій та вищій початкових школах (1 грудня 1919— квітень 1920).
1920 разом із Армією УНР відступив. Член Луцької повітової «Просвіти», її бібліотекар. За членство в цьому т-ві висланий до табору в Каліші. У травні 1922 звідти втік. Переїхав до м. Ченстохов (Польща), де працював в укр. б-ці. 1922 виїхав до Чехословаччини в м. Подєбради. Через те, що його документи про освіту не визнали, змушений закінчити матуральні курси при реальній г-зії Української госп. академії. Вступив на природничий відділ Карлового ун-ту у Празі, невдовзі перевівся на хіміко-технологічний відділ інженерного ф-ту Укр. госп. академії (1923). Здобув фах інженера-технолога (1928). Вступив до аспірантури Політехнічного ін-ту в м. Брно. 1928 його залишили асистентом при кафедрі проф. В.Іваниса, згодом запросили на кафедру чеського проф. Вондрачека в політех. ін-т міста Брно (нині місто в Чехії). М. став фахівцем з переробки нафти, захистив докторську дисертацію з цієї тематики (1931). Після ліквідації Укр. госп. академії опинився в Закарпатській Україні. 1937 влаштувався працювати вчителем комерційної школи в м. Хуст, згодом працював у Держ. торг. академії у Сваляві (написав підручник з товарознавства). Після окупації Закарпаття угорцями переїхав до Братислави (Словаччина), де влаштувався на постійну роботу в дослідному Ін-ті виноробства. Написав підручник укр. мови для словаків (у співавт. з дружиною). Вступив до Легії українських націоналістів. Разом із О.Ольжичем, Є.Маланюком, Ю.Кленом входив до «вісниківської квадриги» — групи літераторів, згуртованих довкола час. «Літературно-науковий вістник». 1941 обраний заступником голови Українського державного правління в Словаччині. З 1945 переїхав в Австрію: проживав у м. Інсбрук, згодом у м. Зеєфельд. У грудні 1946 переїхав до Швейцарії. На кошти амер. допомогової орг-ції влаштований лікувати сухоти в санаторій Мотекс (м. Бльонав), де і помер. Співробітничав з «Літературно-науковим вістником», «Вістником». Перекладав з англ., франц., нім. мов.
Тв.: Штайн — ідея і характер. Львів, 1935; Засів. Чернівці, 1936; Людина покірна. Львів, 1937; Відплата. Львів, 1939; Зодіак. Прага, 1941; Канітферштан, на українську мову перелицьований. Інсбрук, 1945; Дияболічні параболи. Зальцбург, 1947 (у співавт. під спільним псевдонімом); Волинський рік. Мюнхен, 1948; Хвильовий — легенда і дійсність. Б/м, 1948; Останній пророк. [Торонто], 1960. Дж.: Задеснянський Р. Правда про Мосендза і його твори (матеріяли і деякі твори). Торонто, 1977 (Українське відродження і виродження 1920-х і 1930-х років, I); Склад Українського державного правління у Львові від 4—5 липня 1941 р. В кн.: Українське державотворення: Акт 30 червня 1941. Львів—К., 2001; Джерела з історії української еміграції, вип. 2: Листування Леоніда Мосендза. К., 2005. Літ.: Череватенко Л. «Безодня смерті і безодня життя спіткались на межі…» В кн.: Українське слово, кн. 2. К., 1994; Савчук Б. Волинська «Просвіта». Рівне, 1996; Завальнюк К. Повернення. «Хочу все знати», 1997, 20 серпня; Наріжний С. Українська еміґрація. К., 1999; Леонід Мосендз (1897—1948). «Вітчизна», 2004, № 3— 4; Козак С. Волинські стежки Леоніда Мосендза. «Березіль», 2005, № 9; Малюта О. «Просвіти» і Українська Державність (друга половина XIX — перша половина XX ст.). К., 2008. О.В. Малюта.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОСЕНДЗ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
