МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА, Монгольська навала на землі Русі 1237—1241. На поч. 13 ст. в центр. Азії відбувалися процеси і явища, яким судилося зіграти величезну і визначальну роль у долях Середньої Азії, Кавказу, Ірану і Сх. Європи. Вони справили помітний вплив на хід світ. історії взагалі. На межі 12 і 13 ст. об’єдналися численні племена монгол. скотарів, що кочували на величезних просторах Сибіру, у Забайкаллі. Новоутворене об’єднання союзів монгол. племен, майбутню д-ву, 1206 очолив енергійний і здібний політик і воїн Чингізхан. У джерела цей народ увійшов під ім’ям монголів або татар. З самого початку ця квазі-держава зорієнтувалася на грабунок близьких і далеких сусідів та завоювання неосяжних просторів Азії і Європи з метою створення світ. імперії. Однією з
Комета, що віщувала монгольське нашестя. Мініатюра з Лицевого літописного зводу. 16 ст.
Взяття Суздаля ханом Батиєм. Мініатюра з Лицевого літописного зводу. 16 ст.
52 МОНГОЛО
турі час від часу повторюється думка, ніби вторгнення полчищ Монгол. д-ви на Русь було несподіванкою для її князів. Цим пояснюється неузгодженість дій рус. государів перед лицем ворога, розпорошеність сил, непідготовленість до оборони міст і фортець. Та джерела свідчать про інше. У Пн.-Сх. Русі заздалегідь
стало відомо про підготовку монгольських ханів до вторгнення за Волгу. 1237 кіннота під проводом онука Чингізхана Батия вдерлася в державу болгар волзьких, а далі — в Пн.-Сх. Русь. На початку зими завойовники подолали пд. рубіж і зупинилися на р. Онуза. Батий відправив посольство до ря-
занського кн. Юрія Ігоровича з вимогою покори і сплати десятини. Зібрана князем рада одностайно постановила дати відсіч ворогові. Рязанське військо зустрілося з монгольським поблизу пд. кордонів князівства. Прекрасна пам’ятка давньорус. літератури «Повесть о разорении Рязани Батыем» повідомляє, що пі-
сля запеклої січі ледве здолали рязанців сильні полки татарські. «Резвецы и удальцы рязанские», як піднесено називає рус. витязів ця Повість, мужньо зустріли в полі загарбників і майже всі склали голови, знищивши кілька тисяч ворогів. Протягом зими 1237—38 монголо-татар. військо завоювало і сплюндрувало Влади-
миро-Суздальське князівство, Рязанське князівство та всі ін. північнорус. князівства. 1239 Батий привів свою кінноту в південнорус. степи. У березні 1239 численний загін кочовиків штурмом здобув Переяславль і перебив усіх його жителів. Мало не миттєве здобуття ворогом Переяслава досі дивує істориків і археоло-
гів, адже він був надійно укріпленим містом і багато десятиліть захищав Руську землю від печенігів, а далі — й половців. У жовтні 1239 військо Батия за два дні захопило й Чернігів, фортифікації якого поступалися в Пд. Русі хіба що Києву. Пізньою осінню 1240 монголо-татар. військо з’явилося біля
53 МОНГОЛО
54 МОНГОЛЬСЬКА
валів Києва. На шляху воно зруйнувало численні міста й укріплені замки Київської землі, що захищали її з півдня: Василів, Білгород, Витачів, невід. за назвою фортецю на Княжій Горі поблизу Канева та ін. Уперше для здобуття рус. міста Батий зібрав усі свої війська й облогову техніку. Київ мав укріплення, яким не було рівних у східнослов’ян. світі. На величезних земляних валах висотою до 12 м височіли дубові стіни. Всередині зовн. пояса укріплень Ярослава міста знаходився внутрішній — Володимира місто, де, у свою чергу, стояла цитадель, «Ярославів двір». У Києві сиділа випробувана у битвах залога на чолі з намісником кн. Данила Галицького Дмитром, котрого князь посадив у місті напередодні Батиєвої навали. Гол. удар загарбники