КОМІТЕТИ СЕЛЯНСЬКОЇ ВЗАЄМОДОПОМОГИ (з 1925 — Товариства селянської взаємодопомоги) — громад. орг-ції селян в УСРР, що діяли 1922—32. Почали створюватися під час голоду 1922 (див. Голод 1921—1923 років в УСРР) з ініціативи ЦК КП(б)У. Згідно з постановою політбюро ЦК КП(б)У від 1 лип. 1921 «Про посилення органів соцзабезу та селянські комітети взаємодопомоги», передбачалося створення к-тів взаємодопомоги «за класовою ознакою та при наданні переваги червоноармійцям і селянській бідноті». Такі к-ти, згідно з декретом РНК УСРР від 23 груд. 1921 «Про комітети взаємодопомоги на селі», повинні були: налагоджувати взаємну допомогу нас. при неврожаях, пожежах та ін. стихійних лихах; сприяти роботі установ соціального забезпечення; опікуватися хворими та інвалідами, пораненими червоноармійцями та їхніми сім’ями. Хоча К.с.в. створювалися на принципах добровільного членства, їхніми головами в обов’язковому порядку мали бути висуванці комітетів незаможних селян, а склад їхніх сільс. і повітових к-тів повинен був затверджуватися в повітових виконкомах. Грошові кошти к-тів спочатку складалися з пайових внесків та пожертвувань селян. За клопотанням I Всеукр. наради к-тів сел. взаємодопомоги (18—20 лип. 1923) вони отримали в оренду від сільрад волосні насіннєві ділянки та реманент для їх обробітку, що дало їм можливість мати надходження від госп. діяльності. З часом їм почала надаватися і держ. допомога. Однак і після цього їхні фонди були недостатніми для виконання ними своїх завдань. К.с.в. набули масового поширення після завершення дискусії в кер-ві КП(б)У (1923—1924) про
доцільність їх існування та ухвалення урядом рішень про неприпустимість передавання функцій цих к-тів до к-тів незаможних селян або обмеження членства в них заможних селян. Орг. зміцненню к-тів сприяло створення 1924 їхніх керівних органів — секцій взаємодопомоги при Нар. комісаріаті соціального забезпечення УСРР, а також при губернських і повітових відділах соціального забезпечення. 1925 в УСРР налічувалося 546 районних і 9261 сільс. організацій взаємодопомоги. За даними по 35 округах (із 41 існуючої), до т-в сел. взаємодопомоги входило понад 600 тис. сел. г-в, із них незаможних — 63,2 %, середняцьких — 32,4 %, заможних — 3,7 %; службовці і кустарі складали 0,7 %. Поступово К.с.в. стали перетворюватися на т-ва, що займалися кооперуванням маломіцних сел. г-в (через колективний вступ К.с.в. як юрид. осіб до кооп. оргцій); поширенням с.-г. знань; контролем за дотриманням держ. пільг сел. бідноті; розвитком трудових об’єднань інвалідів; організацією прокатних пунктів. Вони також залучалися до боротьби з безпритульністю, проституцією і пияцтвом, а з 1929 — до колективізації сел. г-в (див. Колективізація сільського господарства). 1932 т-ва сел. взаємодопомоги були реорганізовані в каси т-в взаємодопомоги колгоспів. Через те, що к-ти надавали пільги лише незаможникам, заможні сел. верстви не були зацікавлені у вступі до них, тому фактично к-ти впродовж усіх років свого існування були орг-ціями сел. бідноти. Літ.: Мигаль Б.К. Організація та зміцнення комітетів взаємодопомоги на Україні в 1921—1922 рр. «Питання історії СРСР», 1969, вип. 8; Його ж. Комітети взаємодопомоги України в соціалістичному будівництві на селі в кінці відбудовного періоду. «Питання історії СРСР», 1972, вип. 13; Рыбак И.В. Крестьянские комитеты (общества) взаимопомощи Украинской ССР (1921—1932). Автореф. дис. … канд. истор. н. К., 1982; Його ж. Соціально-побутова інфраструктура українського села. 1921—1991 рр. Кам’янець-Подільський, 2000; Шарпатий В. Товариства взаємодопомоги в УСРР 1920 — першої третини 1930-х років: організаційні форми та соціальні функції. «Пам’ять століть», 2004, № 6. О.М. Мовчан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОМІТЕТИ СЕЛЯНСЬКОЇ ВЗАЄМОДОПОМОГИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
