МОЛОТОВ В’ячеслав Михайлович (справжнє прізв. — Скрябін; 09.03(25.02).1890—08.09.1986) — рад. парт. і держ. діяч. Герой Соц. Праці (1943). Н. в слободі Кукарка Нолінського пов. В’ятської губ. в сім’ї прикажчика-міщанина. Закінчив Казанське реальне уч-ще (1908). Від 1906 — член Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків). 1909—11 за революц. діяльність був на засланні у Вологді. 1912—13 навч. в Петерб. політех. ін-ті, одночасно — секретар редакції газ. «Правда». 1915 — на засланні в Іркутській губ., звідки втік 1916. Від березня 1917 — член редакції «Правди», виконкому Петрогр. ради робітн. і солдатських депутатів, член Петрогр. військово-революц. к-ту; 1918 — голова Ради нар. госп-ва Пн. обл. 1919—20 — голова Нижегородського губернського виконкому, разом із Л.Кагановичем був ініціатором «червоного терору» в місті. У вересні—листопаді 1920 — секретар Донец. губернського к-ту КП(б)У, у листопаді 1920 — березні 1921 — 1-й секретар ЦК КП(б)У. Не бажав працювати в Україні, просив політбюро ЦК РКП(б) призначити
В.М. Молотов.
44 МОЛЧАНОВСЬК
його на відповідальну роботу в Москві. Від березня 1921 до грудня 1930 — секретар ЦК РКП(б)/ ВКП(б). Від 1922 працював під кер-вом Й.Сталіна, був одним із найближчих його соратників, підтримував у внутрішньопарт. боротьбі проти Л.Троцького, Л.Каменєва, Г.Зінов’єва, т. зв. правих уклоністів. 1928—29 — 1-й секретар Моск. міськкому ВКП(б), здійснив масове виключення з парторганізації прихильників М.Бухаріна, М.Томського, О.Рикова. У січні 1928 приїхав в УСРР з метою «навчити» керівників республіки надзвичайним методам хлібозаготівель, що передбачали насильницьке вилучення збіжжя в сел. госп-вах. Один з ініціаторів суцільної колективізації сільського господарства в СРСР, розпочатої наприкінці 1929. Від грудня 1930 до травня 1941 — голова РНК СРСР, 1930—37 — голова Ради праці та оборони СРСР. Особисто брав участь у вилученні збіжжя та продовольства в колгоспах і сел. госп-вах УСРР в жовтні—листопаді 1932, що призвело до голодомору 1932—1933 років в УСРР. Власноручно ставив свій підпис під т. зв. розстрільними списками керівників управлінських структур СРСР під час масових репресивних операцій органів рад. держ. безпеки доби «великого терору» 1937—38. Нарком (з 1946 — міністр) закордонних справ СРСР (1939— 49, 1953—57). Підготував укладення Пакту про ненапад із Німеччиною («пакт Молотова—Ріббентропа»), ратифікованого ВР СРСР 31 серпня 1939. Секретні протоколи до Пакту передбачали розподіл сфер впливу СРСР та Німеччини в Центр. Європі, загарбання СРСР прибалт. д-в, приєднання Зх. Білорусі та Західної України. 1941—57 — заст., 1-й заст. голови РНК (з 1946 — РМ) СРСР, водночас 1941—45 — заст. голови Держ. к-ту оборони і член Ставки Верховного головнокомандування. Брав активну участь у створенні антигітлерівської коаліції, Організації Об’єднаних Націй, підтримував ідею створення Д-ви Ізраїль. Один з ініціаторів погіршення відносин СРСР із союзниками по антигітлерівській
коаліції в перші повоєнні роки, «холодної війни» тощо. Наприкінці 1940-х — на поч. 1950-х рр. втратив політ. довіру Й.Сталіна, 1949 його звільнили з посади міністра закордонних справ СРСР, того ж року заарештували дружину, П.Жемчужину. У жовтні 1952 на пленумі ЦК КПРС його жорстко критикували. Смерть Й.Сталіна врятувала М., який незабаром став міністром закордонних справ СРСР та одночасно 1-м заст. голови РМ СРСР. Він підтримав М.Хрущова в рішенні щодо арешту Л.Берії та звільненні з посади Г.Маленкова. Але виступив проти остаточного виводу рад. військ з Австрії, критикував погляди керва Югославії на соціалізм як «ревізіоністські». Зберігаючи впливові політ. позиції в політбюро ЦК КПРС, виступав проти перерозподілу коштів з держ. бюджету СРСР на цілинних земель освоєння, передачі Криму зі складу РРФСР до УРСР. Після масових демонстрацій у Тбілісі в березні 1956 під гаслами «Геть Хрущова», «Молотова — на чолі КПРС», які розігнали армійські частини, М. 1 травня 1956 звільнили з посад, а 21 листопада 1956 призначили міністром держ. контролю СРСР. Він продовжував боротьбу за владу, очолив разом із Л.Кагановичем та Г.Маленковим т. зв. антипарт. групу, що вимагала переведення М.Хрущова на посаду міністра сільс. госпва СРСР, ліквідації посади 1-го секретаря ЦК КПРС або призначення на неї М., припинення критики т. зв. культу особи Й.Сталіна. Прихильникам М.Хрущова вдалося отримати перемогу на пленумі ЦК КПРС (червень 1957). 29 червня 1957 М. зняли з посад 1-го заст. голови РМ СРСР та міністра держ. контролю СРСР, вивели зі складу президії ЦК та з ЦК КПРС. Незабаром його призначили послом СРСР у Монголії, а 1960—62 — керівником рад. представництва при штаб-квартирі ООН з атомної енергетики (Міжнародне агентство з питань атомної енергії) у Відні. 1961 М. виступив з критикою нової програми КПРС, яку мав схвалити ХХI з’їзд КПРС. За це його зняли з посади, виключили з партії, 1963 відправили
на пенсію. Відновлений у КПРС 1984. Літ.: Военный энциклопедический словарь. М., 1986; Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. К., 1987; Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989; Чернев А.Д. 229 кремлевских вождей: политбюро, оргбюро, секретариат ЦК Коммунистической партии в лицах и цифрах: Справочник. М., 1996; Малий словник історії України. К., 1997; Watson D. Molotov: A Biography. Palgrave Macmillan, 2005; Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: Історія, особи, стосунки (1918—1991). К., 2005; Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б): Историко-биографический справочник. М., 2005. В.Ю. Васильєв, С.А. Кокін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОЛОТОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