спрямували на пд. укріплення Києва, в районі т. зв. Лядських воріт. Ворог підтягнув стінобитні машини впритул до валів. «Пороки» жбурляли кам’яні брили і дерев’яні колоди, щоб збити заборола, тарани безперервно били в брами, до стін приставили драбини. Розпочався штурм. Після 2-х тижнів штурму монголо-татари на поч. грудня 1240 змогли здобути Київ, знищивши переважну більшість його захисників і городян, вони майже повністю зруйнували його (особливо Верхнє місто). У перші місяці 1241 полчища Батия завоювали Галицьку землю і Волинську землю, далі спустошили Угорщину і Польщу. У 2-й пол. 1241 — на поч. 1242 вони розграбували Хорватію, Трансильванію (істор. область на пн. Румунії), Молдову, частину Сербії та Болгарії і повернулися до Сх. Європи. Батий заснував у пониззі Волги свою д-ву із столицею в м. Сарай, яку джерела називають просто Ордою (пізніше її стали іменувати Золотою Ордою). Завоювання і поневолення Давньої Русі полчищами Батия стало можливим насамперед завдяки багаторазовій чисельній перевазі ворога над рус. дружинами і нар. ополченням. Князі діяли розрізнено, не бажали допомагати один одному (вел. кн. владимиро-суздальський Юрій Всеволодич відмовив у допомозі рязанському кн. Юрію Ігоровичу), сперечались за командування
об’єднаним військом. Більшість міст Русі була погано укріплена, фортифікації навіть головних з них: Києва, Владимира на Клязьмі (нині м. Владимир, РФ), Чернігова, Рязані (Рязань давня; була розташов. біля сучасного м. Спаськ-Рязанський Рязанської обл., РФ) застаріли і не витримали ударів облогової техніки загарбників. Під час штурмів міст, заволодіння селами безжальні кочовики винищували тисячі людей, залишаючи часом серед живих лише ремісників і міцних молодих людей, яких перетворювали на рабів (див. Рабство). Щодо цивілізаційних наслідків Батиєвої навали, то більшість істориків поділяють думку про те, що вона принесла смерть і неймовірні нещастя давньорус. народові, загальмувала його політ., екон. і етнокульт. розвиток, відкинувши Русь на кілька століть назад. Ординське іго законсервувало удільну роздробленість, перешкоджало централізації земель і князівств, завадило відродженню державності. Іншої позиції дотримуються дослідники, які вважають, що М.-т.н. завдала мало шкоди Русі, натомість стимулювала боротьбу рус. народу за незалежність і створення держави. Дж.: Тизенгаузен В.В. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, т. 2. М., 1941; ПСРЛ, т. 1—2. СПб., 1843—46; Галицько-Волинський літопис. К, 2002. Літ.: Насонов А.Н. Монголы и Русь. М.—Л., 1940; Spuler B. Die Goldene Horde. Leipzig, 1943; Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. М.—Л., 1950; Vernadsky G. The Mongols and Russia. New Haven, 1953; Каргалов В.В. Феодальная Русь и кочевники. М., 1967. М.Ф. Котляр.
тайс. джерелах як «да менг-гу го» під 1211, а в оригінальній монгол. формі, записаній уйгурським письмом, — на печатці, прикладеній до ярлика хана Ґуюка (1246—48) Папі Римському Інокентію IV, та на двомовних монгольсько-китайс. написах 14 ст. Ін. самоназва — «олон монгґол улус» (Улус численних монголів), засвідчена тільки в монгол. хроніці «Таємна історія монголів», проте розмноження і багатолюдність вважалися неодмінними атрибутами панування та благоденства народів, тому обидві назви відбивали спільний традиційний ідеал степових д-в — забезпечення процвітання одного народу. Співвідношення назв монголи та монголо-татари. Визначення панівного народу М.і. подвійною назвою монголо-татари також відповідало ідеалу степових імперій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
